Дуже легко спростити неготовність поки що більшості українців вакцинуватися до низького рівня свідомості громадян чи недовіри конкретно до Зеленського чи його урядовців. Перша позиція дуже зручна для влади - це виправдовує її бездіяльність. Друга позиція дуже зручна для нас, політиків в опозиції. Проте спрощувати причини катастрофічно низького рівня вакцинації не варто. Я бачу головну причину цього феномену в надзвичайно низькому рівні довіри українців до власних державних інституцій, до якої додається комплекс інших причин.
Чим загалом вимірюється рівень довіри людини до держави? Як яскраво нам показує кампанія з вакцинації від коронавірусу - готовність довіряти державі власне здоров'я. В більшості європейських країн, які успішно вакцинували громадян (Данія, Португалія, Іспанія, що перевищили 80% вакцинованих дорослих) рівень довіри громадян до державних інституцій та церкви (які активно долучалася до агітації за вакцинацію) знаходяться на найвищому рівні серед країни Європейського Союзу.
Як формується довіра громадянина до держави? Це дуже фундаментальний, складний, системний процес. І ні, його не сформує “президент з народу” чи “розстріл корупціонерів”, як у нас люблять спекулювати популісти. Довіра громадян до держави формується досвідом позитивної співпраці. Кожного дня. Бо президенти, депутати, міністри, навіть судді для більшості українців - далеко, а поліція, податкова, комунальна лікарня, ЦНАП, школа, місцеве самоврядування - поруч.
І який досвід більшість українців має щодня, коли думає про взаємодію з державою? Підприємці, люди справи кожного дня стикаються з нестабільними правилами гри, постійними податковими змінами, непрозорими правилами, тиском з боку держави. Громадяни, що стикаються з будь якими державними сервісами, десятиліттями стикаються зі здирництвом та низькою якістю практично будь-яких державних послуг.
А коли держава використовує гроші громадян - платників податків, щоб побудувати дорогу чи школу, це оголошується “Програмою президента” і про платників податків ніхто не згадує. До речі, саме тому я зареєструвала законопроект на підтримку петиції небайдужих українців на сайті президента, що будь яка реклама проектів, які будуються за кошти платників податків, має супроводжуватися відповідним написом. Бо слід нагадувати кожного дня і чиновникам, і громадянам, що ніяких державних коштів не існує. Існують виключно гроші платників податків.
З таких складових: дискомфорт при взаємодії з державою кожного дня; корупція, яку видно неозброєним оком; брехня “великих” політиків з екранів телевізору - роками формується ставлення громадян до держави.
Коронавірус та криза, яку він приніс українській медицині, українській економіці, державі та кожному з нас, зробив цю фундаментальну проблему особливо яскравою. Що держава почала робити в першу чергу, коли розпочалася пандемія? Держава почала брехати. Некомпетентні міністри охорони здоров'я - до призначення Ляшка їх було троє - не хотіли спілкуватися з суспільством. Уряд не хотів спілкуватися з суспільством. Навіть президент, замість заспокоїти людей та очолити боротьбу з коронавірусом, вирішив, що активність у боротьбі з пандемією може вдарити по рейтингу.
За весь час епідемії в Україні - з березня 2020 - держава так і не змогла розробити зрозумілої та адекватної програми підтримки підприємців, в результаті чого тисячі підприємств зачинилися і десятки тисяч людей втратили роботу. Замість підтримки бізнес отримав нові податки, а зараз влада збирається прийняти дикий здирницький законопроект 5600. На яку довіру до державних програм можна розраховувати, коли і люди справи, і наймані працівники бачать, що держава готова зруйнувати їх бізнес, щоб отримати ще трішки податків з малого бізнесу, а не з олігархів. Та витратити їх на піар-проекти імені себе коханих.
Українська медицина теж не отримала необхідної уваги від держави. Як інформаційно, так і матеріально. За 18 місяців держава так і не змогла забезпечити лікарні кисневими станціями, а лікарів - необхідними захисними засобами. В результаті до третьої хвилі країна виявилася неготовою.
