Насправді п’ять далеко не бідних парламентських політичних партій Парламенту, що доживає останні дні скликання, «исключительно для себя любимых» (вибачте що російською – українською не так смачно звучить) зробили для «своїх» партій невеличку преференцію, всього півмільярда гривень нарік з Державного бюджету, на фінансування «поточної діяльності» своїх політичних сил.
Що характерно, і влада і опозиція – всі були «ЗА» таке рішення, «и слились в едином порыве, исключительно за политическую культуру». А іншим, не дуже привілейованим партіям, ну і так виходить, що не дуже, мабуть, культурним партіям з нулями на розрахункових рахунках, після такого законодавчого інноваційного дійства, виключно з міркувань справедливості, було запропоновано брати участь в «чесних і рівноправних» виборчих змаганнях на загальних засадах. І при цьому ні в чому себе не обмежувати, окрім звичайно Закону. І це все, УВАГА (!), було «пороблено» новітніми революціонерами майже зразу після Революції гідності, звичайно виключно на благо українського народу. Цікаво, що навіть злочинна влада старих «папередніків» на такий революційний вчинок не наважилася, мабуть тому, що та влада таки була антинародною і доля народу її мало цікавила.
Після докорінної зміни політичного розкладу в Україні в 2019 році і тріумфального приходу до влади вже точно слуг народу, ситуація з прагненням підвищити політичну культуру в країні, шляхом щедрого вливання коштів з Державного бюджету в політичні партії – не змінилася. Для відбору потрібних партій для «нагородження» використовуються критерії визначені тими ж новими «папереднікамі». Правда під час виборчої кампанії від лідерів команди слуг народу все ж таки інколи лунали меседжі про те, що Державний бюджет доцільно було б використати на інші, більш необхідні для того ж таки народу цілі, але чого не скажеш в запалі виборчої боротьби, народ все це зрозуміє. Тим більше, що переможців же не судять, правда всі «папереднікі» теж так думали.
Таким чином підвищення політичної культури в нашій країні вочевидь буде в пріоритетах слуг народу, тим більше що розподілення державних коштів по політичним партіям прямо пропорційно залежить від кількості депутатів цих партій у Верховній Раді, а у слуг народу їх переважна більшість. Тому народу нічого більше не залишається як сповна платити своїм слугам. Закон є Закон!
Навіть те що якась частина народних грошей, хай і менша, але не маленька, дістанеться партіям строкатої опозиції, та навіть не парламентськім і навіть не дуже проукраїнським партіям – не біда, український народ і це все профінансує. Мало кого цікавлять такі подробиці – коли ж ці привілейовані партії були створені, яка їх структура, скільки мають членів партії, що робили корисного, чи не дуже корисного, для того ж таки народу у між виборчий період? Але ці всі «дрібниці» схоже нову владу вже не дуже цікавлять, головне – це підняття рівня політичної культури в гривневому еквіваленті !
А як же інші, не дуже привілейовані сотні політичних партій, за якими теж напевно стоїть не мало народу, зможуть на рівних змагатися з мільйонами народних коштів на рахунках «богемних» політичних одиниць - не дуже зрозуміло ? Мабуть, виключно шляхом підвищення своєї політичної культури. І що, це забезпечить їм незалежне фінансування ? Питання риторичне.
Тому так і виходить, що з однієї сторони медалі – політична культура, а з другої мільярди бюджетних грошей. І як Ви думаєте, що переважить? Нам здається, що тут вже питань точно немає!
Ну, а якщо серйозно, то на наш погляд, фінансування політичних партій на даному етапі розвитку економіки нашої країни, виглядає просто блюзнірством над тим же народом. Зараз треба просто зрівняти можливості політичних партій саме в PR-компоненті, заборонивши всі коштовні складові цього процесу – БІГ чи БІЛ борди, інші схожі речі, політичну рекламу на телебаченні, окрім спеціально виділеного, безкоштовного часу на державних та суспільних телеканалах, однакового для всіх партій. І нехай партії змагаються по чесному, в основному на ниві «польової роботи», ну можливо з використанням агіток формату А4 і менше, от тут і буде видно, де є реальні члени партії, а хто зареєстрував свою партію використовуючи тільки диван.
Та все ж таки, забігаючи далеко вперед, в часи коли наша Держава, без напрягу, зможе піднімати політичну культуру в масах шляхом використання Держбюджету, обґрунтовано вважаємо, що критерії відбору політичних сил для такого роду фінансових вливань повинні бути зовсім іншими чим зараз, наприклад наступними: термін роботи партії з моменту її створення та реєстрації – 3 чи 5 років; кількість зареєстрованих місцевих осередків – 100, 200 чи більше; кількість членів партії 1000, 10000 чи більше, і це при фіксованому, в органах державної реєстрації, членству в партії тощо.
Підводячи підсумок цих політико-економічних роздумів та розглядаючи обидві сторони вищезгаданої медалі відповідально заявляємо, що роздавати політичним партіям «державні медалі» із зображенням української гривні на обох боках, поки що зарано, ще час не настав. А те фінансування «обраних» політичних сил, яке є зараз треба негайно припинити і «не ображати наших олігархів», для них то не гроші, а жалюгідні подачки!