Не дивлячись на репресії проти корінного населення Криму, які систематично тривають з початку анексії української території, питання окупованого півострова все далі відходить з порядку денного світової політики. І якщо посилення обстрілів на Донбасі викликає бодай занепокоєння у світових лідерів, то зникнення проукраїнських активістів і цькування кримськотатарського народу в Криму чомусь не є приводом навіть для додаткової стурбованості впливових політиків і дипломатів. Тому не можна не погодитися зі словами Рефата Чубарова про те, що Путін поводиться в Криму настільки брутально, наскільки дозволяє світова спільнота. Не більше, не менше.
З того, що сьогодні відбувається в Криму, випливає кілька очевидних істин. По-перше, світ хоч переважно і засуджує анексію Криму Росією, на практиці повністю ігнорує наслідки окупації. Якщо за сам факт анексії Москву покарали санкціями, то жодних дій щодо злочинної політики РФ після захоплення Криму ми так і не побачили. По-друге, ніякої червоної межі для протиправних дій Росії просто не існує. Те, на що міжнародна спільнота спромоглася на даний момент, і є червоною лінією її можливостей. У Кремлі цей факт дедалі краще усвідомлюють, тому жодних передумов для згортання російської агресії в усіх її проявах нині немає.
Світ продовжує умиротворення агресора, крім словесних закликів більше ніяк не впливаючи на Росію. І небезпека культивування такого сценарію полягає в тому, що настане момент, коли відмовитися від підтримки України у протистоянні з РФ світу буде вигідніше не тільки з практичної, але й з моральної точки зору, оскільки тривале поєднання фактичної бездіяльності з деклараціями захисту українського суверенітету поступово руйнують авторитет провідної ролі Заходу у світових геополітичних процесах.