Це стає таким рідним і таким важливим: я просинаюся рано вранці, виїжджаю з дому, їду спочатку за Іванкою ― і вона плентається мені назустріч смішна і сонна, потім ми летимо містом за Андрієм ― і він викочується з під’їзду з валізою техніки і з Гіві на шиї. А місто все ще сонне, як Іванка, але вже готове до пригод, як Андрій.
І ми вп’ятьох починаємо свій патріотичний шлях: я, Андрій, Іванка, Гіві і Гертруда ― наша навігаторша, яка говорить із нами гламурним голосом і веде найдовшими шляхами.
Цього разу ми прямуємо в Чернігівську область ― місце, в яке ви звали нас частіше, ніж будь-куди. Ну, ми зрозуміли, чому:)
Цей огляд буде трохи незвичним: до нього увійшли аж три місця. Тож спочатку оглянемо кожне з них, а потім дуже коротко ― оцінки.
Отже, Сорокошичі, Седнів, Олешня.
Сорокошичі. 120 км від Києва
Перший дзвіночок пролунав, коли ми розмовляли по телефону з Наташею, нашим гідом по Седневу.
«Ми в Сорокошичі, а потім одразу до вас», ― мій голос був бадьорим і сповненим надії.
«А що ви там збираєтесь робити? Там же нічого немає», ― по-простому здивувалася Наташа.
«Як немає? Нас тааак кликали ― і немає? Е, ні, ми все одно поїдемо!» ― вирішили вперті ми і поїхали.
Коли ми звернули з траси у бік Сорокошичів, то 25 кілометрів скреготали зубами усі троє. Проте майже непрохідні піски, жахливі ями і раптові вигини дороги не давали заснути на кермом. А я завжди оптиміст і скрізь шукаю свої «проте».
Отже, повідомляємо: Сорокошичі ― це мисливсько-риболовні бази у верхів’ях Київського водосховища. Риболовля тут справді трофейна ― їдуть шанувальники, знавці і учні (у супроводі перших і других).
Зараз там робити абсолютно нічого: спека, риболовлі немає. Природа своєрідна і красива, але це місце ― не курорт, а суворі і тому прекрасні рибацькі ранки зі світанковою тишею і обнадійливим бульканням від закинутого гачка спінінга.
З дослідницькою метою ми відвідали три риболовних бази: «Вершина», «Вершина де люкс» (ги-ги) та «Пелікан».
Людей не зустріли майже ніде. Кажу ж, риболовлі немає.
«Вершина» ― легендарна база радянських часів, куди споконвіку їздили рибалки за сомами від 15 кіло. Там серйозні дядьки в якості охорони, старі як білий світ човни, маленькі похилені пірси, облуплені будиночки і зачинені вуличні туалети.
«Вершина де люкс» ― це спроба створити оазис лакшері для рибалок, які приїздять із дружинами. Там функціонує готель (номер ― від 400 грн.) та прокат човнів і спорядження. А ще триває будівництво баньки. Столової-буфету-ресторану-кафе – немає, але, можливо, буде пізніше. Територія маленька і слабенька.
А от «Пелікан» місце пристойне. Тут тобі й будиночки, покроєні на кшталт таунхаусів (1200 грн. – будиночок на 4 місця). До кожного будиночка ― кухня. Територія облагороджена. Підозрюю, що ті, хто приїздить сюди у рибні дні, залишаються щасливими і задоволеними. Тут їм усе: і риба, і спорядження, і човни, і мангали, і сосни з берізками, і вода. Гарно, доглянуто, не пафосно. І головне ― рибалка. А що ж іще треба справжньому чоловіку? Їжу треба брати з собою: у Сорокошичах ресторанів немає. Їхати сюди варто великою компанією, а краще – суто чоловічою. Діти ― у форматі «Дивися, яку тато рибу зловив!» А якщо хочете, щоб вони купалися, беріть надувний басейн ― місць для купання дітей немає.
