Це при тому, що Яценюк не є учасником «офшорного скандалу».
Треба рятувати главу держави. Яценюк – сильний інформаційний снаряд. Вибухнувши, він має відволікти на якийсь час увагу суспільства від звинувачень в «офшоризації» політики і гучних корупційних скандалів. Особистих і в оточенні глави держави. Як і у всій іншій політиці управління державою і її обороною, президент використовує обраний ним для життя «Кодекс купця» - домовляється, купує-продає, торгується, недалеко відступає, залишаючи простір для постійних маневрів. Він протилежний кодексу самурая – Бусідо.
Петро Порошенко опинився в самому епіцентрі гучного світового скандалу. Спочатку The New Times, а потім документи панамського Mossack Fonscka разом із, в довершення, провалом підтримки Асоціації з ЄС на референдумі в Нідерландах, перетворили українського президента, в том-мишень, легку здобич професійних «акул пера». Не покидає думка, що «Панамагейт» був організований саме проти українського глави держави. Разом із Путіним. Аби не дати тому жодної переваги і можливості скористатися цим скандалом для ще більшого тиску на Київ. Про це свідчить неймовірні компетенція і конспірологічні можливості «таємничого аноніма», який злив Süddeutsche Zeitung фінансовий компромат у 2.6 терабайта даних. Це могла зробити тільки фінансова розвідка США, яка під орудою Девіда Коена розробила принципово нову стратегію фінансово-економічних і політичних розслідувань незаконних і сумнівних оборудок з фінансами диктаторів і корумпованих світових діячів.
Тому, прем’єр Ісландії під тиском 10 тис. виборців, негайно пішов у відставку. Не виключено, що посаду може залишити й Девід Кемерон. Спочатку він вдався до маніпуляції, заявивши, що офшор належав його покійному батькові. Та під тиском своєї партії на її позачерговому форумі визнав причетність до цього офшору. Для того, аби відновити якусь довіру, він оприлюднив детальну інформацію про рух грошових коштів сім’ї і створив робочу групу із незалежних спеціалістів з розслідування «панамських документів», виділивши на це 10 млн. фунтів. Але спільнота бритів не вспокоїлась, багатотисячним мітингом вимагаючи його відставки за неправду і підозру, що він таки міг ухилятися від сплати податків.
У неділю, коли Яценюк, із гордо піднятою головою ніс ахінею про свою відставку і відновлення рейтингу у великій політиці, мальтійці, з транспарантами «Геть», на заклик опозиції вийшли на акції протесту проти офшорів міністра енергетики Конрата Міззі і глави кабінету прем’єра Кейт Шембрі.
Час подвійних стандартів для політиків і владних чиновників закінчується. Моральні імперативи тепер дорівнюють юридичній чистоті їхньої поведінки та політичній обачливості. Термін давності на оборудки скасований.
Попри те, Україна – не Європа. Тут свої правила. Понятійні. Прикметно, що директорка «Громадського» пані Грочинська вже назвала розслідування «Слідство.Інфо» щодо президентських офшорів «чесною помилкою». Але його авторів несподівано підтримала New York Times. Її журналіст Олівер Буллов теж звернувся до теми купівлі президентом трьох офшорів в час Іловайської трагедії, «коли українські військові опинилися в артилерійській пастці». Він називає «українських лідерів мерзотними», які призвели своєю аморальністю до двох революцій. При цьому він робить два принципових висновки, що будуть формувати політику США відносно України в майбутньому. 1. «Якщо би активи держави не були настільки розкраденими, українські війська змогли би захистити Крим від анексії Росії». 2. «Українська корупція, це приховане під водою чудовисько і лише невеликі його частини випадково виявляються сміливими українськими розслідувачами, або завдяки експертно-кримінальним розслідуванням закордоном». Не випадково, Захід зовсім не підтримав кандидатуру Гройсмана, показуючи, що це виключно відповідальність Порошенка і не розглядаючи її самостійною фігурою. Зате Яценюку подякували. Як останньому, навіть дуже слабкому, інструменту стримування амбіцій глави держави на абсолютну владу.
Відставкою Яценюка формуванням нової коаліції і нового Уряду, президент хоче взяти тільки невеликий тайм-аут. Для пошуків нових компромісів і союзників. Між Заходом і Росією. Очевидно, що в нього залишилася остання і єдина можливість – це швидка реалізація «мирних Мінських угод» і закінчення війни з Москвою. Для перезавантаження політичних процесів в Україні. Він думає, що психологія переможе реальність.
Власне, мова йде про формування ще більш корупційної політичної системи, де ключові посади будуть розподілені президентом між абсолютно довіреними менеджерами із свого бізнесу або близького політоточення. За призначенням Гройсмана прем’єр-міністром, Ложкіна – першим віце-, Ворушиліна – главою НБУ натомість Гонтаревої, яка також занурена в офшорний скандал з «російським слідом», Луценка – Генпрокурором, і т.д. і т.п., олігархічний режим набуде ознак плутократії. Коли влада зосередиться в руках жменьки найбагатших бізнес-політиків. Врешті-решт, вона скотиться до клептократії (за Вікторією Нуланд). Тоді основні державні рішення, в першу чергу, будуть мотивовані тільки безпосередньо матеріальною зацікавленістю цією вузької групи осіб. Це час, коли корупція, лобізм та повне нехтування стратегією довготривалих цілей ще більше може послабити державність, розширити горизонти зловживань і прикінцево підірвати демократію. Треба мати на увазі, що клептократична еліта зовсім не здатна до суспільного прогресу, не спроможна будувати державність і проводити суспільні реформи. Будь-за-що вона намагається потіснити на маргінал безпосередню демократію виборців, використовуючи право вето на будь-які суспільні ініціативи. Особливо, в частині спроб суспільства змінити політичний клас і його курс шляхом дочасних виборів.
