Увага численних ЗМІ, які процитували слова заступника Голови НБУ, з очевидних причин була прикута до питання обмінного курсу. Суспільство отримало змогу пересвідчитись, що у сфері валютно-курсової політики Національний банк дотримується зважених підходів, орієнтованих на збереження стабільності фінансової системи країни.
«Наразі ми бачимо більше переваг від фіксації обмінного курсу, ніж від іншого режиму. Якщо ситуація буде змінюватися, ми змінюватимемо нашу валютно-курсову політику. Але поки що вважаємо такі кроки недоцільними», – у такий спосіб пан Ніколайчук резюмував свою відповідь на запитання щодо перспектив зміни валютного режиму.
Загалом, інтерв’ю в черговий раз продемонструвало, що в Нацбанку тверезо оцінюють ситуацію в економіці і в більшості випадків адекватно реагують не неї.
Але є один аспект, в якому стрункість логічних конструкцій Національного банку дає збій. Мова йде про депозитні сертифікати НБУ, точніше, про ставки за якими вони розміщуються (наразі це 9% річних).
Відповідаючи на запитання щодо можливості зниження ставки за депозитними сертифікатами з метою стимулювання банків до вкладення коштів в ОВДП, заступник Голови НБУ сказав, зокрема, таке: «По суті, ви знижуєте ставку за основним монетарним інструментом, з яким Нацбанк проводить основні операції з банківською системою. Зниження ставок в умовах, коли у вас інфляція зростає, девальваційні очікування залишаються досить високими точно не підвищить довіру до монетарної політики Національного банку».
Стоп! Але ця логіка режиму інфляційного таргетування зараз не працює. Ба більше, у «Макроекономічному та монетарному огляді» НБУ за травень 2022 року чорним по білому написано, що в умовах воєнного стану основною монетарною операцією є валютні інтервенції.
І це дійсно так, коли центральний банк перебуває в режимі фіксованого валютного курсу. За таких обставин довіра до його політики залежить передусім від здатності підтримувати цей курс.
Це визнає і сам пан Ніколайчук, коли в тому ж інтерв’ю (але в іншому контексті) каже: «Фактично ми зараз керуємо процесами інфляції через фіксацію обмінного курсу. Це створює певний номінальний якір для очікувань населення та бізнесу, та допомагає стримувати інфляційні процеси».
То до чого тут ставки, за якими НБУ мобілізує надлишкову ліквідність банків? Як вони впливають на очікування населення і бізнесу? Ризикну припустити, що ніяк.
А от на поведінку банків ставки за депозитними сертифікатами дійсно впливають, оскільки окреслюють для них межу безризиковості. Чим вищою є ця межа, тим з меншим бажанням банки вкладатимуть кошти в інші активи. Навіщо йти хоч на мінімальний ризик, якщо гарантовано отримаєш свої 9%, просто тримаючи кошти в НБУ.
У першу чергу це стосується мотивації банків до вкладення коштів в ОВДП (актив з мінімальним ризиком). До слова, дуже сумнівно, що хтось у Мінфіні настільки «наївний», аби планувати зниження ставок за державними облігаціями вже зараз. Йдеться, очевидно, про намагання Мінфіну розмістити необхідні обсяги облігацій за поточними ставками (9,5-11,5% залежно від терміну).
Але мова йде не тільки про ОВДП. Євген Дубогриз у своєму недавньому дописі переконливо показав, що висока безризикова ставка є однією з причин небажання банків кредитувати бізнес.
Натомість, в умовах фіксованого обмінного курсу небажання Нацбанку знижувати ставку за депозитними сертифікатами не має жодних логічних обґрунтувань.
А заклики Нацбанку до Мінфіну стосовно необхідності «активізації ринкових залучень» шляхом підвищення ставок за ОВДП до рівня інфляції є маніпулятивними з кількох причин.
По-перше, війна і ринок – речі не надто сумісні. По-друге, НБУ пропонує Мінфіну зробити те, чого не робить ніхто.
Хоча, якщо Національному банку відомі приклади країн, в яких номінальна дохідність державних облігацій прив’язана до рівня інфляції (коли та б’є багаторічні рекорди), варто їх навести.