Шкідливі, бо новий виборчий процес не тільки витягне з держбюджету сотні мільйонів гривень, а й поставить хрест на будь-яких реформах щонайменше на півроку. В ситуації, що склалася, Україна не може дозволити собі такої паузи. Зупинка реформ і новий виток політичної непередбачуваності автоматично заблокують міжнародне фінансування і загонять вітчизняну економіку в ще глибшу прірву. Жоден інвестор не вкладе і копійки в країну без влади і бодай найменшої політичної стабільності. Наведені аргументи українці чули сотні разів, і сьогодні прийнято вважати, що такими наслідками влада навмисне лякає своїх громадян, аби ті вибрали менше зло, залишивши все як є. Але в цих прогнозах немає жодних перебільшень, це об’єктивні речі, які чекають країну в умовах перевиборів. Інша справа, що навіть політичний і економічний хаос може бути виправданою ціною за новий парламент і уряд, які нарешті змінять державу.
Відстоюючи таку точку зору, прихильники дострокових виборів наполягають на тому, що чинний парламент не відповідає нинішнім суспільним настроям, тобто втратив довіру і легітимність та має бути змінений. Але неспроможність вказаних міркувань очевидна, оскільки в умовах соціально-економічної кризи і тотального популізму динаміка суспільних настроїв і політичних симпатій надзвичайно висока. При такій ситуації народ завжди буде невдоволений об’єктивною реальністю, а популісти неодмінно знайдуть винних і скажуть, що причина всіх бід саме в їх діях чи бездіяльності. За цих обставин гра в демократію перетвориться в рух по замкненому колу.
Достатньо пригадати, що за всю історію незалежної України дострокові парламентські вибори ще жодного разу не вирішили проблем і не призвели до кардинального оновлення політичної еліти. Так само й тепер можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що в результаті перевиборів якогось іншого, якісно нового законодавчого органу Україна не отримає. Зміниться кількісне співвідношення мандатів, вплив окремих партій і блоків, можливо, Рада отримає незначне поповнення з нових сил, які все рівно не визначатимуть погодні умови на політичному фронті. До того ж під час чергового виборчого процесу можна впевнено очікувати засилля старих методів і технологій. В результаті, до парламенту потраплять ті, хто краще і більше обіцяють з білбордів та телевізійних екранів, хто більше платить виборцям і загалом має необхідні ресурси для здобуття електоральних симпатій. Існуючі сьогодні правила гри, таким чином, вже на стадії самого виборчого процесу нівелюють будь-які радикальні зміни. Очевидно, що в українському суспільстві зараз є глибокі системні проблеми, вирішувати які треба довго і далеко не способами нескінченних виборчих епопей. Водночас політики, наразі обділені владою, намагаються за будь-що переконати масову свідомість, що саме вибори є порятунком для країни. Але це далеко не так; вибори є лише інструментом колообігу старих і нових старих політиків.
Нічого не зміниться, допоки головною формою політичної участі громадянського суспільства залишатимуться вибори. Єдиним шляхом побудови іншої держави сьогодні є свідома раціональна активність абсолютної більшості українських громадян у перетворенні своєї країни. Нам потрібні не нові вибори, а постійний тиск на парламент, уряд і президента з боку суспільства, перманентний контроль, якщо завгодно, громадянський примус для влади і опозиції. Народ повинен мобілізуватися, щоб змусити владу працювати. Міняти ж керівництво, немов рукавички, можна без кінця, але реформи від того вперед не просунуться.