Тема дійсно дуже своєчасна, оскільки, на мій погляд, 2013 рік увійде в історію українського парламентаризму як рік усвідомлення Верховною Радою її ролі у процесі європейської інтеграції
Відверто кажучи, багато моїх колег-депутатів до недавнього часу вважали, що європейська інтеграція – це процес, яким має опікуватись представництво України при Європейському Союзі та Міністерство закордонних справ у цілому;
На щастя, сьогодні ми досягли розуміння, що євроінтеграція – це справа не лише МЗС, і не лише інших профільних відомств на кшталт Міністерства юстиції, Міністерства аграрної політики, але й Верховної Ради.
Над чим нам ще потрібно попрацювати, так це над усвідомленням в самому парламенті, що питання євроінтеграції – це не є виключна компетентація Комітету з питань євроінтеграції. Комітет з питань євроінтеграції має бути, передусім, своєрідним координаційним та аналітичним центром щодо євроінтеграції у Верховній Раді, але не єдиним промоутером євроінтеграційної політики.
Однак, на моє глибоке переконання, своєрідний євроінтеграційний фільтр має бути встановлений і в інших комітетах Верховної Ради. Причому спрацьовувати він повинен не лише у випадку законотворчої діяльності, коли ті чи інші законодавчі акти фільтруються на предмет відповідності європейським нормам та практикам.
Спрацьовувати цей фільтр також має у ситуації, коли потрібно на власному прикладі продемонструвати дієвість тих чи інших європейських норм та практик. Саме ми, народні депутати, повинні бути носіями європейських цінностей та моделей поведінки для нашого виборця, пересічного українця. Ми на власному прикладі маємо показати, хто такий європейський політик і в чому його перевага над типово пострадянським політиком.
Ми не можемо приймати європейські закони, а на практиці демонструвати безвідповідальність та непідзвітність щодо власного виборця, нетранспарентність та закритість у спілкуванні з представниками експертної спільноти, громадянського суспільства та пресою.
Якщо говорити про конкретні приклади, то я, насамперед, повинна відзначити консенсус, який склався у питанні європейської інтеграції серед ключових політичних сил країни. Особливу увагу тут заслуговує заява на підтримку євроінтеграційного курсу країни, проголошена на початку цього року у Верховній Раді за підписом всіх політичних сил, крім комуністів.
Незважаючи на те, що переважна більшість з вас ознайомлена з текстом цієї заяви, я б хотіла ще раз наголосити на її важливості, оскільки ця заява для мене – це той фундамент, на якому є змога вибудовувати справжню євроінтеграційну політику.
Завдяки цій заяві ми фактично наблизились до того компромісу, який існував у країнах Центрально-Східної Європи у питанні європейської інтеграції. Я щиро сподіваюсь, що напередодні історично важливого для України Вільнюського саміту питання європейської інтеграції буде винесене за дужки внутрішньополітичної боротьби, вузькопартійних інтересів та задоволення персональних політичних амбіцій.
Позитивною новиною є той факт, що прийняття євроінтеграційних законів поступово стає своєрідним запобіжником від блокування роботи парламенту, від деструктивної діяльності окремих політичних сил чи народних депутатів.
Тут я б хотіла подякувати не лише своїм колегам з Партії регіонів, які змогли переконати в необхідності відновлення роботи Верховної Ради задля прийняття євроінтеграційного пакету документів, але й колегам з опозиції, які зрозуміли перевагу національних інтересів над вузькопартійними, а також Європейському Союзу і особисто Послу Томбінському за постійну кооперацію з усіма парламентськими силами, за ту підтримку, яка надається у вирішенні внутрішньо парламентських криз.
Саме така командна робота змогла забезпечити прийняття необхідного законодавства і в рамках рекомендацій Ради міністрів ЄС від 10 грудня 2012 року, і в рамках завершення першої фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму між Україною та ЄС, для якої не вистачає прийняття ще лише одного, антидискримінаційного закону.
Така командна робота дозволила за останній рік прийняти більше євроінтеграційних документів, ніж за останні кілька років.
Впевнена, що такими ж спільними зусиллями будуть прийняті й решта законодавчих проектів, спроможних зробити можливим підписання Угоди про асоціацію уже в Вільнюсі, а також суттєво прискорити перехід на безвізовий режим між Україною та ЄС.
Верховна Рада має також виступити з ініціативою моніторингу з імплементації прийнятих законодавчих актів.