ГлавнаяБлогиБлог Катерини Бусол

​Про Луїз Буржуа, секс, нитки, фемінізм і материнство

"Секс в наше время сильно опошлен".

Ця думка з 11 хвилин Коельйо врізалась у мене і не покидала з моменту прочитання твору років шість тому. Інтелектуальні сноби можуть пуляти звинувачення у низьковартості за цитування Коельйо. Не у якості виправдання, а заради справедливості слід сказати, що бразилієць ніколи не належав до когорти улюблених письменників. Проте наведену цитату дуже ціную. Як у ній самій, так і у тому факті, що вона належить автору, який продукує масову філософію з мільйонами адептів, є велика сила. Адже ніщо так не відображає патології суспільства як продукт масового споживання, що для нього створюється.

У наш час звульгаризований не лише секс. Ми вже звикли функціонувати в та оперувати давно спотвореними поняттями: фемінізм, різноманіття, толерантність, свобода, мир. Найгіршим наслідком такої тенденції є те, що ми перестаємо помічати, як наші думки та судження формуються на основі вторинності. Адже первинне значення явища чи ідеї уже давно позабуте чи уміло місінтерпретоване. Звідси ендемічна природа мистецтва Луїз Буржуа – шоковотерапевтична. Чому? Тому що вона повертає до суті. Вона повертає суть.

За свій небагатий досвід три виставки стали для мене світозламними: ретроспектива Люсьєна Фройда у лондонській Національній галереї, побудова постійної експозиції венеційської філії музею Гуггенхайм і “Жінка без таємниць” – Луїз Буржуа – у Шотландській національній галереї сучасного мистецтва. Отже – Луїз.

Катерина Бусол Катерина Бусол , Юрист Global Rights Compliance

Луїз Буржуа
Фото: artobserved.com
Луїз Буржуа

Життя Луїз Буржуа ідеально вписується в рамки прийнятної для нас моделі творчого шляху жінки-митця ХХ століття: неспокійне дитинство, глибока образа на батька, який мав інтрижку з гувернанткою-англійкою, та бездіяльність матері щодо цього, постійна зайнятість матері-швачки та її передчасна смерть, коли Луїз був всього 21 рік, смерть батька, роки сеансів психоаналізу та постійне наголошення на дитинстві як одному з лейтмотивів своєї творчості, використання фалічних символів, модифікація геніталій і переосмислення ролі жінки та матері у своїх роботах. І як після цього засуджувати твердження про фемінізм Буржуа у переважній більшості статей і монографій?

Філіп Хук, директор і старший спеціаліст із живопису аукціонного будинку Сотбіс, постійно наголошує на ролі категорізаціі (читай “рамковизаціі”) для вартості артефакту і, звичайно, його успішності на ринку. Як тільки потенційний покупець може розфасувати роботу до певного -ізму, школи чи періоду, він не стільки дає їй арт-історичну оцінку, скільки виростає в очах власної обізнаності та значущості. Фемінізм, психоаналіз, поп-арт є чудовими маркерами не лише для ринку, а й для нашого марнославства. Та у випадку певних митців вони не діють. Серед таких – Луїз.

Фемінізм Луїз Буржуа нетиповий, оскільки зберігає жіноче начало, не маскулінізуючи його. Що рідко і складно, адже фемінізм часто кидається в крайнощі у своєму самоствердженні. У нашій свідомості він давно категоризований і що найгірше – спотворений. Його пост-суфражистські представниці з роками усе частіше набувають чоловічих рис. Типовими образами феміністок для нас є андрогінні Редкліф Хол, Фрея Беха Еріксон чи будь-яка “сильна жінка”, яка сама будує власне життя, впевнено обирає професійний розвиток, вміло жонглює кар'єрою та самостійним вихованням дітей або й узагалі відмовляється їх мати (бо “вільна обирати свою долю”). Не ображаючи свободу кожного робити власний вибір, слід сказати, що у роботах Буржуа немає і натяку на подібні полярності. Суть її творчості – у глибині. У майже первісній, чистій, архетипній глибинній жіночності, яку ХХ і ХХІ століття стирають і не бачать у принципі. У цьому і полягає фемінізм Луїз – у feminine. І feminine не зразка сучасної маскулінізованої жінки-машини чи затятих представниць Femen.

