Майбутнє подружжя зустрілося, коли Наталії було 21, а Сергію 26 років. І сталося це випадково. Дівчина, щойно закінчивши навчання, працювала продавцем, а хлопець прийшов в магазин. Наталія говорить, що це було ніби в кіно і покохала його з першого погляду. «Я дивлюсь на нього, а він високий, дуже гарний блакитноокий блондин з дуже розумним і глибоким поглядом, в якому я потонула, і не вірю, що він може бути колись моїм. Коли зрозуміла, що це взаємно, не вірила своєму щастю» - ділиться спогадами дружина загиблого .
За спогадами своєї сім’ї Сергій був мужнім, розумним, різностороннім і талановитим. Чоловік багато читав, займався спортом, любив грати на електрогітарі. Він навіть мав власну музичну групу з барабанщиком, басистом. Солісткою була його сестра Оленка. Він робив гарні вироби зі шкіри, і мав шанувальників свого ремесла. Сім’я його завжди в усьому підтримувала – мати з батьком дуже хотіли, щоб їх син мав вищу освіту. Тому Сергій пішов навчатися в Дніпродзержинський Державний технічний університет, який закінчив у 1999 році за спеціальністю «технологія та оснащення зварки». По завершенню навчання хлопець пішов в армію, а потім працював на металургійному заводі, де пізніше став начальником бюро технічного забезпечення інформаційно-аналітичного відділу.
Наталія згадує, що Сергій ніколи не переставав її дивувати. «Я не вірила, що так буває, з кожним роком наше кохання ставало тільки міцнішим, і здавалось ніщо в світі нас ніколи не розлучить… А проживши 10 років разом, я стала навіть занадто впевнена…. Ми дуже любили, проводити час разом. Бувало так, що друзі гукають в гості, а Сергій мій говорить: “Давай краще візьмемо щось смачненьке і побудемо просто вдвох”.
Я завжди погоджувалась. І правильно робила» - не приховуючи сліз говорить Наталія.
Дружина згадує, що завжди почувалася за Сергієм як за кам’яною стіною. Він завжди переконував її, що все буде добре і він завжди буде поруч. Наталія говорить, що багато віддала б за можливість почути ці слова ще раз.
У подружжя народився син Артур. « Наше ведмежатко, сонечко» - ласкаво називали його тато й мама. Жінка не знає, як би змогла жити далі, після смерті свого чоловіка, якби в неї не було сина. «Ніщо, окрім нашого сина, не змогло б повернути мене до повноцінного життя» - каже Наталія. Артур як дві краплі води схожий на свого татка. Сергій багато часу проводив із сином. В кінці кожного робочого дня, він кидав все на роботі, і біг в дитсадок за Артуром (для нього було важливим забрати його). Він ніколи не говорив, що не буде з ним сидіти, що втомився. Сергій був справжнім татусем, який міг невтомно гратися солдатиками, і носити сина на руках.
Сергія забрали на фронт 5 вересня 2014 року. Коли у нього була можливість і вільна хвилинка, то одразу телефонував дружині з сином. Завжди говорив, що у нього все добре, та що він їх дуже любить. Останні рази говорив, що, якби його відпустили до сім’ї, то йшов би пішки. Не важливо звідки. «Ми з сином в один голос кричали йому, щоб він був обережним, що ми його чекаємо і любимо…Тривожні думки не покидали мене ні на мить, було дуже страшно. Не знаю, можливо це нормальне відчуття, коли ти відправляєш коханого на війну. Чи це було передчуття, не знаю. Іноді бували навіть панічні атаки» - говорить Наталія. У відпустку чоловік поїхати так і не встиг. 22 лютого 2014 року він підірвався на ворожій міні.
Вранці 23 листопада 2014 року десь о 10 ранку Наталії повідомили, що її чоловіка, її коханої людини, батька її дитини більше немає в живих. Про це сповістив командир ПГТ «Десна», Андрій. «Це розділило моє життя на до і після…» - додає Наталія.
Жінка довго не могла сказати своєму синові про те, що його тата більше немає. А коли наважилась – майже через півроку - Артур по-дитячому відмовлявся від цієї звістки. Хлопчик весь час говорив «не хочу» і все. Йому тоді було тільки 4 рочки. Про ті часи Наталія згадує так: «Коли син підріс, то почав все розуміти. І почав запитувати, навіщо татко пішов на війну. Я відповідала сину, що його тато воїн з великої літери і він був справжнім патріотом. Він не йшов заробити грошей. Він захищав свою країну, своє місто, свою родину! Він наш ГЕРОЙ, яким ми будемо пишатися все наше життя!».
Після звістки про втрату коханого чоловіка, життя Наталії втратило весь сенс. Жінка втратила рік життя.
А глибокі рани навіть через стільки часу не заживають. І, напевно, ніколи не заживуть. Наталія безмежно вдячна всім волонтерським організаціям – «Люди допомагають людям» та «Народний Тил». Завдяки їм вона не просто отримувала фінансову допомогу, а й моральну та психологічну підтримку.
Держава виплатила разову допомогу в 609 тисяч гривень на всю сім’ю. Також родина отримує військову щомісячну пенсію. Потреби все одно є, оскільки після стресів з’явилось багато проблем зі здоров’ям. Жінці та маленькому Артуру потрібне оздоровлення та лікування. Давайте всі разом допоможемо родині загиблого героя.
БОРОДАЙ ЛЮДМИЛА ПАВЛІВНА (Райффайзен банк «Аваль») 4188370022255213
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?