Що там казати про хижацькі інстинкти та банальну жадобу до матеріальної наживи. Дорогу задоволенню цієї жадоби не здатне перекрити практично ніщо, окрім більшої сили, ніж та, в якій виражається суб’єктивна сторона дій корупціонера, або ж, краще сказати, банального грабіжника, адже інакше, як розбоєм не назвеш те, що сталося у Моринцях, де було зруйновано дощенту 200-літню хату заможного чумака, яку пам’ятав ще Тарас Шевченко.
До слова, варто наголосити, що, наприклад в тому ж Києві не минає практично жодного дня без повідомлення про знесення, пошкодження історичних будівель різного роду горе-забудовниками з подачі нелегітимної місцевої влади та бізнесу. На їх місці має постати що завгодно: торгівельний центр, паркінг, офісний центр. І війна із рейдерством та незаконними забудовами в столиці набула масштабів, якщо не повноцінної війни, то дуже частих точкових ударів та локальних військових операцій.
Проте, у випадку з тим, що відбувається у Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка», це не просто знесення чергової споруди, побудованої сотню-дві років тому. Це не просто варварство. Це психо-ментальний розлад, при чому, повний і невиліковний.
Тільки уявити собі. Це не псування історичного ландшафту великого міста, хоча ніхто не намагається заперечити значення і наслідків цього процесу. Це наруга над історично-культурною спадщиною, яка пов’язана з людиною, яка по праву називається одним з батьків нації. Це культурний геноцид, знищення національної пам’яті.
І заради чого?! Можливості відмити мільйон-другий гривень. Хіба для Сергія Тулуба це надто великі гроші, заради яких можна було до такого опуститися? Чи може очільника Черкаської ОДА не влаштувало одне з останніх місць у рейтингу губернаторів, що він вирішив прикласти максимальних зусиль для того, щоб його визнали найгіршим поза конкурсом!?
Таким чином сформувалася тенденція, коли звання Герой України, яке було свого часу присвоєно губернатору Черкащини, на жаль, перетворилося в негативний індикатор, адже якщо воно присвоюється таким «діячам», то нормальні українці швидше починають сприймати його як чорну мітку. Отож очевидно, що після зміни влади в Україні, необхідно буде здійснити своєрідний ребрендинг і зробити це звання насправді почесним, а не відзначати ним українофобів, бездарних «господарників» та «наближених» різного штибу.
Якщо чинна влада і надалі буде таким чином «давати нове життя» історичній та культурній спадщині України, то над нею дуже скоро потрібно буде проводити другий Нюрнберзький трибунал, не інакше.
Ну а щодо надмірної жадібності, то хотілося б нагадати особливо спраглим до матеріальної вигоди долю римського полководця та політика Марка Ліцинія Красса, який також відзначався своєю надмірною жадобою. За легендою, після поразки в битві з парфянами, останні, не з чуток знаючи таку рису характеру свого суперника, вилили йому в горло розплавлене золото. Певно нарешті тоді він втамував свій голод.
Важко оминути увагою і слова Андрія Окари, який натякнув, що путівки в пекло вже замовлені та оформлені.
Безумовно, Тулуб потрапить в пекло поза чергою.