У минулій публікації ми констатували, що українська судова система давно померла, а також дослідили правову ідеологію судової реформи, встановивши, що її метою має стати забезпечення незалежності судової гілки від інших гілок влади (виконавчої і законодавчої). Розподіл влад та ефективна система «стримувань і противаг» зможуть забезпечити підґрунтя для виникнення того, що ми називаємо «справедливий суд». Однак, ні питання незалежності судової влади, ні питання створення системи «стримувань і противаг» не були висвітлені у президентській Стратегії.
Коли пацієнт захворів, лікар спочатку ставить діагноз, а вже потім виписує ліки. Тож перед тим, як перейти до конкретних пропозицій з реформування, ми повинні визначити проблематику функціонування судів в Україні.
Президентська Стратегія (стаття 3) виділяє 32 основні проблеми нинішнього правосуддя:
Але при детальному розгляді виявляється, що у розробників Стратегії винні хто завгодно, тільки не суди. Погане суспільство з низькою правосвідомістю, етичні стандарти адвокатів, недосконале законодавство і т д. Натомість, ті проблеми, які стосуються безпосередньо судів, торкаються якихось дрібниць, на кшталт кількісного складу суддів, відсутності електронного правосуддя тощо. Проблема залежності судової влади підмінюється залежністю суддів від виконавчої та законодавчої влади, що зовсім не одне й те саме.
Одним словом, проблематика президентської Стратегії виписана так, щоб зберегти старою і неушкодженою інституційну структуру судів. Вибачте, але якщо суд корумпований, вам не буде різниці, як він надсилатиме повістку: на електронний лист чи звичайною поштою. А тим більше, знаючи безконтрольність і безкарність наших суддів, можна уявити до яких масштабів фальсифікацій призведе введення електронного правосуддя. Тож, як кажуть: «не все те золото, що блищить».
Тепер порівняймо проблематику Стратегії із проблематикою, складеною нижче:
- неоднакове застосування законодавства судами України;
- корупційна складова в процесі прийняття судових рішень;
- фінансова та інституційна залежність судів від органів виконавчої влади;
- відсутність єдиної судової практики з розгляду господарських, цивільно-правових спорів;
- «подвійна касація» у повноваженнях Верховного суду і вищих спецсудів;
- неправомірна відмова Вищим спецсудом у доступі скаржників до правосуддя через «необгрунтованість» касаційних скарг;
- неефективна робота ланки апеляційних судів;
- значна кількість скарг на судові рішення, в тому числі скарг до Європейського суду з прав людини і громадянина;
- невиконання рішень Європейського суду з прав людини;
- низький показник виконання судових рішень;
- підпорядкування органів виконання судових рішень виконавчій владі;
- порушення прав людини постановленням неправосудних судових рішень, неправосудність яких фактично неможливо довести у законному порядку;
- неефективний, фактично нереалізований механізм кримінального покарання суддів за постановлення неправосудних рішень;
- непрозорий та корумпований механізм притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;
- використання судової системи України для політичних переслідувань, заборони політичних акцій, для інших дій, спрямованих проти української демократії;
- неврегульованість окремих господарсько-правових та інших видів відносин законодавством України.
Тут уже суди не виглядають такими білими і пухнастими. З нашого списку випливає очевидний висновок, що проблема не в «низькій правосвідомості суспільства» і не в казці про електронне правосуддя. Потрібно міняти саму інституційну структуру судів, в якій уже початково закладені протиріччя. Наприклад, Верховний суд видавав постанови Пленуму, які роз’яснюють судам, як вирішувати ту чи іншу категорію справ. Але після реформ Януковича Вищий спецсуд з розгляду цивільних і кримінальних справ став видавати свої постанови Пленуму (які нерідко суперечили постановам ВСУ), є ще Вищий Господарський суд, який видає свої постанови і т.д.
Як наслідок, відбулося розбалансування, «розмиття» верховної судової влади. Сподіваюсь, не потребує пояснень, кому це було вигідно. І таких протиріч, закладених в повноваженнях судів, дуже багато. Натомість, президентська Стратегія пропонує нам сурогат, де проблеми правосуддя асоціюються з проблемами етики адвокатів і процедурними питаннями судочинства. Все для того, щоб уберегти суди від реального - інституційного реформування.
Наступного разу ми розглянемо вкрай важливе питання люстрації суддів. Хоча воно лежить більше в політичній, аніж юридичній площині, але зі зрозумілих причин не може бути проігнорованим в рамках судової реформи.