Седнів. 30 км від Чернігова
Седнів (стара назва ― Сновськ) ― мій особистий культурний шок. Зрозуміло, що в гарному сенсі. Ми від щирого серця хочемо подякувати всім, хто розповів нам про це чарівне містечко на річці Снов, і особливо ― нашого гіда Наташу, яка не тільки знає тут усе, але й цитує напам’ять вірші видатних українських класиків, які жили і творили в цих місцях.
У Седневі знаходиться відомий на всю Україну Будинок творчості, куди в минулі роки на різноманітні конференції та інші спеціалізовані благородні збори приїжджали художники з усіх міст і країн ― і творили, творили, творили. Жити тут можна і сьогодні ― при Будинку творчості функціонує готель: 140 грн. на добу за проживання і триразове харчування (за відгуками, дуже смачно і багато). Приїздіть та нарешті втільте в життя свою Болдинську (Седнівську) осінь, відчуйте себе Пушкіним (а краще ― Шевченком, Глібовим або Мартою Базак, які тут бували), напишіть картину або вірш про білу альтанку в садибі Лизогубів. Закінчіть книгу. Ну, або хоча б почніть ― місце просто створено для творчих мук із життєствердним фіналом.
Серед того, що вразило найбільше:
- Садиба Лизогубів: пам’ятник садово-паркового мистецтва. Місце трохи запущене, як і належить пам’ятнику, і дуже чисте, як і все в цьому містечку. Восени тут проводять міський фестиваль «Седнівська осінь», але й просто побродити у пошуках вдалої рими дуже добре.
- Катання на плоту по річці Снов (на санскриті «снов» ― «купатися», а не «сновидіння», як можна подумати). Це надзвичайне задоволення навіть для нас ― розпещених яхтами мандрівників Вся річка відкрита для вас, можна роздивлятися береги і бовтати ніжками у чистій водичці. Пляжів багато, майже всі підходять для діток, особливо «дитячий пляж на Млині» ― так його і шукайте, коли приїдете.
- Свято-Воскресенська церква, побудована в 1690 році Яковом Лизогубом як родова усипальня. Там ДУЖЕ сильно всередині, ДУЖЕ. Старовинні ікони і фрески, дзвіниця ― все створює відчуття миру і спокою. У жодному храмі я не почувалася так гарно і особливо. Це місце сили. Приїздіть сюди хоча б на день ― подивіться, що буде. Без чудес не обійдеться, точно вам кажу. До речі, нам розповіли, що таємну славу церква здобула завдяки виключній властивості виганяти бісів, і мені не до жартів. Розповісте потім, що там з вашими, і я тоді ще разок поїду.
- Георгіївська церква ― дерев’яна козацька церква, побудована у 1745 році без жодного цвяха (цвяхи з’явилися пізніше, під час реставрації). Саме там у труні бачили Наталію Варлей під час зйомок «Вія». Церква ― одна з найдостойніших пам’яток української народної архітектури.
- Готель «Кінний двір». Ні, ми там не жили, але ж ви не підведіть! Такого я більше ніде не бачила: номери над конюшнею, з ліжками, вкритими сіном, застеленими льняними простирадлами. Спиш собі і бачиш. І чуєш рівномірне фиркання коней десь знизу. Ну дуже круто і недорого ― 200 грн. за ніч. Коли що, є й номери з ортопедичними матрацами Без фиркання.
- Загальноосвітня школа. У центрі Седнева. Тут без коментарів, тому що ТРЕБА БАЧИТИ.
Кожен із нас повіз із Седнева щось своє. Іванка побачила місто, яке має велике значення для її родини художників і мистецтвознавців. Андрій пофотографував легендарний храм зсередини. Я зібрала різні історії про людей, які нагодяться мені у наступному проекті, про який поки не розкажу.
