Серед інших прикладів була банківська сфера, де українська мова вже в 2018 році частіше вживалася ніж російська в платіжних системах переказу грошей до України. Пізніше у 2021 році я додав приклади інформацій з польських гуртожитків для студентів, інтернет-ресурсів та оголошень з пошуку роботи, актуальних тоді застосунків, пов’язаних з COVID-19. Українська мова була присутня в сфері послуг: починаючи від операторів мобільного зв’язку й закінчуючи оголошеннями на автобусних станціях і в супермаркетах. Можна було знайти і приклади неправильного перекладу на українську та написання з помилками.
Після 24 лютого Польща перетворилася на міцний український бастіон. Українську символіку можна було побачити всюди, навіть стрічки на одежі поляків символізували підтримку українців. Після понад семимісячного періоду війни Україну продовжують підтримувати як власники розважальних закладів, так і державні установи й дипломатичні представництва інших країн:
Поляки й надалі підтримують Україну, дозволяючи навіть українській символіці домінувати над польською. Водночас варто звернути увагу, що є і противники таких вчинків: в Інтернеті можна знайти статті та ролики про українку з Волині, якій це все не подобається, а вона сама на відео говорить з польським акцентом (хоч живе у Польщі тільки від 2014 року), або пані, що їй не пасує оголошення українською мовою у супермаркеті мережі Lidl. Це лише поодинокі випадки невдоволення, їх у суспільстві радше засуджують, ніж приймають.
Другим прикладом, що на нього мушу звернути увагу, є Норвегія. У цій скандинавській країні чимало мігрантів з різних куточків світу. Українців там небагато, українську на вулицях Осло можна почути, але дуже рідко. Синьо-жовтий прапор я побачив тільки у трьох місцях: у вікні якогось будинку, в університеті та приміщенні польської суботньої школи. Норвезька столиця живе своїм спокійним життям, далеко від війни й зовсім не думає про неї, бо ніхто їм про це не нагадує.
Наведу лише один приклад. Deichman Bjørvika, яку IFLA (International Federation of Library Associations and Institutions) у 2021 році визнала найкращою публічною бібліотекою у світі, є досить цікавим місцем, де можна приємно проводити час, навчити дітей читати й любити книгозбірню. Там також можна відпочити, поспати й опанувати додаткову професію. Це місце славиться великою кількістю книжок іноземними мовами з різної тематики, що в емігрантській країні здається доволі нормальним. Серед дитячої літератури немає книжок українською мовою (зате є польською та безліч російською). Україномовні книжки є, але їх дуже-дуже мало.
Натомість інші слов’янські мови представлені досить добре, навіть аж занадто добре. Покажу лише перші полиці, щоб так сильно не демонструвати контраст.
То чому така несправедливість? Чому українські книжки відсутні у Норвегії? Чому українців так сприймає світ? Певно, ці запитання та нецензурні слова реакції варто скерувати у бік Посольства України в Норвегії. Дискусія на тему української мови триває на світовій арені, і програш України в цій мовній війні у Норвегії здається очевидним. Три книжки на три полиці – це надто велика перевага.
Нехай ці світлини будуть приводом задуматися над українською мовою в публічному просторі світу й мовною політикою України за кордоном.