Таланти зазвичай пробиваються крізь товщу життєвих незгод, людську байдужість і бюрократичний опір. Але народ, який себе поважає, має шанувати всіх без винятку талановитих співвітчизників. А держава, в якій живе цей народ, має плекати яскраві індивідуальності, робити все, щоб вони в процесі становлення переходили в категорію особистостей.
В ідеалі робитися це має з раннього дитинства. Приміром в Японії саме на наймолодший період розвитку людини робиться основна ставка. Там формування громадянина базується на винятковому поєднанні традиційного національного виховання і сучасному баченні необхідності розвитку таких категорій як творчість, мислення і характер. Ідеологом такого підходу виступив засновник всесвітньо відомої компанії "Sony" Масару Ібука. Він організував у місті Мацумото (120 км від столиці) унікальну школу "Навчання талантів". До речі, надзвичайною популярністю користується його книга "Після трьох уже пізно", де автор відстоює ідею раннього розвитку дітей.
Ми традиційно шукаємо таланти в наших школах. І за десятиліття такої практики склалася певна система цього пошуку. Базово полягає вона у проведенні щорічних олімпіад різного рівня — від районного до міжнародного. І талановиті діти підтверджують правильність такого підходу — вони щорічно фонтанують креативними досягненнями в різних галузях знань, стають переможцями міжнародних конкурсів і часто пропонують оригінальні рішення «дорослих» проблем планетарного рівня.
Цьогоріч вперше механізм дав збій — держава не знайшла коштів на проведення всеукраїнських олімпіад для учнів 8-9 класів (залишили в силі лише змагання з мови та літератури). Тобто квінтесенція дитячої шкільної творчості виявилась не затребуваною основним її замовником. На талановитих дітей уряд мав би виділити на рік аж 9 мільйонів гривень. Не кажучи вже про те, що сума має бути в десятки (якщо не в сотні) разів більшою, варто задати питання шановним панам міністрам — невже 9 мільйонів є критичною сумою для держави? Невже ви не заглядаєте у завтрашній день, коли ці діти принесуть своїй Батьківщині потужний фінансово-економічний та соціально-політичний капітал, на тлі якого оці дев’ять мільйонів виглядатимуть досить жалюгідно і навіть принизливо для нації Небесної сотні Майданів України?
Українці за останні роки навчились протистояти викликам часу. Ось і зараз замість того, щоб у відчаї благати уряд про допомогу, вони заходились самотужки збирати кошти на проведення олімпіад. Справа зрушилась з місця і вже незабаром, як свідчать активісти та волонтери, необхідні суми будуть зібрані.
Українці вчергове продемонстрували свою здатність вирішувати проблеми власними силами, не розраховуючи на державну підтримку. Однак виникає питання — а чи потрібні тоді такі державні керманичі українцям?
Вимірювати талант в грошовому еквіваленті недоцільно та й неможливо, бо він маж зовсім інший вимір. Але пошук цього таланту, його підтримка та розвиток має конкретну ціну. Не вдаючись в розрахунки (все ж таки це прерогатива уряду), можу з впевненістю заявити — ціна таланту покоління юних українців не має вимірюватись кількома мільйонами гривень.
Для розвитку талановитої молоді в країні має існувати спеціальна державна програма. І всі школярі мають про це знати, адже це їхнє майбутнє. А значить і майбутнє України.