Народився у Дніпропетровську в родині металургів. Закінчив Московський інститут сталі й сплавів, там же захистив кандидатську дисертацію. Продовжив наукову діяльність в Дніпропетровській державній металургійній академії України, захистив докторську дисертацію, отримав звання професора. Михайло Поживанов має більше 50 патентів на винаходи, є автором понад 100 наукових публікацій.З 1994 по 1998 рр. — міський голова Маріуполя. У 2002-2005 рр. — заступник голови Київської міської державної адміністрації. Під час останньої парламентської каденції (з 2007 по 2012 рік) працював у комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Був головою Держкомрезерву (2008), а також заступником міністра економіки (2008-2010). Після складання обов’язків міністра незаконно переслідувався режимом Януковича, був змущений емігрувати за кордон. Повернувся в Україну у 2014-му — після зняття прокуратурою всіх висунутих обвинувачень.
Пандемія такого масштабу засвідчила слабкість багатьох національних економік. І української – в першу чергу.
Що може (і мусить) зробити Україна, аби не стояти осторонь світових тенденцій захисту довкілля.
Почесний президент київської школи економіки Милованов накидав план податкової реформи, який заздалегідь є утопією.
«Надо деньги срочно» – принцип, за яким живе і діє не одна українська влада. Нинішня – також не виняток.
Все це – ніяка не децентралізація і навіть не її імітація. Цим нагромадженням бюрократії, на моє переконання, маскують неспроможність до справжніх змін.
Київ – більше не місто-сад. Київ – столиця всеукраїнського пластику та гниючої під відкритим небом органіки.
У президента Зеленського планують провести адміністративну реформу: з нинішніх 490 районів України залишити можуть лише сотню. Добре це чи погано?
На округах проголосували за абсолютно випадкових людей, вся заслуга яких полягала лише в тому, що вони належали до «Слуги народу».
Майбутньому прем’єру, хто б ним не став, побажати хотілося б лише одного – не бути таким, як його попередники.
Колишні «міцні господарники» добре виглядають лише на плакаті, а після вдумливого «розбору польотів» від їхньої привабливості не має лишитися ані сліду.
Завданням ЗеКоманди у сфері економіки повинно стати всіляке сприяння бізнесу шляхом зменшення фіскального навантаження, дерегуляції та демонополізації.
Відтак ера демократії поступово відійде в минуле, а клепто- та олігократія остаточно запанують в Україні. А посприяв такому порядку речей Петро Порошенко.
Ми – нація без певного законослухняного стрижня чи хребта. А жоден із президентів так і не вибудував у суспільстві дієву систему покарань.
Якщо Україна дозріє до впровадження парламентсько-президентської республіки, їй варто подбати про те, аби перша частина цього терміну виправдала пов’язані із нею очікування.
Вибори президента Україна вже програла. Важливо не програти вибори Верховної Ради – бо в ній втілено останній важіль можливих змін.
Якщо не провести реформи, то ціни ростимуть й надалі, а добробут населення невпинно котитиметься вниз.
Низький рівень бізнесової культури, викривлені стандарти ділової етики, поширення корупційних практик серед українських підприємців та чиновників здатні звести нанівець співпрацю з…
Найперше і найголовніше, заради чого створювали ОСББ – «можливість вибирати постачальників послуг аби відмовитись від оплати неякісних послуг».
Біда в тому, що, впроваджуючи свої податкові новації, держава ризикує виплеснути разом із цією водою і дитину.
Спробую поміркувати над тим, що варто змінити у чинних правилах гри, аби згодом не було так «мучітєльно больно» від новообраної влади.
Найбільшим каменем спотикання для наших ворогів буде єдність України.
А відтак є мало надії на те, що щось істотно зміниться після 31 березня 2019-го. Вміння вибирати – це великий талант. І ми його ще не опанували.
Менша частина населення, котра належить до зачатків середнього класу, спонсорує навіть не злиденні прошарки соціуму, а гігантів-монополістів.
Влада мала б подумати, як зробити ресоціалізацію вчорашніх фронтовиків максимально ефективною.
Хто вміє та може працювати, вже працює на чужоземних теренах. А в Україні росте відсоток тих, хто ні на що не здатний.