Якщо укорінена місінтерпретація фемінізму заохочує жінок виходити за рамки своєї суті, змінювати її чи краще – зраджувати їй, метод, який пропонує Буржуа у своєму мистецтві – це збереження цієї суті. І таке збереження відбувається не за консьюмеристською моделлю з необхідністю придбати білизну Agent Provocateur, одягти дитину у щоразу нове вбрання, яке вона не встигає зносити, чи провести постановочну сімейну фотосесію. Збереження Луїз, як доводять її павуки чи гуаші 2007-2009 рр., відбувається через пізнання – дитячого, жіночого, чоловічого, його симбіозу з жіночим, материнського і врешті – знову дитячого.

Луїз працює над Сном ІІ у своїй студії в Італії, 1967
Фото: Studio Fotografico, I. Bessi, Carrara
Луїз працює над Сном ІІ у своїй студії в Італії, 1967

Луїз Буржуа у своїй студії, близько 1946 р.
Фото: Louise Bourgeois Archive
Луїз Буржуа у своїй студії, близько 1946 р.

Луїз Буржуа, Мати, 2008
Луїз Буржуа, Мати, 2008

Схожу рідкісну самодостатню і у той же час відкриту фемінність можна відчути у легендарної Патті Сміт. Ви тільки послухайте, як вона співає культову Because the Night у ранній молодості у 70-80-х і у більш зрілому віці у 2013-му. Її жіноча суть незмінна, проте у той же час стільки всього змінилося у її сприйнятті та розумінні.

Патті пов’язана з Луїз через особливі теплі стосунки з Робертом Мапплторпом. Роберт є автором уже класичних світлин Буржуа з її творінням Fillette – скульптурним симбіозом чоловічих і жіночих статевих органів. Фото мало прикрашати каталог до ретроспективної виставки Луїз у нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва у 1982 р. Проте його кастрували, розмістивши на обкладинці каталогу лише частину з обличчям Буржуа. Що, абсолютно очікувано, зробило серію Роберта чи не найбільш популярною і впізнаваною фотодокументацією творчості Луїз.

Луїз Буржуа, 1982
Фото: Роберт Мапплторп / www.tate.org.uk
Луїз Буржуа, 1982

Патті Сміт і Роберт Мапплторп у Нью-Йорку, 1970
Фото: Норман Сіфф, / www.interviewmagazine.com
Патті Сміт і Роберт Мапплторп у Нью-Йорку, 1970

Жоден із згаданих компонентів – жіноче, чоловіче, материнське, дитяче – у творчості Буржуа не домінує. Вони можуть давати загострення, відображаючи біль своєї еволюції на певних етапах життя жінки, та ніде в роботах Луїз не проявляється їх придушення чи пріоритизація. У цьому найбільша сила Буржуа. Адже ми часто вважаємо, що саме радикальні позиції є найбільш сміливими, а кроки – найбільш дієвими. Натомість, Луїз Буржуа – одна з небагатьох, хто усією своєю творчістю ілюструє, що бажання й уміння гармонізувати є не менш складними. А головне – не менш життєво важливими та продуктивними. Гармонізація Луїз небезконфліктна. Проте її роботи побудовані радше на дослідженні та пошуку, а не на радикально-феміністському протиставленні.

Луїз Буржуа, Трейсі Емін, I Lost You, 2007-2009
Луїз Буржуа, Трейсі Емін, I Lost You, 2007-2009

Можливо, саме через пошук первинної гармонії вихідних начал одним із лейтмотивів мистецтва Луїз є погляд. Її скульптурні групи “Очей огортають глядача своєю тілесністю. Усі варіації “Очей” Буржуа, особливо виконані із гіпсу та латексу, нагадують набряклі жіночі соски. Спроба поєднати раціональне та чуттєве ненова у мистецтві, але способи, у які це робить Луїз – нетипові. Аналітика Погляду із холодного гіпсу та її одночасне перетворення у теплу м’якість жіночих грудей не має аналогу в історії мистецтва за своїм фізичним впливом на глядача. Хіба що серед інших робіт тієї ж Буржуа – наприклад, Avenza.

