ГлавнаяБлогиБлог Ольги Кутишенко

А-полі-теїзм. Як політики спекулюють на темі релігії

Церква на околиці Києва, де мене хрестили 21 рік тому, із простого будиночку поступово перетворилася на маєток із червоної цегли. Менш ніж за півкілометра по різні боки від неї стоять іще дві. Вони виглядають набагато ліпше за районну дитячу поліклініку, нашвидкуруч пофарбований фасад якої приховує занедбаність та знайомий із дитинства запах Радянського Союзу — країни, в якій я не жила.

Ольга Кутишенко Ольга Кутишенко , Журналістка, студентка УКУ

Можливо, люди стали більш релігійними? Так, відсоток релігійних людей дійсно зріс у порівнянні із ранніми 90-ми. Але є й інша причина: церква — найбільш доступний майданчик для політичної агітації. Це єдине пояснення, навіщо в радіусі півкілометра потрібно три церкви. Відповідно до Конституції, в Україні немає державної релігії. Проте вплив церкви на життя людей очевидний. Два роки тому керівниця управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш пішла у відставку. Незадовго до того в інтерв’ю для «Української правди» вона критично висловилася про церкву: «Є райони [у Львові], де взагалі нічого немає — жодного культурного центру, жодної бібліотеки, театру або кінотеатру. [...] Єдина розвага для людей в такому районі — церква. І церква починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином». У відповідь мер міста Андрій Садовий сказав, що «навряд чи зможе працювати з Іриною в одній команді».

Відсутність офіційної релігії не означає, що не визнається авторитет релігійних діячів. «В Україні, на відміну від Європи, можливі офіційні зустрічі прем’єр-міністра або президента із головними релігійними лідерами — Блаженнішим Святославом, Філаретом, муфтієм, рабином», — говорить Роман Назаренко, докторант Тілбурзького університету. До прикладу, голова Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов є дияконом євангельсько-баптиської церкви і свого часу проводив зустріч із Всеукраїнською Радою Церков. Таке навряд можливо у будь-якій європейській країні.

Президент Порошенко заявляв, що церква та армія — це дві інституції, які нині користуються найвищою довірою українського суспільства. І на то є воля Божа ким, чим і як ми маємо захистити вітчизну. Cuius region, eius religio («Чия влада, того й віра»)? Тобто відповідальність за «ким, чим і як» перекладається на якісь непідконтрольні людині та владі сили? У громадян, щоправда, досить коротка пам’ять — чотири роки тому Порошенко обіцяв припинити війну на Донбасі, але, згідно з нещодавніми соціологічними опитуваннями, більшість респондентів досі готові за нього проголосувати.

І поки українська влада сліпо звеличує жертовність заради блага Батьківщини, в Росії є феномен політичного православ’я, коли релігійна ідентичність стає основною і пропагується ідея триєдності Росії, України та Білорусі.

У Криму сьогодні встановлюють пам’ятники російським імператорам, у Москві стоїть майже 20-метровий князь Володимир, хреститель Київської Русі. Путін про нього каже: «Він будував країну на любові до Батьківщини». Християнство легітимізує політичну позицію країни. Україна зважає на визначальну роль релігії в житті російського суспільства: наприклад, прес-служба СБУ просить очільника Російської православної церкви Кирила доєднатися до розблокування звільнення заручників.

У Росії та Україні досі відбуваються хресні ходи, у Варшаві проходить марш ультраправих із гаслом «Ми хочемо Бога» (так ототожнюються релігійна і національна ідентичності). «Ми хочемо Бога» — слова зі старої релігійної польської пісні, яку Дональд Трамп цитував під час відвідин Варшави влітку 2017 року. У Донецькій області священик Московського патріархату відмовляє українському бійцеві в богослужінні за загиблими, бо вони католики.

Насправді ж в усіх цих ситуаціях не йдеться про релігію. Не стосується вона і духовного центру сектантської організації «Відродження», засновника якої, Володимира Мунтяна, судили за крадіжку та шахрайство. Звісно, 100 доларів за участь у «коледжі», повні вагони метро жовтих та синіх футболок, які їдуть додому після молитов та обіцянок, «зцілення» від епілепсії під час прямого ефіру навряд переростуть у сильний політичний рух. Бізнес є бізнес. Але, за словами Дмитра Мироновича, доцента кафедри соціології УКУ, агітація та участь представників спільноти «Посольство Боже» допомогли Леонідові Черновецькому перемогти на виборах на посаду мера, а серед депутатів Верховної Ради першого та другого скликань було багато протестантських пасторів. Соціолог додає, що неохаризматичні рухи в Україні найбільше представлені на Сході та в Центрі, а їхні рекрутингові методи схожі на ті, що використовують косметичні компанії Oriflame чи Mary Kay. Все працює за принципом ланцюгової мережі — ієрархія вибудовується залежно від того, скільки послідовників залучила кожна людина.

І поки люди вірять, що ікона на дроні може зменшити кількість злочинів у селі, поки існують церкви, які підтримують акцію «Безсмертний полк», доти у світській країні люди не відокремлюватимуть політику від релігії. А політики використовуватимуть церкву як плацдарм для спекуляцій.

Ольга Кутишенко Ольга Кутишенко , Журналістка, студентка УКУ