У Німеччині з цього приводу ледь не розпалася урядова коаліція, яка так важко формувалася після виборів. Зрештою, німцям вдалося знайти компроміс і міністр внутрішніх справ Німеччини Горст Зеєгофер оприлюднив власний план подальших дій з питання біженців. Проблема мігрантів прорізалася тріщиною у будівлі спільного європейського будинку — ЄС. Країни Східної Європи, зокрема, Угорщина та Польща, відмовляються приймати таких біженців. Нещодавно Італія заборонила суднам, які переправляють або навіть підбирають у морі мігрантів, заходити в італійські порти.
Україна наразі позбавлена таких проблем. Однак чи надовго? Вироблення жорсткої політики щодо біженців країнами-членами ЄС з одного боку, бажання багатьох десятків і навіть сотень тисяч знедолених покинути свою країну через війну або голод з другого, нехай невелике, але зростання добробуту українців з третього — низка цих та інших факторів свідчить про те, що Україна може незабаром зіткнутись саме з проблемами, від яких потерпає Європа — неврегульованим потоком іноземних біженців.
Це, до речі, підтвердив нещодавно голова Держприкордонслужби України Петро Цигикал. Він спрогнозував ситуацію різкого збільшення потоку незаконних мігрантів в Україну вже найближчим часом саме через формування жорсткої політики протидії нелегалам з боку ЄС.
Чи готові ми до цього? Відповідь однозначна — ні. Причому з будь-якої позиції: відпрацьованого законодавства, прикордонних процедур і механізмів, надійності самого кордону, можливостей прийому великої кількості людей на короткий і тривалий час, фільтрації таких прибульців, відправлення їх назад або до інших країн тощо.
Цю негативну відповідь підтверджує і діяльність (вірніше, бездіяльність) держави щодо вимушених біженців з окупованого Криму та захоплених районів Донецької і Луганської областей. Україна вже п’ятий рік потерпає від агресії свого одвічного ворога — московитівської імперської політики, яка нині набула форм глобального гібридного тероризму. Майже два мільйони вимушених біженців потребують адекватної реакції з боку влади. На жаль, з цим спостерігаються системні проблеми. Власне, цільової державної політики щодо українських громадян, які фігурують у публічній, зокрема і міжнародній площині, як «переселенці» у нас немає. А це досить серйозна загроза для національної безпеки, тим паче що ми п’ятий рік знаходимось (в прямому і переносному сенсі) під прицілом агресора.
Проблеми українських біженців, а тепер вже і міграційна політика держави, мали би стати предметом розгляду на рівні РНБО. Звісно, з відповідним прийняттям плану першочергових заходів щодо вирішення цих питань і синхронізації таких дій із Європейським Союзом.
Черговий раз доводиться звертатися і до народних депутатів, які вже пакують валізи на відпочинок — згадайте, де і в який час ви живете, дайте відповідь, чи болить вам Україна, і роз’ясніть пересічним українцям, чим ви відрізняєтеся від простих заробітчан — лише приставкою «політичні»? Бо якщо б переймалися країною ії громадянами, то могли б зменшити ту відпустку до одного-двох тижнів (про відміну не варто, мабуть, говорити). Бо якою буде країна багато в чому залежить саме від вас.
В Україні достатньо проблем — від фізичної агресії путінського режиму до комунікаційно-контентної, від економічних негараздів до соціальних — їх можна довго перераховувати. Зрештою, є надія, що ми з ними справимося. Але коли до них додасться ще й міграційна (не виключено, що вона буде направлятися з Кремля), то цей геополітичний буревій може сильно нахилити і навіть намагатися вирвати з корінням нашу самостійність, незалежність і державність.
Допоки в цьому напрямі відносне затишшя — треба готуватися до упокорення цього майбутнього буревію.