Позивачці з Португалії Марії Морес неякісно зробили гінекологічну операцію. Вона мала довготривалий негативний вплив як на фізіологічний, так і на психічний стани жінки. Пані мала чоловіка та двох дітей, проте нестерпні болі ускладнювали подружнє життя та ведення побуту. Жінка звернулась до національних судів із вимогою відшкодувати медичну халатність й оплатити їй послуги хатньої робітниці, яку вона була вимушена утримувати.
Пані Морес виграла справу у першій судовій інстанції. Адміністративний суд Лісабону визнав медичну халатнісіт хірурга, який оперував пані Морес, призначив їй виплату компенсації за фізичні та моральні страждання (80 тис. євро), а також за послуги покоївки (16 тис. євро). Проте Верховний адміністративний суд Португалії змінив хід справи. Не лише зменшенням відшкодування на третину, а, перш за все, – середньовічною риторикою.
На думку суду, позивачка не заслуговувала на таку значну компенсацію, по-перше, через свій вік – мовляв, після 50-ти питання статевого життя для жінки не особливо актуальні. По-друге, суд встановив, що пані вже виростила дітей, піклуватися мала лише про чоловіка, а тому може обійтися без покоївки.
Рішення Верховного адмінсуду Португалії викликало широкомасштабну критику. Пані Морес оскаржила його в ЄСПЛ, наголошучи на порушеннях ст. 8 (повага до приватного та сімейного життя) і ст. 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ). Зокрема, Марія Морес стверджувала, що португальський суд дискримінував її за віком і статтю. 25 липня 2017 року ЄСПЛ за головування української судді виніс рішення на користь пані Морес із вражаюче прогресивною аргументацією (п. 52):
“Наразі мова йде не про вік або стать як такі, а радше про презумпцію, що сексуальність не настільки важлива для п’ятдесятирічної жінки та матері двох дітей, як для молодших людей. Ця презумція відображає традиційне уявлення, що сексуальність жінки важлива лише для продовження роду. Такий підхід ігнорує фізичну та психологічну важливість сексуального життя для того, щоби жінка почувалася самодостатньою людиною.”
Цей розгорнутий коментар рішення ЄСПЛ з’являється через місяць після винесення вердикту у Стразбурзі. Причина – неповне висвітлення суті судового процесу пані Морес у медіа. А звідси – неповне розуміння громадськістю глибини проблем стереотипізації жінок, які продемонструвала ця справа, і зростаючої готовності міжнародних судів на них реагувати. Тому додатково хотілося би наголосити на кількох аспектах.
Суть справи
1. Більшість публікацій ЗМІ щодо справи мають заголовки на кшталт “і після 50-ти корисно”. Насправжді ж ЄСПЛ пояснив, що питання не стільки у користі статевого життя після певного віку, а в тому, що значення і активність сексуальних стосунків кожна жінка визначає для себе самостійно – незалежно від віку та наявності дітей (п. 52).
2. Вищий адмінсуд Португалії диспропорційно розмежував професійну діяльність і догляд за родиною. Суд відверто нівелює “сімейну роботу”, ставить під сумнів її виснажливість і необхідність допомоги з нею. Оскільки саме жінки традиційно більше опікуються домогосподарчими справами, така позиція португальського суду диспропорційно впливатиме саме на них. Тому шкідливі наслідки рішення Вищого адмінсуду Португалії виходять за межі справи Марії Морес і мають подальший стигматизуючий ефект.
3. Вищий адмінсуд Португалії підкреслив, що оскільки діти пані Марії вже виросли, їй лишилось доглядати лише за чоловіком, а тому необхідності у послугах покоївки немає. По-перше, така логіка суду презюмує, що догляд за дітьми – виключно жіночий обов’язок. По-друге, суд навіть не припустив, що, окрім паритетної з чоловіком турботи за родиною, жінка повинна також мати можливість і умови доглядати за собою.
4. Стразбурзький Суд лаконічно, проте з конкретними прикладами продемонстрував, як дискримінація пані Марії вписується у ширший контекст порушень прав жінок у Португалії. Ці висновки, на жаль, проектуються на багато інших держав, у тому числі – на Україну. Наприклад, ЄСПЛ відзначив рівень домашнього насилля в Португалії і послався на висновки конкретних досліджень щодо проблем різноманіття та гендерної неупередженості судової гілки влади у цій країні (пп. 28-29). Зокрема, ЄСПЛ пригадав кричущу португальську справу про побиття чоловіком своєї дружини, у якій суддя використав факт наявності у дружини коханця як пом’якшуючу обставину (п. 29).
5. ЄСПЛ з’ясував, що аналогічні “чоловічі” справи про невдале лікування та викликану ним сексуальну дисфункцію португальські суди розглядали по-іншому. Для співставлення таких “жіночих” і “чоловічих” судових процесів достатньо порівняти два основні критерії: 1) фізіологічний – як національні суди оцінювали вплив сексуального нездоров’я на фізичний і психологічний стан людини та 2) фінансовий – яку компенсацію за медичну халатність судді призначали.
