Крок перший: рівність перед законом
Стара добра істина про рівність перед законом в українських реаліях сприймається часто іронічно. Вочевидь, на це є об’єктивні причини. Встановлення преференцій для певного кола людей – поширена практика. Однак це якраз і є рудиментом радянського способу мислення, який потрібно викорінювати з усіх сфер. Особливо – із законодавчої.
У проекті закону про КСУ передбачається, що за звернення до Конституційного Суду президент та народні депутати жодних зборів не платять. Натомість, громадяни та юридичні особи зобов’язані сплачувати збір. Що ж це за вибірка така? Виходить, спершу політики закони ухвалюють неконституційні, а потім ще й гроші з людей беруть за звернення до суду. Це необхідно усунути в процесі прийняття Закону. Всі заявники мають бути в рівних умовах.
Окрім цього, не передбачено жодних правил щодо повернення сплаченого збору особі, якщо застосований до неї закон буде визнаний неконституційним.
Крок другий: іноземні радники – бути чи не бути
Ще один дискусійний момент законопроекту полягає в тому, що на посаду спеціального радника КСУ пропонують залучати іноземців. Таким радником може бути суддя у відставці іноземного органу конституційної юрисдикції або представник міжнародної урядової організації. Письмовий висновок такого радника буде обов’язковим до розгляду Конституційним Судом. Та чи не заховані тут певні ризики? Спробуємо розібратись.
Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції. Його рішення мають преюдиційну силу, ухвалюються іменем України є остаточними і обов’язковими до виконання. Тому залучення іноземних консультантів, які окрім того мають право надавати обов’язкові до розгляду висновки, може завдати шкоди національним інтересам України.
Ми уже експериментували із призначенням на керівні посади в країні іноземних діячів. Результати - невтішні. З тріском проваливши свою місію, вони спокійно спакували валізи – і поминай як звали. Проблеми ж нікуди не зникли, навпаки - їх лише побільшало.
Крім того, у нас так повелось, що рано чи пізно в експатів прокидаються неабиякі політичні амбіції. Вони кидають свою реформаторську «справу життя» і з головою занурюються в політичний вир. Навряд чи нам потрібна ще одна чергова політсила, сформована з суддів КС. І без того нудьгувати не приходиться.
Також варто зауважити, що Суд при необхідності може призначити експертизу та залучати спеціалістів.
У всьому світі Конституційні Суди тісно співпрацюють з Венеційською комісією. Їм не потрібні спеціальні радники. Можуть напряму звертатись за рекомендаціями чи роз’ясненнями до цього авторитетного органу і отримати фахову допомогу та актуальні юридичні висновки - amicus curiae (експертний висновок, що базується на результатах правових досліджень). Цього уже достатньо для ухвалення суддями Конституційного Суду зважених та обґрунтованих рішень.
Тому для України було б правильним розвинути саме такий формат комунікації. Зокрема, передбачити в Законі можливість звертатись за експертними висновками до Венеційської комісії. Тоді не знадобиться залучати жодних іноземних радників, суть діяльності яких взагалі не зрозуміла.
Крок третій: усунення політичного чинника
У проекті закону встановлюються додаткові, порівняно з нормами ст. 148 Конституції України, вимоги щодо кандидатів на посаду суддів КС.
Відповідно до положень законопроекту суддею не може бути особа, яка на день призначення або протягом двох років, які передують цьому дню:
1) була членом або обіймала посаду в політичній партії, іншій організації, яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;
2) була кандидатом або була обраною на виборну посаду в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, мала представницький мандат;
3) брала участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності.
Такі норми суперечать ст. 148 Основного Закону, де зазначений перелік вимог до особи, яка претендує зайняти посаду судді Конституційного Суду України. Зокрема, не передбачено встановлення додаткових критеріїв у спеціальному законі. Також це є порушення ст. 24 Конституції України, де забороняються будь-які обмеження за ознаками політичних переконань.
Щодо «політичного чинника» є зауваження і у Венеційської комісії. У висновку до проекту Закону там зазначили, що «два важливі принципи – захист неупередженості суддів та цінність політичної участі при демократичному режимі – повинні бути поєднані».
На думку Венеційської комісії, «саме членство в політичній партії не повинно позбавляти права стати суддею Конституційного суду. І навіть обов’язок утримуватись від політичної діяльності упродовж трирічного періоду, що передує вступу на посаду, є занадто суворим, аби збалансувати обидва принципи». Венеційська комісія рекомендує Україні видалити це обмеження.
Конституційний суд має бути абсолютно незалежним і неймовірно професійним органом, який зможе приймати справедливі рішення не тільки відповідно до букви конституційної норми, а й відповідно до її духу.
Проект Закону «Про Конституційний Суд України» варто доопрацювати і прийняти найближчим часом. Адже, як би це гучно не прозвучало, в Україні дуже рідко приймаються закони, які дійсно були б корисними і для громадян, і для суддів. А ще менше - тих, які б обмежували вплив політиків на судову гілку влади.
Цей закон може бути піонером великих змін, якщо лише дати йому право на життя.