ГлавнаяБлогиБлог Марії Репко

Безвідповідальна пенсійна реформа

17 квітня в сесійну залу виноситься законопроект щодо впровадження накопичувальної пенсійної системи номер 6677-д. В ньому пропонується впровадити обов’язкові внески до накопичувальної пенсійної системи.

Фото: fakty.ua

По суті кожна людина віком до 35 років може стати зобов'язаною частину свого доходу віддавати в управління недержавним пенсійним фондам. При цьому жоден із величезних ризиків такої системи в українських умовах не береться до уваги і ці заощадження із високою ймовірністю може бути знецінено або, інший варіант – в майбутньому націоналізовано для покриття дефіциту солідарної пенсійної системи, тобто Пенсійного фонду України.

Центр економічної стратегії, який я представляю, вважає це безвідповідальним підходом до особистих заощаджень громадян та сподіваємося, що законопроект буде відхилено.

Що таке другий рівень пенсійної системи

Пенсійна реформа покликана збільшити добробут людей, коли вони вибувають з робочої сили. Накопичувальні пенсії – один зі шляхів досягнення цієї мети. Він передбачає, що внески громадян протягом життя в обов’язковому порядку спрямовуються на приватні індивідуальні рахунки, де накопичуються заощадження. І лише після виходу на пенсію ці заощадження повертаються пенсіонерам.

Іноземний досвід впровадження другого рівня

Вважалося, що другий рівень пенсійної системи (1) дозволить диверсифікувати ризики та згенерує інвестиційний дохід як додаткові джерело накопичень; (2) людина відчуватиме ці накопичення не як внески на далеку пенсію в старості, а як свої власні кошти, що у свою чергу стимулюватиме офіційну зайнятість; (3) сприятиме розвитку ринків капіталу, особливо довгострокових фінансових інструментів, бо на ринку з’являться вільні кошти, яким знадобляться інструменти для інвестицій.

Чилійський приклад обов’язкових накопичень, або так званого другого рівня пенсійної системи, надихнув багато країн Східної Європи. Угорщина (1998 р.) та Польща (1999 р.) першими в регіоні провели реформи пенсійної системи, слідом за ними – Болгарія та Хорватія (обидві у 2002 р.) та Румунія (2007 р.). Серед пострадянських країн реформи пенсійної системи провели Росія та Казахстан (1998 р.). Але практика показала, що теоретики були занадто оптимістичними.

Дохідність накопичувальних фондів була низькою та часом не покривала інфляцію, високі адміністративні витрати фондів додатково «з’їдали» частину цієї дохідності, диверсифікації активів не відбулося – більшість фондів просто вкладали кошти в державні облігації та банківські депозити. Як наслідок, більшість систем другого рівня були або націоналізовані, або скасовані після фінансової кризи 2008-2009 років, хоча не у всіх країнах це скасування було остаточним. Повністю або частково націоналізували чи скасували пенсійні системи другого рівня Польща, Литва, Словаччина, Болгарія, Угорщина, Чехія, Естонія, Хорватія, Румунія.

Наймасштабнішу пенсійну реформу на пострадянському просторі було проведено в Казахстані, де в 1998 році солідарна система була трансформована в накопичувальну: до другого рівня відраховувалось 10% від заробітної плати працівників. Система була націоналізована в 2013 році через те, що десять приватних пенсійних фондів не змогли забезпечити дохідність капіталу вищу, ніж рівень інфляції, тобто збереження внесків у реальному вираженні. До того ж, ризик гарантування мінімального рівня доходу державою перетворився на значний тягар для державного бюджету.

Росія стала однією з останніх країн Східної Європи, де держава не втрималась від втручання в другий пенсійний рівень обов’язкових індивідуальних накопичень. У 2012 році Дума підтримала план скорочення внесків до другого рівня з 6% до 2%, а 2014 року був введеній мораторій на передачу пенсійних накопичень росіян недержавним пенсійнім фондам. Реальна причина націоналізації була така сама, як і в інших країнах – доходи багаторівневої системи не змогли подолати стрімке погіршення демографічної ситуації, результатом чого стало зростання дефіциту державних фінансів, і накопичені людьми кошти видалися державам гарним способом подолання фіскальних проблем.

Українцям така пенсійна система не потрібна

Україна зараз не має жодних підстав вважати, що їй вдасться не повторити зазначених вище проблем європейських країн. Хитка фінансова стабільність, висока та нестійка інфляція, ризики в фінансовій системі, відсутність правовладдя та геополітичні проблеми можуть вилитися у збитковість довгострокових інвестицій, а диверсифікувати ризики фізично неможливо за відсутності інструментів та, скоріше за все, обмеженому доступу до інвестицій закордон, бо по-перше, метою ідеологів реформи є створення довгострокового фінансового ресурсу всередині країни, а по-друге централізований та обов’язковий відтік капіталу закордон створить тиск на курс гривні та інфляцію, що недоцільно в кризові часи.

Ще один негативний ефект, який не оцінювали розробники, може виявитися у послабленні сукупного попиту. Додатковий збір з доходів громадян (7-15% від зарплати за планами різних розробників реформи) призведе до того, що у них в розпорядженні залишиться менше коштів, знизиться їх споживання, а це, відповідно, спричинить тиск на попит у приватному секторі і на економічне зростання. Через обмеженість інструментів на ринку (державні облігації та банківські депозити, причому в основному в державних банках), ці кошти навряд чи зможуть компенсувати падіння сукупного попиту через зростання інвестицій в економіку. По суті через ту саму обмеженість інструментів українську молодь просто непрямо змусять за свій кошт кредитувати уряд, а посередники – зберігачі, фонди, КУА - будуть іще брати за це немаленькі комісійні.

Додатково у довгостроковому періоді, скоріш за все, з’явиться ще фіскальний ризик – у випадку знецінення таких обов’язкових пенсійних накопичень знайдеться багато охочих зробити відповідальною за це державу, що означатиме серйозне навантаження на бюджет, схоже із тим, яке Україна мала під час виплат знецінених банківських вкладів. Тим більше, що проект закону пропонує зробити фонди учасниками системи гарантування вкладів. Може статися і навпаки. Із досвіду багатьох європейських та пострадянських країн можна зробити висновок – у держави в кризові часи буде спокуса вирішити свої фіскальні проблеми за рахунок накопичень громадян, і ми не бачимо причин, чому український уряд не піде протореним шляхом східноєвропейських держав.

Марія Репко Марія Репко , заступник директора CES, експерт PolitEyes
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter