Останнім часом поляків з українцями намагаються посварити. Цілеспрямовано і цинічно. В хід іде все. Пам'ятники, Волинь, теракти тощо. Допоки розуму вистачає обом країнам тримати удари і долати виклики. Проте чи на довго? Виникають питання.
Зазвичай намагаюсь не чіпати тему українсько-польських відносин. Але останні заяви міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського - типу "з Бандерою не буде Україні Євросоюзу" - змушують реагувати. Адже вони не додають оптимізму і не вселяють віри в світле майбутнє українсько-польської дружби і взаємної поваги та підтримки.
У цьому зв'язку, кілька моїх суто приватних думок, як колишнього дипломата, які вважаю доцільним донести до українського і польського суспільств.
По-перше. Втручання у внутрішні справи іншої незалежної суверенної держави не личить будь-якій нормальній демократичній державі. Хто хто, а головний дипломат Польщі мав би це знати. Дуже шкода, що він по суті стає учнем новітнього "містера НЄТ" пана Лаврова, який зазвичай пхає свого носа у справи будь-якої держави світу, в тому числі в польські справи.
По-друге. Єдиний, хто має право вирішувати кого з українців треба вважати, а кого не вважати героями, - це народ України. Йому і вирішувати хто для України Степан Бандера. Порадники з будь-яких боків нам не потрібні. Аналогічно, - українці не збираються щось радити на тему героїзації полякам.
По-третє. Жодним судовим рішенням жодного суду на планеті Земля ні Степан Бандера, ні Роман Шухевич, ані будь-який інший українець з числа очільників УПА та/або ОУН не визнані воєнними злочинцями. Якщо комусь хтось з людей, які боролися за незалежність України у 30-50 роки минулого сторіччя, не подобається, ініціюйте створення міжнародного трибуналу. На мою думку, Україна перша зацікавлена сторона в тому, щоб істина була встановлена. А я особисто, як громадянин України, щиро би підтримав і саму ідею судового процесу щодо подій тих років з тим, щоб було нарешті встановлено хто, яких національностей і з яких країн були винні у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, і прийняв би будь яке рішення такого суду, яким би воно не було на виході.
По-четверте. Ультиматуми в міжнародних відносинах ніколи нікого ні до чого доброго не приводили. Особливо такі, які не мають абсолютно ніякого практичного значення. Адже в даному конкретному випадку ще років 20-25 про членство України в ЄС не йтиметься. І ще далеко не факт, що Україна буде "просити" про членство. З огляду на нездорові відцентрові тенденції в ЄС, не можна виключати, що саме ЄС, яким би він не став через 20-25 років, буде просити Україну підсилити його, ставши його членом. А Україна вже, в залежності від волі народу буде вирішувати, треба їй те членство чи краще обмежитися форматом, який мають, наприклад, Швейцарія і Норвегія, чи на який вийде невдовзі Велика Британія.
І останнє. Питання моралі. В часи, коли Україна майже щодня втрачає своїх кращих синів і доньок на українсько-російському фронті, фактично самостійно, без жодної допомоги від партнерів, захищаючи Європу, і Польщу в першу чергу, від навали дикої безпринципної євразійської орди, вставляти ножаку в спину власному партнеру не камільфо. Не дипломатично це. Щоб не сказати точніше - не по-партнерськи й не по-джентельменськи...
"Бандеризація" українсько-польських відносин не на користь ні Україні, ані Польщі чи загалом Європі!
ПС (disclaimer). Цей матеріал і висловлена в ньому позиція стосуються виключно висловлювань однієї конкретно взятої посадової особи. До Польщі, польського народу і до поляків завжди ставився, ставлюся і, сподіваюся, буду ставитися з величезною повагою.