Нарешті, треба перейти до найбільш складного та “слизького” питання - до вакцинації. Як я писала вище, дуже зручно зайняти одну з радикальних позицій і найбільш зручно списати все на “несвідомих” громадян. Але ми маємо чесно і системно аналізувати причини того провалу вакцинації, яку ми спостерігаємо зараз. Давайте чітко визначимо, що масова вакцинація знижує і рівень захворюваності, і швидкість розповсюдження хвороби, і головне - важкість перебігу хвороби та рівень смертності від коронавірусу. Це доводить досвід усіх країн, що домоглися справді масової вакцинації. І сьогодні такі країни, як Данія, Іспанія, Португалія фактично повернулися до доковідного способу життя.
По-перше, закупівля та постачання вакцини супроводжувалося величезною кількістю скандалів - дякуємо Степанову - що підривало довіру до держави як постачальника вакцини. По-друге, якщо європейські уряди активно проводили кампанію з популяризації вакцинації, залучали до агітації відомих артистів, церкву (так, пункти вакцинації прямо у церквах - норма для тієї самої Португалії), то влада в Україні - дуже часто колишні артисти чи медійники - не змогла реалізувати ніякої масштабної кампанії на телебаченні чи в інших ЗМІ, щоб зробити вакцинацію популярною. І навіть коли в Україні стали доступні усі перевірені вакцини світових виробників, ніякого сплеску вакцинації до червоної зони не настало. В підсумку, як вирок для країни - 15,8% повністю вакцинованих станом на 23 жовтня 2021 року. І рекорди за рівнем захворюваності та смертності з самого початку пандемії.
Ми все частіше чуємо від державних чиновників про необхідність “примусової вакцинації”. Дійсно, коли ти провалив всю роботу з популяризації чи стимулювання, тобі не залишається нічого, крім примусу. І тут влада знову потрапить у пастку, бо будь-який примус не збільшує довіру, не додає легітимності, не допомагає досягти так необхідного країні для збереження життів рівня в 70% вакцинованих. Зараз ми можемо тільки мріяти про 30%.
Останні 30 років між українською державною системою та українським суспільством було збудовано величезний мур недовіри, який рано чи пізно мав довести нас до трагедії. І провал вакцинації, що є результатом цього процесу, вже став національною трагедією - країна є лідером за рівнем смертності від коронавірусу.
Зараз ми маємо зробити все, щоб вийти з цієї пастки. Що ж робити? Чи треба примушувати усіх і кожного вакцинуватися? Ні. Навіть якщо уряд чи президент приймуть таке рішення, український державний апарат не зможе реалізувати такого проекту. Тому єдиний шлях - стимулювати вакцинацію. Саме тому “Голос” зареєстрував законопроект про можливість працювати для вакцинованих під час чергового локдауна. З таким рівнем вакцинації ми не зможемо уникнути “червоної зони”, але ми маємо зробити все, щоб люди, які вакцинуються, могли продовжити працювати. І добре, що хочу тут уряд частково дослухався до нас.
Проте коронавірус рано чи пізно мине, а проблема побудови довіри громадян до держави залишиться. Бо без легітимності та довіри громадян до інститутів країна неможливо залучати інвестиції, в країні не буде розвиватися малий та середній бізнес, не вдастся відновити довіру до медицини, науки, освіти. Країна буде і далі втрачати людей через, які будуть обирати для життя країни, де держава викликає довіру.
Що потрібно для того, щоб кожен українець перестав сприймати державу, як ворога? Насправді, не так і багато. Прозорі і зрозумілі процедури в податковій, в суді, в ЦНАПі чи мерії. Закони, які не змінюють правила гри для бізнесу щодня. Прозора та чесна комунікація від президента, уряду, міського голови, депутата. Врешті-решт, ніщо так не будує довіру, як чесність, компетентність та рівні правила для кожного.