Олешня, Голубі озера, 60 км від Чернігова
Голубі озера знаходяться на кордоні з Білоруссю, через що «Київстар» надсилає смски про те, що тепер ми у білоруському роумінгу. Але нам не страшно! Зв‘язку тут усе одно немає, приймає тільки Life. А в нас «Київстар» і «МТС», тож нам тим більше не страшно і навіть усе подобається. Особливо дорога від Чернігова до Олешні: вона більш-менш придатна.
Ми приїхали на Голубі озера лише заради вас, дорогі читачі і друзі: ви просили розповісти про них «у нашому стилі».
Розповідаємо все як є, а ви зробіть нам невеличку знижку (не більше 15%) на жахливу спеку.
Голубе озеро, те саме, знаходиться в неймовірно мальовничому місці і воно справді блакитне. Навіть бірюзове. Прозоре. Дно біле піщане. Навколо сосновий ліс, який ніжно обіймає озеро.
Туристи живуть тут в основному у наметах, які можна взяти напрокат на маленькій базі прямо на схилі: 75-100 грн. за добу ― і намет ваш. Місць для наметового табору дуже багато ― весь ліс. Інфраструктура трохи є, наприклад, наспіх збиті дерев’яні будиночки розміром у два ліжка (200-300 грн. на добу за будиночок), надувна жовто-блакитна гірка прямо у воду, кафе-пивниця і столова за 200 метрів від самого озера. Береги високі, але спусків до води і маленьких пляжиків доволі.
І на цьому, друзі, усі плюси закінчуються.
Починаються мінуси:
- У високий сезон, як зараз, їхати туди ― повна безглуздість: народу дуже багато, і якщо місце для намету ви зможете знайти, то купатися буде некомфортно. У середині червня і на початку вересня тут набагато краще.
- На маленькій базочці пару разів на тиждень дискотека до другої ночі ― спати неможливо, особливо маленьким дітям.
- Те, що в Карпатах було головною знахідкою і перевагою, тут ― яскраво виражений недолік. Я маю на увазі людей. Вони ІНШІ. Манери, поведінка, виховання ― все інше. На території, розрахованій для наметів, є дерев’яні столи і лавки, на столах ― залишки їжі і багато сміття, відпочиваючі постійно їдять і чомусь не одразу прибирають. Або не прибирають узагалі. Адміністратор однієї маленької базочки на питання «Хто приїздить до вас цього року?» зажурено відповідав, що, на жаль, російські туристи не приїхали, і лаяв українську гвардію. Мені знадобилося аж 30 хвилин, щоб вивести з людини сепаратиста ― мабуть, втрачаю форму. Це все спека. На прощання колишній сепаратист сказав: «Дякую, що змінили мою думку», ― але я вже залишала базу із гордо піднятою головою. Між тим, на воротах все одно красувався жовто-блакитний.
А зараз наші оцінки за першу частину Чернігівської області.
Місцезнаходження і дорога: 7. Чернігівська область дуже зручна для подорожування: все найцікавіше – близько одне до одного, можна приїхати куди-небудь і побачити ще багато чого.
Інфраструктура: 7. 3 бали знімаємо за відсутність 95-го бензину в Чернігові на кількох заправках.
Проживання: 6. Варіанти від 200 гривень в асортименті. Проживання в цілому недороге.
Харчування: 6. І всі ці 6 балів належать кондитерській «Шарлотка» у Чернігові ― неймовірно смачні тістечка «ягідний кошик» за 8 грн.
Розваги: 7. Тут знаходяться Качанівка, Ніжин, Тростянець, Седнів, Козелець і багато інших місць, подивитися які варто хоча б раз.
Можливість відпочинку з дітьми: ок, беріть із собою. 8 балів.
Чистота: крім Олешні, дуже чиста і доглянута область. Сам Чернігів ― казка! 8 балів.
Wi-Fi і мобільний зв’язок: 6. Мобільний інтернет працював повільно на всій території області. В Олешні взагалі не було зв’язку.
Безпека: 7.
А в наступній частині огляду ― найцікавіше, не перемикайте :)