Щодо першого критерію: ЄСПЛ підкреслює, що проблеми з сексуальною активністю чоловіків португальські суди кваліфікують значно гостріше, ніж аналогічні жіночі випадки. Зокрема, португальські суди зазначають, що такі проблеми “роблять життя чоловіків фізично та психологічно нестерпними”, “мають незворотні наслідки” та “завдають величезного шоку самооцінці” (п. 24). Натомість, проблеми із сексуальним здоров’ям у жінок виправданого аналогічного співчуття суддів не отримували.
Щодо другого, фінансового, критерію, то розмір компенсації моральних збитків у випадках двох чоловіків складав 224 тис. євро і 100 тис. євро – порівняно з 50 тис. євро для Марії Морес (пп. 23-24). Слід також зазначити, що на момент операцій чоловікам-позивачам було 55 і 59 років, у той час як Марії Морес – 50 років. Вік чоловіків при винесенні рішення та призначенні компенсації не враховувся. Так само, як і наявність у них дітей. Тож очевидно, що португальські судді по-різному оцінювали важливість сексуального життя для жінок і чоловіків.
6. ЄСПЛ використав аргументацію Португалії проти неї самої. На слуханнях справи у Стразбурзі представник Португалії намагався довести, що судове рішення про зменшення компенсації позивачці виправдане, оскільки операція стала лише каталізатором існуючих у неї проблем зі здоров’ям. Натомість, стразбурзький Суд зазначив, що в прийнятті свого рішення Верховний адміністартивний суд насправді користувався іншою логікою. Cудячи з тексту апеляційного рішення, лісабонський суд враховував не стільки зміни стану здоров’я Марії Морес, скільки її вік і соціальні та біологічні стереотипи, які нав’язують представницям жіночої статі (п. 53). Зокрема через таку логіку національного судового рішення ЄСПЛ визнав порушення Португалією обов’язку недискримінації за ознаками віку та статі (ст. 14 разом зі ст. 8 ЄКПЛ). Таким чином, це рішення розвиває підхід Суду до аналізу соціальних практик і уявлень, обережного виокремлення серед них стереотипів і винесення вердикту щодо їхньої прийнятності за міжнародним правом прав людини.
Процес
7. Важливими є два процесуальні моменти розгляду справи пані Морес. По-перше, ЄСПЛ наголосив, що у справах про можливу дискримінацію за ст. 14 ЄКПЛ тягар доведення лежить на державі (п. 47). Тобто у випадку особливого ставлення до певної групи осіб саме конкретна країна має доводити, що таке ставлення не є дискримінаційним.
По-друге, позиція португальської прокуратури. Під час розгляду справи в Португалії, на етапі апеляції вона підтримала не лікарню – іншу державну інституцію, – а Марію Морес. Прокуратура просила Верховний адмінсуд Португалії винести рішення на користь пані Морес через встановлений факт медичної халатності. Це той випадок, коли прокуратура “з народом”. Його відзначив і ЄСПЛ.
ЄСПЛ наш
8. Родзинкою є те, що рішення у справі Марії Морес було прийнято палатою ЄСПЛ за головування української судді – Ганни Юдківської.* По-перше, дуже важливо, що кількість жінок-суддів, зокрема у міжнародних і регіональних судах, зростає. Це забезпечує різноманіття досвіду тих, хто приймає фактично прецедентні рішення. По-друге, не менш важливо, щоби жінки брали участь у прийнятті рішень, які впливатимуть на їхнє життя. Яскравий антиприклад – узурпація чоловічою командою Президента Трампа питань абортів і відпустки по догляду за дитиною.
Суддя Юдківська також подала concurring opinion до справи (це додаткова думка судді, яка в цілому погоджується з рішенням, проте хоче додати деякі аргументи та /або пояснити тонкощі справи). Стосовно думки української судді варто відзначити наступні моменти:
По-перше, проникливо коментуючи проблему стереотипизації жінок, Ганна Юдківська згадує основоположні рішення Верховного суду США щодо неприпустимості гендерної дискримінації. Зокрема, суддя Юдківська посилається на спір США проти Військового інституту Вірджинії 1996 року. У цій справі Верховний суд США визнав порушення за ознакою статі через те, що хоча жінки могли вступати до ряду навчальних закладів, які здійснювали підготовку військових, вони не могли стати студентками Військового інституту Вірджинії – закладу, який вважався найкращим у цій сфері. Авторкою рішення була суддя Рут Ґінзбурґ.
“Free to Be You and Me”
Непряма відсилка Ганни Юдківської до Рут Ґінзбурґ дуже важлива. Пані Ґінсбурґ не лише сформувала основи судової практики США щодо гендерної рівності. Вона завжди стверджувала, що чоловіки теж страждають від гендерних стереотипів, а тому зацікавлені у рівності статей не менше за жінок (наприклад, див. статті журналу “1843” від видавців авторитетного “The Economist” тут і тут). Цю позицію Рут Ґінзбурґ доводила своєю адвокатською та суддівською практикою. Як адвокат, Ґінзбург вигравала справи про незаконність ненадання чоловікам податкових (справа Чарльза Моріца) і медичних (справа Фронтієро) пільг, які гарантувались жінкам. Як суддя Верховного суду США, Ґінсбурґ нещодавно зрівняла умови для отримання американського громадянства дітьми, які народились у неодружених громадян і громадянок США, що проживають за кордоном (справа Моралес-Сантани).