Луїз Буржуа, Avenza, 1968-1969
Луїз Буржуа, Avenza, 1968-1969

Avenza – один із найпереконливіших аргументів на користь того, що твори мистецтва треба дивитись наживо. У той час, коли на фото дана робота видається пухиркуватою купкою лайнуватого кольору, при живому знайомстві вона зачаровує і дарує «негу». Знаходячись із Avenza в одній кімнаті, важко визначитись, що вона більше нагадує – гірські породи чи головки ерекційованих пенісів. Врешті усвідомлюєш, що розрізняти непотрібно. Комбінація матеріалу, кольору (який в реальності більш тепло-тілесний) і форми перш за все говорить про життєствердження. Це ознака більшості робіт Буржуа – у її жінках-будинках, спіралях, клітках, павуках чи кровавих долонях завжди є життя. Воно не гіперболізоване у м’язах чи геніталіях, воно просто є. Дивлячись на немасштабну Avenza, дивом вдихаєш гірське повітря, тремтиш перед потугою вулкану й у тож же час нутром відчуваєш тепло від тепла коханого, природність і життєдайність його тіла у своєму. Ми, представники західного типу світорозуміння, звикли до розділення жіночого і чоловічого, природного і людського, раціонального і чуттєвого. Натомість Луїз їх виділяє. Проте вони разом, вони – в гармонії. «The moon became the mind and entered the heart».

Окрім погляду, очей, споглядання, лейтмотивами творчості Буржуа є стібки, шиття та пов'язаний із ними процес відновлення або виправлення, а також спіральність. Остання може бути трактуватися і як повторюваність, і як безкінечність, і як коконівський захист від оточуючого світу. Ці теми втілені у широковідомих підвішених ляльках і спіралевидних скульптурах Луїз.

Луїз Буржуа, Пара І, 1996
Фото: www.degreeart.com
Луїз Буржуа, Пара І, 1996

Луїз Буржуа, Пара, 2003, ярмарок Frieze Art Fair 2009
Фото: Лінда Найлін / db-artmag.com
Луїз Буржуа, Пара, 2003, ярмарок Frieze Art Fair 2009
Саме у Буржуа я вперше гостро відчула важливість положення твору у просторі. Говорячи про роль підвішування, Луїз зазначала:

(спіральна жінка) «не може зрозуміти, що до чого. Це не перетворює її на погану чи непотрібну. Вона – це просто вона, висить собі, чекає незрозуміло на що. (…) Це все дає мені можливість сказати, як я почуваюсь, як це – бути вдовою, наприклад»

Як ми бачимо, абсолютно неочікувано Буржуа не говорить про придушення, знесилення, насильство, виснаження чи дискримінацію. Хоча усе перераховане є першим асоціаціями, які викликають спіралі і підвішені за руки чи живіт ляльки. Буржуа не вдається до передбачуваних популістських категорій. Вона працює з тоншим розумінням, з пустотами і невагомістю у самих нас, які трапляються щоденно, – з втратою близьких, з розчаруванням, зі звичайним спліном, який часто не піддається поясненню. Саме тому ляльки художниці зазвичай андрогінні чи гермафродитні. Буржуа поєднує статі, показуючи спільність їхніх переживань. Сміливість Луїз говорити про локальні особистісні втрати вирізняє її від гучномовців, які рятують усіх від усіх. Буржуа знає, до кого вона промовляє. Більше того, вона знає, що буде почута.

