"Вадим – на 100 відсотків пироговець, наш чоловік. Той, на яких тримається скелет ПДМШ, одна з ключових кісток цього скелета", – охарактеризував Друзенко побратима.
Вадим уже тричі був у місячних ротаціях ПДМШ в зоні АТО: у червні та серпні 2016 року, а також лютому 2017 р. У вересні планує поїхати знову. Він каже, що його дружина, також лікар, вже змирилася з цими поїздками на Схід, хоча перші дві були не без "тертя". Та й мати не розуміла, навіщо йому це. "Спитай у матерів тих хлопців, які загинули, можливо, через те, що їм вчасно не надали допомогу", – пояснив Вадим матері.
Як і багато хто з лікарів ПДМШ, Вадим Козловський опинився в мобільному шпиталі завдяки офіційному листу, який прийшов на лікарню. "Прийшов офіційний лист на лікарню про те, що є така організація, і якщо хтось хоче, може взяти участь. Зайшов на сайт, подивився, заповнив анкету. Це було наприкінці квітня, а в середині травня мені зателефонували й запросили в ротацію".
Чому з усієї лікарні відгукнувся тільки він один? "Не знаю. Або дурний, або дуже люблю Україну, – жартує хірург. – Крім того, я був готовий до цього, бо в березні 2016 року проходив курси "білих беретів" з тактичної медицини за натівською програмою. Тобто порівняно з іншими лікарями я хоча би знаю, що з тою аптечкою та джгутом робити".
На запитання, чи врятував він чиєсь життя під час ротацій, Вадим каже, що у них було чотири "двохсотих", але їх привозили вже у стані клінічної смерті, зробити вже не можна було нічого. "Решта поранених – а привозили з пораненнями і грудної клітини, і черевної порожнини, і кінцівок, і голови – усі залишилися живими. Я врятував чи Бог? Важко сказати".