Немає жодного сумніву, що президенту вдасться, на деякий час, шляхом перестановки людей у владі втримати ситуацію. При цьому, повністю зруйнувавши залишки системи стримувань і противаг та підпорядкувавши законодавчу і виконавчу влади прямому президентському правлінню. З моменту призначення Гройсмана прем’єр-міністром, який отримав, працюючи в бізнесі і обираючись міським Вінницьким депутатом, диплом юриста після трьох років навчання в приватній Міжрегіональній академії управління персоналом, єдиним центром політичної відповідальності в країні стає президент. Це звільняє його від необхідності підписувати складні компроміси і здійснювати стомлюючі маневри між конфліктуючими олігархами і їхніми політичними силами. Але й переключає всі, без виключення, виклики, загрози і кризові явища на нього. Це тільки прискорить політичну кризу самого президента і зробить його фігуру ще більш ущемленою перед внутрішньою і зовнішньою критикою. Президент акумулює всю владу в своїх руках. В умовах втрати довіри з боку суспільства, коли рейтинг його популярності крокує до статистичної похибки. Разом із рейтингом нового прем’єр-міністра Гройсмана та вагомої частини нових членів Кабміну. Не випадково, колишній віце-прем’єр і міністр економіки Словацької республіки Іван Міклош делікатно відмовився очолити українське міністерство фінансів. За мовною ознакою.
Сімейні клани, як спосіб соціальної організації трипільців, існували 6 тисяч років до нашої ери. В ХХІ столітті, на ментальному рубіжжі Європи вони стають викликом для прогресу демократії і глобального розширення. Інтернет – потужна зброя проти них.
Якщо в середині країни президенту і вдасться, на певний час, зосередити увагу суспільства на метушні навколо коаліції та Уряду, то відновити довіру Заходу буде надзвичайно важко. Швидше, неможливо. Якщо не станеться чогось надзвичайного. Попри заяву від Ротшильдів і самого Порошенка, що активи «Рошену» перейшли до них у «сліпий траст», західні журналісти продовжують йти за його «офшорним слідом». На ORF TVthek детально показали схему «зв’язаного кредиту» з офшорів Порошенка через Raiffeisn кондитерській компанії «Рошен». Як факт можливого відмивання грошей. Не відстають від них і українські розслідувачі. У програмі «Схеми», спільного проекту «Радіо Свобода» та телеканалу «UA:Перший» вони дослідили, що нинішній глава держави «використовував мережу офшорів увесь час становлення його бізнес-імперії, які фігурували у кримінальних провадженнях про нанесення збитків державі через несплату податків у середині 2000 років». Якщо зважити, що в Петра Порошенка у прямій, або дольовій власності знаходиться 14-15 системних видів (які впливають на цілі сектори економіки) бізнесу і які були задіяні в крупних фінансових транзакціях, то йому надзвичайно важко буде дати прозорі пояснення щодо руху грошей через чисельні «податкові гавані». Важливо також зрозуміти, що основну капіталізацію свого бізнесу, як і стрімкий ріст особистих статків Петро Олексійович здійснив, перебуваючи на високих посадах в політиці.
Яценюк змушений був подати у відставку під тиском Ахметова і Коломойського. Вони були його основними гарантами політичної незалежності і спонсорами партії. При цьому, використовували прем’єра, як інструмент стримування та противаги президенту та його оточенню в спробі тотального контролю над ринками. Головним чином – власними і партнерів. Але змушені були відступити. Президент переміг. В обмін, вочевидь, на його згоду по зміцненню їхніх бізнес-позицій та монополізму. Не виключено, що після тривалої розмови з Яценюком, гарант погодився на їхню підтримку політичного проекту «нового Арсенія». Не дивлячись на те, що той реально втратив свою фракцію в парламенті. А з нею - і партію «Народний Фронт», яка вже давно тусується на задвірках свідомості виборців. Якщо нічого не зміниться, вона «тушками», разом із іншими такими ж «прихильниками коаліції» погодиться на пропозиції, від яких неможливо відмовитись.
Коаліція «на двох» - приречена. Для серйозних змін і відновлення довіри у МВФ та інших донорів, потрібні воістинно революційні дії. Президента країни. Бо він єдиний тепер політичний гравець. Але змушений консервувати кризу, кумулюючи своїм рішенням, запізнілою відставкою Яценюка в обмін на відставку Шокіна, тільки нову енергію ще більш сильнішої кризи. До того ж, у нього є надзвичайно погана перспектива отримати реальну демократичну опозицію на чолі з Тимошенко, Ляшко і «Самопоміччю». Найближчим часом, вони зрозуміють, що стагнація політичного управління країною вийшла за межі химерної керованості внутрішніми процесами і почнуть активно працювати над графіком дочасних виборів парламенту. А це означає і наступних позачергових виборів глави держави. Якщо не переможе «кодекс купця».
Як би нам всім цього не хотілося, закони суспільного розвитку будуть сильнішими від відчайдушних намагань політиків винести із реанімаційної палати політичну систему і змусити її танцювати. Навіть танго-медляк «на двох».