«УДАРу» не буде

Парламентські вибори 2014 року поховали не тільки КПУ, але й партію «УДАР». «Політ» «УДАРу» було перервано штучним чином – йому не дали пройти шлях «Свободи», котра упродовж кількох років вибудовувала свій рейтинг з нуля, щоб врешті-решт перемогти у 2012-му, а відтак програти у 2014-му.

Фото: klichko.org

10 відсотків «УДАРу», отриманих на виборах до Київради у 2008-му, перетворилися у майже 14% на парламентських виборах 2012-го і на 40 відсотків на столичних виборах-2014. Далі були можливі три сценарії: нарощування підтримки, утримання на заявленому цьогоріч рівні, зниження рейтингу. Перший і другий сценарій виглядали нереалістично. Повторюся: скоріше за все, партія «УДАР» як у київському, так і у загальноукраїському вимірі повторила би шлях «Свободи» (а забудовники, проведені Кличком до списку депутатів Київради, а також їхні перші кроки цьому немало б посприяли).

Про те, що популярність «УДАРу» покотилась донизу, свідчить і несподівано високий у Києві рівень підтримки львівської «Самопомочі». А рівень цей коливається від 19,37% на 215 окрузі до 24,02% на 212-му. В цілому ж показаний результат становить 20-22%. Щоправда, рейтинг Блоку Порошенка, до котрого було інтегровано і «УДАР», все таки є вищим – 23-24%, але не набагато. Врахуймо й те, що на виборах до Київради за Самопоміч проголосували лише 6,87% виборців, а за «УДАР» Кличка – 40,54%.

З травня по жовтень любов киян до «УДАРу» намалювала красиву параболу: сходження – пік – спад. Столичним виборцям, які лише півроку тому віддали 56% голосів за Віталія Кличка, типаж мера-альфа-самця, очевидно, піднабрид. З’явився попит на мера-інтелігента, уособленням якого став Андрій Садовий. Адже, як справедливо зазначають аналітики, голоси, віддані за «Самопоміч», це фактично голоси, віддані за Садового, а не за Ганну Гопко чи будь-кого іншого зі списку цієї партії.

Власне, «Самопоміч» зараз також знаходиться у стадії успішного сходження на політичний Олімп. Третє місце у суперлізі – мабуть, таки сюрприз для Садового, який буквально щойно створив свою партію, переформатувавши існуючу перед тим громадську організацію. Як події розвиватимуться надалі – залежить вже від провідників «Самопомочі», але мова зараз не про це.

Повернимося до «УДАРу». Чому я кажу, що рейтингу «УДАРу» не дали померти природним шляхом? Тому що мова йде не про поступову здачу позицій (як це було у випадку зі «Свободою»), а про адміністративне рішення долучити «УДАР» до Блоку Порошенка. З моменту розчинення у надрах БПП «УДАР» перестав існувати як окрема одиниця. З ним сталося те саме, що свого часу спіткало й «Фронт змін» Арсенія Яценюка – після злиття його з «Батьківщиною» партія зникла з політичної мапи. А відтак перед виборами 2014-го Яценюку довелося вимудровувати нову політичну силу: частково зі старими кадрами і старими ж варіаціями на «фронтову» тематику у назві.

Та чи відпочкується колись Кличко від Порошенка і чи відродить він «УДАР»? Навряд чи. Період з травня по жовтень засвідив те, що з Кличка – кепський боєць на політичному ринзі. Очоливши список БПП, Кличко ні на йоту не наблизився до того, аби дійсно асоціюватися з цією партією. Чемпіон світу не відіграв навіть ролі весільного генерала – протягом всієї кампанії його майже було не чути. Не отримавши від БПП дивідендів, Віталій Кличко, тим не менш, стає причетним до всіх промахів президентської команди. Бо якою б маріонетковою фігурою не був би мер Києва у Блоці Порошенка, це все таки перший номер партійного списку. Тобто формально відповідальний за все, що коїться під егідою БПП.

Не все гладко у Кличка і на київському фронті. Неминуче розчарування виборців в обраному чиновнику підігрівається типово столичним набором проблем – все ще не введеними у нормальне русло стосунками з ахметовським «Київенерго», що обертається перманетною відсутністю гарячої води чи опалення тощо. Та й тим містянам, які бодай трохи спостерігають за нечастими засіданнями Київради, очевидно, що позитивних зрушень немає: все так само депутати приймають «з голосу» рішення по питаннях, яких не було у порядку денному. Все так само роздаються земельні ділянки (попри всі обіцянки наклати на це мораторій) і все так само править бал провладна більшість, яка анітрохи не зважує на думку опозиційних фракцій.

І ось на тлі того, як недалеко ми пішли від Київради часів Черновецького, розвивається і просувається міф про благополучну галицьку столицю та її мера. Мера, який вміє говорити красиво заокругленими реченнями, а не кострубатими і часто безсенсовними фразами. «Самопоміч» виривається уперед, і львівський лідер завдає ніщивної поразки вчорашньому київському тріумфатору.

От тільки «УДАР» перестав існувати і так. Від нього лишився тільки Віталій Кличко – людина з невизначеним статусом: чи то мер Києва, чи то депутат від БПП. Команду, яка йшла на вибори Київради під брендом Кличка, Віталій також частково втратив: кожен третій «київрадовець» балотувався в жовтні до Верховної Ради, і переможці перегонів оберуть, безумовно, саме мандат парламентаря.

У самого Віталія лишатиметься нагода випробувати долю на чергових мерських виборах у жовтні 2015-го. Але вже без жодного опертя на авторитет Петра Порошенка, бо, як подейкують, стосунки мера і президента відчутно охололи. Які козирі витягне з рукава Кличко, намагаючись завоювати виборця, наразі не відомо. Власне, козирів не було і у травні 2014-го – голосували кияни за «нове» обличчя і за близкість до популярного на той момент Порошенка. Однак із плином часу новизна і близкість істотно підупали в ціні, а більш актуальні критерії вибору столичного голови – іще на стадії формування.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter