Перш за все, варто розуміти, що даний крок США не є раптовим чи ірраціональним, оскільки після спроби державного перевороту відносини Анкари та Вашингтона значно погіршилися. Також слід брати до уваги те, що турецький президент почав вдаватися до політики шантажу по відношенню до ЄС, використовуючи «карту біженців». Тому західний світ поступово перестає бачити в Анкарі свого партнера. Ще в 2015 році США та Німеччина зазначали про свій намір вивезти з території Туреччини системи протиракетної оборони. Але якщо ці заяви обґрунтовувалися тим, що рівень загрози з боку Дамаску для Анкари є низьким, то теперішні прагнення Вашингтона зумовлені звичайною недовірою. Звісно ж, США зважають на близькість Інджирлика до сирійського кордону, але довгий час це не було перепоною для зберігання ядерних ракет. Справжньою причиною є поступовий відхід Туреччини від західної орієнтації. Ердоган намагається відродити імперську сутність власної держави, яку свого часу знищив Ататюрк. Саме тому й має місце примирення з Москвою та повернення Анкари на Схід, до якого вона є цивілізаційно приналежною.
Якщо поглянути на перспективу, то даний крок США може сигналізувати про те, що з часом членство Туреччини в НАТО буде поставлено під великим питанням. За Холодної війни Анкара (та ядерна зброя на території Інджирлику) були потужним стримуючим фактом для СРСР. Зараз же потреба в наявності такого ракетного щита відпала. Тому членство Туреччини в НАТО (яка до того ж має конфлікти з Грецією та Кіпром) є непотрібним рудиментом.
Але найцікавішим у даній ситуації є те, що вона є вигідною для України у стратегічному відношенні. Справа в тому, що перевезення ядерної зброї до військової авіабази Девеселу зумовлено агресією Росії на Донбасі. У такий спосіб США прагнуть убезпечити східні кордони НАТО та упередити Москву від можливих спроб ескалації конфлікту у Придністров’ї, провокацій у Гагаузії, і, в подальшому чинити на неї тиск стосовно «українського питання».