Минуле нерідко, особливо в країнах із молодою практикою державності, стає засадничим фундаментом для зростання і становлення політикуму. На виокремлених, а часто і вирваних історичних фактах, будується позиція окремих діячів і навіть громадянських рухів. З часом ці окремішності набирають популістичної популярності, що спричиняє брутальне розділення суспільства всередині країни.
Такі історичні факти можна набрати із сьогодення майже кожної країни так званої молодої демократії. Україна із своїми сусідами – не виняток із цього списку, а підтвердження постулату щодо національної ідентифікації історії в державницькому становленні.
Виборче збудження суспільства, яке періодично стає електоратом, вигідне політикам-реваншистам, політикам-мародерам чи, тим паче, політикам-популістам будь-якої країни. Але якщо виходити із цивілізаційного розуміння сучасної демократії глобальних динамік і мирного майбутнього планети, то саме подібне легке (примітивне) сприйняття історії є першопричиною багатьох геостратегічних конфліктів і розбрату.
Відтак ця проблема набуває ваги глобальної проблеми і потребує такого ж глобального вирішення. Варто усвідомити, що минуле у кожного народу, кожної нації – своє, індивідуальне, неперевершене ніким і воно є геополітичним статус-кво співдружності. А мирне майбутнє – загальне, планетне. І заради майбутнього слід до історії підходити не з ситуаційно-меркантильних інтересів чи емоційної позиції, а філософської, тобто духовно-ціннісної. До цього нас підштовхує все наше попереднє буття, де непорозумінь і конфліктів, агресій і кривавих катаклізмів набагато більше, ніж мирної злагоди і єдності.
З чого розпочинати цей загальний процес? Зі шкільних підручників історії. Вони мають розповідати про історію не як про послідовність національних перемог і поразок, а як про історико-ментальний духовно-ціннісний фундамент, на якому постане щасливе майбутнє всіх народів планети без будь-яких лакун.
Ось в Японії, як пишуть у ЗМІ, у школах замість предмету «історія» ввели предмет «майбутнє». Можливо, варто і нам замислитися над цими категоріями? А потім запропонувати цю ідею сусідам і далі по континенту і світу?
Бо ж історія – це не лише минуле. Це, мабуть, із сучасної позиції взагалі не минуле. Це висхідна точка майбутнього.