Однак, очевидно, що реформа у сфері ринкового ціноутворення на енергоносії назрівала давно. Неефективність використання енергоресурсів та моральна застарілість всієї системи ЖКХ – лише частина того, що потребує змін за рахунок підвищення тарифів. Крім того, прірва між ринковою ціною на газ та ціною на газ для населення довгі роки витягувала з бюджету країни величезні кошти та сприяла накопиченню Україною боргових зобов’язань. Газ і світло – це такі ж самі товари, як хліб і масло. Подібно останнім, ціни на енергоносії мають формуватися за правилами ринкової конкуренції. Досвід західних країн показує, що така модель є найбільш ефективною. Звичайно, для населення України, яке, на відміну від європейців, не звикло економити на споживанні енергоносіїв, подібні нововведення видаються несправедливими. При цьому, як свідчить статистика, норма споживання газу українцями в кілька разів перевищує відповідні показники для європейців.
Слід розуміти, що компенсація витрат населення з бюджету все одно фінансується з кишені громадян. Тому низькі тарифи завжди означають погіршення добробуту громадян в інших сферах. Відтак завдання полягає не в зниженні тарифів, що буде черговим кроком назад, а в забезпеченні відповідного рівня соціальної допомоги тим громадянам, хто цього потребує. Крім того, в ситуації, коли єдиним шляхом підтримання економіки України є допомога західних кредиторів, проведення непопулярних реформ в цій сфері стало нагальним питанням. В цій ситуації від суспільства вимагається розуміння на противагу емоціям, а від держави – прозорість формування цін і зменшення соціальних ризиків. Єдино можливий вихід для нас на сьогодні – це ощадність населення та державні субсидії.
Наразі вказаний підхід починає працювати: ті, хто має низькі статки, отримав субсидію. Тому надуманими видаються претензії, які пред’являють уряду окремі гарячі голови. Звинувачення влади у тому, що нові тарифи не враховують платоспроможність громадян, є хибними і популістськими, спрямованими на підвищення власного рейтингу.