Техногенно-підсилені джерела природного походження (далі – ТПДПП), що генерують альфа-, бета-, та гамма випромінювання – це різноманітні об’єкти (відходи, елементи будівель, обладнання тощо), що виникли внаслідок розробки родовищ корисних копалин, які містять радіоактивні елементи. У Кіровоградській області основними ТПДПП є відвали відходів урановидобування а також залишки будівель та інших конструкцій які залишились від функціонування уранових шахт. На сьогодні в Україні відсутній досвід закриття уранових шахт.
Єдиним урановидобувним об’єктом, який припинив свою діяльність, є так звана Великосеверинівська шахта. Шахта була законсервована у 1987 році, однак питання поводження з ТПДПП, які виникли внаслідок її функціонування так не були вирішені.
Одними з найбільших суб’єктів, які забруднюють Кіровоградську область промисловими відходами, є шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – СхідГЗК). До підприємства входять три уранові шахти, три заводи та близько 20 допоміжних підрозділів. Всі шахти, діють виключно на території Кіровоградської області. В наслідок їх роботи, на землях територіальних громад регіону, накопичена значна кількість різноманітних відходів.
Зокрема, залишки розроблення та збагачення (у т.ч. шлам та «хвости»), а також брикетування уранових та торієвих руд. Відповідно до даних, зазначених у Екологічному паспорті Кіровоградської області за 2019 рік, хвости збагачення Східного гірничо-збагачувального комбінату, що скидаються у хвостосховище в балці “Щербаківська” неподалік смт. Петрове та виробничо-технологічні відходи Інгульської шахти, складають – «Основну кількість» накопичених промислових відходів у Кіровоградській області. Разом з тим, Екологічні паспорти Кіровоградської області, а також інші документи, зокрема описові частини релевантних до екологічної тематики обласних програм, не згадують ще один об’єкт, який має виробничо-технологічні відходи від геологічної розвідки уранових руд. А саме, промислових відходів, які залишились від роботи Великосеверинівської шахти, яка здійснювала роботи по розробці Северинівського родовища.
У 1987 році, була розроблена програма з конверсії і Северинівське родовище було переведено в режим мокрої консервації. Однак консервація шахти залишила на поверхні близько 130 тис. тон відвалів, які є потенційними ТПДПП. Наявна ситуація, актуалізує проблему щодо поводження з ТПДПП, які залишаються в наслідок роботи урановидобувних об’єктів, що перебувають у стані консервації. Правовий режим консервації, у діючому вітчизняному законодавстві закріплений ст. 12 Закону України «Про видобування і переробку уранових руд».
Означена стаття, регламентує особливості припинення діяльності уранових об’єктів і встановлює лише три правові режими або способи припинення функціонування уранових об’єктів, а саме, ліквідація, перепрофілювання для випуску іншої продукції, а також тимчасова зупинка (консервація). Ліквідація, перепрофілювання чи консервація уранових об’єктів має здійснюватися за проектами, які затверджуються у порядку, встановленому законодавством України. Відповідно до вимог, діючого законодавства, проект тимчасового зупинення (консервації) уранових об’єктів повинен включати соціально-економічне обґрунтування, пропозиції по можливому використанню гірничих виробок та споруд, заходи щодо запобігання небезпечному впливу виробничої діяльності на населення і довкілля, радіаційного контролю, зберігання радіоактивних відходів, дезактивації і рекультивації земель, а також пройти оцінку впливу на довкілля та інші державні експертизи.
Отже консервація Северинівського родовища, мала відбуватись відповідно до плану, який мав би містити певні заходи щодо дезактивації та рекультивації земель, а також поводження з промисловими відходами, які утворились в наслідок функціонування Великосеверинівської шахти. Однак є очевидним, що консервація шахти відбувалась у 1987 році, коли вищезгаданої вимоги щодо процесу припинення діяльності не існувало. Не було в той час і інституту оцінки впливу на довкілля, який би дозволив визначити можливі ризики для навколишнього середовища. Таким чином, Великосеверинівська шахта була законсервована відповідно до вимог, діючого на той час, радянського законодавства і залишилась в стані, який зумовлює невирішеність питання щодо поводження з промисловими відходами, а саме ТПДПП, які є у відвалах.
Окрім того, наявна ситуація дає підстави вважати, про наявність ще однієї проблеми. А саме, щодо фактичної відсутності часових меж для перебування шахти у правовому режимі консервації
Адже, якщо консервація відбувається в рамках вимог нинішнього законодавства, то правові механізми дозволяють у плані припинення діяльності об’єкта передбачити часові межі. Тобто період часу, протягом якого об’єкт буде законсервованим. В ситуації з Великосеверинівською шахтою визначити кінцеву дату до якої шахта буде у режимі консервації фактично не можливо. Таким чином, промислові відходи, що залишились навколо цього урановидобувного об’єкту можуть знаходитись там протягом невизначеного часу.
Наведені дані свідчать про необхідність нормативно-правового впорядкування стану Великосеверинівської шахти з метою вирішення проблеми з ТПДПП, які є у шахтних відвалах. Адже наявність ТПДПП шкодить навколишньому середовищу а також фактично позбавляє місцеву громаду значних обсягів земельних ресурсів. Окрім того, відвали розташовані у близькості до водного русла, що з’єднує групу озер, які протягнулись від слища Созоновка до обласного центру. Таке розміщення ТПДПП Великосеверенівської шахти, також актуалізує необхідність здійснення екологічного моніторингу щодо їх впливу на водні та підземні джерела.
Спираючись на результати досліджень, здійснених громадською організацією «Флора», на нашу думку, найбільш оптимальним є підхід, який використовується Чехією у процесах санації урановидобувних об’єктів.
Стаття підготовлена в межах Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за фінансової підтримкиШвеції. Зміст належить автору і не обов’язково відображає погляди Уряду Швеції. Відповідальність несе виключно Громадська організація «Флора».