ГлавнаяБлогиБлог Євгенії Моляр

Муралізація

Естетизація революцій завжди слугувала для залучення більшої кількості повстанців, та, зрештою, протести повсякчас ставали привабливим для суспільства товаром. Так і в мистецтві: втративши свою протестну ідею, стріт-арт перетворився на один з рекламних інструментів, в Україні став популярною технологією політичних кампаній у вигляді муралів.

У Києві загострення муралізму було пов’язане із виборами міського голови в 2015 році. З’явилося безліч нових малюнків, які виблискували хромованими табличками з іменами чиновників та меценатів. Вибори закінчились, а серед можновладців тренд на замовлення стінописів залишився ще на кілька років.

Фото: Дана Брежнева

Ця тенденція викликала дискусії в суспільстві, зокрема у професійній спільноті. Коли мені доводилося висловлюватися на цю тему, я завжди наголошувала, що сучасні мурали є нинішньою монументальною пропагандою. Проте, вдале маскування під публічне мистецтво та спекуляції на тему туристичної привабливості легітимізували муралістичні проекти серед широкої громадськості. Згодом і мода на мурали начебто минула, аж ось новина: в Київському метрополітені створюють мурал для єдності нації, вартістю 3,5 мільйони гривень. Від флеру стріт-арту не лишилося і сліду - типова пропаганда проявилася в “найкращих” традиціях минулого століття. Тема, метод і навіть обсяг фінансування - такий же захмарний як у радянській монументалці.

Фото: facebook.com/geo.ya.1

Щойно з’явилася інформація про майбутній малюнок на метро “Осокорки”, мене збентежив сам прецедент малювання в інтер’єрі станції. Адже це частина архітектурного рішення, цілісного проекту станції - результату співпраці архітекторів і художників. В київському метрополітені кожна станція унікальна і по-своєму цінна (окрім хіба, станції Теремки, котра виконана з неякісної керамічної плитки і вже полущилася). Прес-служба метрополітену посилаючись на виконавців проекту, запевняє, що ескіз муралу погоджений із автором станції. Скидається на те, що керівництво метра отримало наказ згори. Не буду стверджувати, це лишень моє припущення, ймовірно тут має місце результат ієрархічної субординації, бо ініціатор проекту - Міністерство інформаційної політики.

Фото: Наталія Мартиненко

А що воно за міністерство таке? Міністерство інформаційної політики видається якоюсь примарною інституцією із непідключеними мережевими кабелями на логотипі. Варто лише переглянути звіти на їхньому офіційному сайті - немов сторінка радянського інформбюро. І от це міністерство чомусь вирішило, що малюнок на станції метро об’єднає країну. Звідки така інформація? Як саме він об’єднуватиме? Чи може міністерство посилалося на якийсь прогресивний досвід у цій царині? Чи може навіть дослідження? Нічого немає. Тільки лозунгоподібні твердження: цінності, єдність, зміцнення...

Але найцікавіше в цій ситуації - фінансування проекту. Малюнок за 3,5 мільйони гривень затверджує тендерний комітет, ігнорує НАБУ, приймають кияни… Був прецедент, коли пасажири поскаржились у поліцію на вандалізм, але дипломати з мінстерства швидко запевнили невдоволених глядачів у вийнятковій естетичній цінності малюнка, і всі заспокоїлися. І мало кого цікавить механізм ціноутворення цього проекту. Невже стільки коштують національні цінності?

Євгенія Моляр Євгенія Моляр , Мистецтвознавець, критик
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter