Інтерес до існуючих у світі сепаратистських рухів в Кремлі не випадковий і продиктований зовсім не бажанням налагодити реальний координаційний діалог для владнання суперечностей в певних країнах світу. Він має досить прагматичний, прикладний характер і проявляється для забезпечення потрібного геостратегічного впливу політичного режиму РФ на окремі країни, уряди чи міжнародну ситуацію загалом. Тому, якщо на території країни, де Кремль має намір реалізувати свої інтереси, таких рухів немає, він їх створює, фінансує, направляє, а потім запрошує на «діалог націй».
За експертними висновками, в Європі нараховується більше сотні сепаратистських і регіональних рухів. До діяльності багатьох з них так чи інакше причетна РФ – де прямою фінансовою підтримкою, де політичними діями тощо. До прямих чи опосередкованих реципієнтів Кремля відносять такі політичні сили чи рухи як “Йоббік” і “Фідес” (Угорщина), “Золоту зорю” (Греція), Партію Свободи (Австрія), “Атаку” (Болгарія), “Північну лігу” (Італія), Національний фронт (Франція) тощо.
Особливий інтерес Кремль проявляє до подібних рухів (крайніх лівих, крайніх правих, християнських фундаменталістів, “зелених” тощо) на території США. Спецслужби РФ причетні до створення чи діяльності таких умовних утворень як Каліфорнійська республіка, Республіка Техас, Королівство Гаваї тощо. З майже 15 сепаратистських рухів на території США Кремль не має жодного відношення лише до декількох з них.
Оперування цими рухами, направлення їхньої діяльності в потрібне русло дозволяє Кремлю як мінімум вплинути на прийняття потрібного йому рішення в певній країні чи навіть поставити відповідну державу у залежність від політичної волі Москви. В крайньому випадку примусити керівництво країни зважати на інтереси РФ або враховувати його побажання. Останнє відноситься навіть до грандів світової політики, наприклад Франції та Італії.
Якщо подивитися на карту світу більш пильно, то досить легко встановити, що у двох сотнях держав світу проживає нині майже п’ять тисяч етнонаціональних спільнот. До цієї категорії відносяться як народи чи національні групи, так і племена. Фактом є те, що певна їх кількість в тій чи іншій мірі плекає надію (або ці сподівання підігрівають штучно) на суверенітет, тобто створення держави.
За умов мирної демократії і стабільного добробуту цих народів ідея сепаратизму немає реальних сенсів, а тому і шансів на активізацію. Коли ж ці території будуть штучно піддаватися зовнішнім впливам, там створюватимуться міжетнічні протистояння чи конфлікти, які потужно фінансуватимуться і набуватимуть радикальних форм, «парад суверенітетів» під управлінням спецслужб того ж Кремля набуде планетного звучання. Тоді мир і демократія враз стануть минулим, а їх місце займе глобальний гібридний тероризм.
Уявіть собі, що біженці, потоки яких цілеспрямовано і не так давно захлеснули Європу, раптом перетворяться в «малі народи» і почнуть заявляти про необхідність надання їм як мінімум автономії чи навіть захисту? Ситуація насправді набагато серйозніша, ніж здається на перший погляд.
Тому нещодавна заява голови держдуми РФ Вячеслава Володіна: «утиск малих народів може привести до виходу зі складу України ряду областей» та «чергова демонстрація нетерпимості представників влади України до малих народів» є нічим іншим як програмним виступом-анонсом одного із очільників РФ щодо майбутніх дій Кремля на території України і у світі загалом.
У зв’язку з цим дивує дещо легковажна позиція деяких високопосадовців української держави, які у відповідь Володіну прореагували лише саркастично-зневажливими постами у соцмережах. Хоча після цієї заяви мали негайно задіятися всі ланки влади, бо йдеться про розширення масштабів посягання на державний суверенітет.
Навіть більш серйозні коментарі юристів про те, що міжнародне право та національне законодавство не оперує таким терміном як «малі народи» насправді не є аналізом виступу спікера держдуми РФ, тим паче відповіддю на його заяву. Констатація існуючих правових норм в цьому випадку свідчить про нерозуміння масштабів проблеми, яку ставить перед міжнародним товариством Кремль, генеруючи виклики та прямі загрози поза міжнародним правом.
Політика нинішнього режиму РФ одним із чинників дестабілізації ситуації в будь-якій країні може розглядати легалізацію діаспор чи національних меншин, корінних народів, національних груп як окремішніх («малих») народів в цих країнах. Так публічними технологіями створюються точки напруги, а згодом і середовища-анклави сепаратизації. І тоді сепаратизація стає геостратегічною зброєю громадянських конфліктів, яку уміло застосовує Кремль повсюдно. В таких конфліктах можна втопити будь-яку країну, незалежно від рівня її демократії, стану добробуту чи наявних історичних традицій.
В такому випадку ми отримаємо світ громадянського протистояння, де демократію змінить штучна, тобто імітаційна, федеративність уніфікації чи конфедеративність перманентної конфліктності. На практиці матимемо світову форму гібридного миру, який активно підтримуватиме путінська Російська Федерація і її сателіти. Гібридний мир стане способом планетарного розвитку і перспективи.
Така федеративність, вибудована на сепаратизмі, призведе до переведення планети в стан невпевненості, страху і горя. І в цьому варіанті управління ключовою позицією стане сила і всі проблеми вирішувати саме з цієї позиції.
Будь-яка монополізована і мобілізована таким чином сила капіталізується в десятки і сотні разів. І тоді авторитаризм чи тоталітаризм путінізму стає сакральним для усього світу. Це буде взірцевий режим, де порядок і узгодженість виступатиме прикладом для наслідування і перспективи. В середовищі невпевненості і невизначеності, сепаратистських настроїв і рухів саме тоталітаризм виглядатиме найпривабливішим. В такій атмосфері однією з лідируючих сил стане міжнародний кримінал, терористичні практики та безперервні агресії.
Поєднання новітніх технологій, які вже заповнили наше життя, і в руках глобальних терористів можуть перетворити світ в імперію цифрового контролю, з кримінальними інструментаріями управління практично знищить звичний нам світ. Ми отримаємо планету іншого виміру, представлену раніше лише у хорорних фільмах.
Загрози, які продукує колективний Кремль, має загальнопланетний масштаб. І пошук адекватної відповіді потребує такого ж масштабу і відповідальності. Чи хоча б масштабного розуміння проблеми, яка вже завтра може накрити планету.