Дійсно, процес Марії Морес продемонстрував, що у справах про повноту сексуального життя жінки отримують менше розміння суддів порівняно з чоловіками. Проте є багато інших сфер – наприклад, догляд за дітьми, – участь у яких чоловіків сприймається з подивом. Дискримінація, як і будь-який дисбаланс, впливає на всіх, хто дотичний до сфери, де вона відбувається. Тому гендерна нерівність впливає на все суспільство. Рут Ґінзбурґ своєю юридичною практикою довела: паритетне залучення обох статей допоможе викорінити гендерні стереотипи із повсякденного життя та законодавства.
По-друге, і ЄСПЛ у рішенні у справі Морес, і суддя Юдківська у своїй додатковій думці посилаються на іншу справу Суду – Костянтин Маркін проти Росії 2012 року. У цій справі ЄСПЛ не погодився з позицією Росії про те, що жінки не мають важливого значення для армії, що їхня роль обмежується материнством, і що військовослужбовці-жінки мають право на відпустку по догляду за дитиною, а військовослужбовці-чоловіки – ні. Згадка про рішення у справі Маркіна особливо важлива в контексті збройних конфліктів в Україні. У нашій державі довгий час існувала проблема обмеженого переліку військових посад, доступних для жінок. Це не означає, що українки не обіймали “несанкціоновані” позиції – їх просто не реєстрували належним чином. Де-юре перелік відкритих для жінок військових посад був розширений навесні 2017 року. Проте необхідно відслідковувати, щоби ситуація змінилася де-факто.
По-третє, у своїй додатковій думці суддя Юдківська посилається також на роздуми письменників (Толстой, Чехов), філософів (Руссо) і психоаналітиків (Каплан) щодо статусу жінки. Те саме робить авторка іншої додаткової думки – суддя Моток. Відзначення цього аспекту – не прояв замилування букініста. Західній юриспруденції загалом притаманні звернення до художньої і філософської літератури. Цим не гребували навіть консервативні юристи, наприклад – іще один видатний суддя Верховного суду США Антонін Скаліа. Аналіз неюридичної літератури особливо важливий у соціально-резонансних справах із тривалою історією, які, безперечно, включають і гендерні питання. Звернення до літератури не лише допомагає краще зрозуміти еволюцію певного соціального аспекту. Використання знаних прізвищ і текстів у юридичній аргументації робить її зрозумілішою та ближчою пересічному громадянину. Що, у свою чергу, допомагає здобути громадську підтримку відповідної позиції у судовому процесі. Та сама Рут Ґінзбурґ – університетським викладачем якої був Володимир Набоков – у своїх переможних справах цитувала “Другу стать” Сімони де Бовуар, Шекспіра та Керролла. Тому слід позитивно відзначити, що свою аргументацію в додатковій думці суддя Юдківська виклала більш доступною для читача-неюриста мовою без втрати правових позицій.
По-четверте, суддя Юдківська пояснює, що толерування "незначної" гендерної дискримінації з часом обов'язково резонуватиме серйознішими порушеннями прав жінок, іноді – такими кричущими як FGM (жіноче обрізання). Так, в Україні, на щастя, проблеми FGM немає. Проте це не робить аргумент пані Юдківської менш значущим. Натомість, в Україні відлуння гендерних стереотипів проявляється в інших формах. Наприклад, збройний конфлікт у поєднанні з великою кількістю заскорузлих стигм щодо ролі жінок загострили в Україні проблему домашнього та сексуального насильства.
Справа Марії Морес значно про більше, ніж у ній безпосередньо сказано. У цьому спорі ЄСПЛ не лише проаналізував стигми щодо жіночої сексуальності. Цей стразбурзький процес показовий тим, що він дає чіткий сигнал, що правосуддя ніколи не повинно потурати стереотипам, а тим паче – їх створювати. Такий висновок особливо важливий для України зараз – в умовах збройного конфлікту, формування нового суддівського корпусу Верховного суду, впровадження найкращих релевантних практик ЄСПЛ у роботу прокуратури, притягнення до відповідальності осіб за скоєння воєнних злочинів і надання можливості всім категоріям населення реалізовувати свій потенціал на благо суспільства незалежно від віку, статі, гендеру та соціального походження.
* Я не маю професійних відносин із суддею Юдківською. Один раз я брала участь у конференції, співорганізатором якої вона була. Цей коментар наданий за власною ініціативою, є спробою неупередженої юридичної оцінки резонансної судової справи, без елементів лобізму чи особистої кон’юнктури. Усі помилки – мої особисті. К.Б.