Говорячи про унікальність Буржуа, не можна не згадати її «швейну» серію. Мати-швачка, яка реставрувала килими, батько, який зраджував їй і всій родині з гувернанткою – ну як тут втриматись від ортодоксального психоаналітичного та феміністичного аналізу? Проте навіть такі класичні для жінки-митця ХХ ст. теми Буржуа трактує неканонічно. Так, художниця постійно повертається до матері-швачки у нитках, голках, павуках. Проте вину за розпад сім’ї Луїз покладає не лише на батька. У численних коментарях художниця задавалася питанням, чому жінка жила у штучному середовищі? чому її матері було легше терпіти зраду? чому вона нівечила власну сім’ю, вдаючи, що нічого не відбувається? чому вона не розходилася з батьком? Можна апелювати до того, що на початку ХХ ст. розлучення ще не стало поширеною практикою і не позбавилось конотації ганебності. Але річ не в цьому. Буржуа побачила суть – дихотомію, паритетну відповідальність чоловіка та жінки за кризу в родині. Луїз розмірковувала над цією неоднозначністю у своїй творчості і тим самим відкрила значно глибший погляд на фемінізм і психоаналіз 2-ї пол. ХХ ст. Буржуа звинувачує і шукає не лише батька. «Люди просять мене стати їхньою матір’ю. Я не можу. Я сама шукаю матір».

Саме тому нитки, шиття, тканина, ляльки – те, що асоціюється із народним мистецтвом, сімейним затишком і відновленням, – в творчості Луїз Буржуа набувають неоднозначного характеру. Її стібки найчастіше дуже помітні. Спостерігаючи їх на ляльках, не можна уникнути думок про творіння Франкенштейна і штучність створеного, тримання разом того, що рано чи пізно приречене на розпад. Мене особливо вразила робота Без назви 2010 р.

Луїз Буржуа, Без назви, 2010
Луїз Буржуа, Без назви, 2010

Погляньте на клінічність усього, що тут відбувається: скляний ізолятор, тіло на ліжку і чи то нитки, чи радше крапельниця із ліками кольору спліну. Лікарська стерильність цієї роботи нагадала схожі враження від одного живописного полотна Люсьєна Фройда:

Люсьєн Фройд, Відображення з двома дітьми (автопортрет), 1965. Полотно, олія, 91,5 х 91,5 см
Фото: Мадрид, Музей Тиссена-Борнемісса
Люсьєн Фройд, Відображення з двома дітьми (автопортрет), 1965. Полотно, олія, 91,5 х 91,5 см
Таким чином, Луїз Буржуа не обмежує себе однією іпостассю – жінки, дитини, дружини чи матері. Вона намагається розглянути всіх їх – без засудження чи пріоритезації. Чоловік і чоловіче по-різному трактуються у роботах Луїз – від природного симбіозу з фемінним до невизначеного, втраченого чи такого, що приносить втрати. Вона намагається зрозуміти маскулінність, а не заперечити чи одразу засудити її. Адже заперечення жінкою чоловічого означатиме заперечення самої себе – матері, коханої, сестри, доньки, своїх маскулінних чи андрогінних сторін, – усіх тих іпостасей, яких ми не набули би без нього. І багатьох інших – яких він не отримав би без нас.

Сучасний світ дуже радикальний. Не лише у питаннях явних актів агресії на приватному та міждержавному рівні і паралельному їх запереченні. А й у рамках правозахисних ініціатив, лобіюванні прав жінок, расових, релігійних і сексуальних меншин, які, якщо втілені односторонньо, нерідко призводять до позитивної дискримінації і ще більшого розколу. Саме тому зараз особливо важливо повертатися до таких постатей, як Луїз Буржуа та Патті Смітт. Яким, не відвертаючись від власної жіночності, материнства, намагання знайти порозуміння із маскулінним і співання, кожна по-своєму, «C'mon now, try n' understand the way I feel under your command», вдалося здійснити революцію.

Луїз Буржуа, Віч-на-віч, 1970
Фото: www.telegraph.co.uk
Луїз Буржуа, Віч-на-віч, 1970

Статтю вперше було опубліковано в журналі IZIN.

Катерина Бусол Катерина Бусол , Юрист Global Rights Compliance