Ця стрічка складається з протяжних кадрів та демонструється без субтитрів. Проте боятися не варто – «Дні» допоможуть знайти комфорт в усамітненні, не вдаючись до вербалізації.
“Ещё по одной” – это не “Мальчишник в Вегасе”, а невеселая история о кризисе среднего возраста и о примирении с самим собой. А алкоголь – это так, просто как будто к слову пришлось…
“Рівень чорного”, з рештою, навіть не про чорне – а про контраст та протиставлення: буденність Костянтина і нездійснені творчі плани, світло від спалахів і темрява, що чекає вдома.
«Там музика грає, там снаряди падають», — промовляє героїня документальної короткометражної стрічки Марії Стоянової «Ма». Цією фразою можна влучно описати усе, що діється на екрані…
“Temerari”, або ж “Шибайголови” проводить паралелі між українськими ультраправими та італійськими футуристами та досліджує сучасний інформаційний потік.
В своїй короткометражці Жанна Озірна дуже вдало поєднує два компоненти повсякденності: кволість спадку, що залишають нам наші батьки, та непевність підліткового віку.
«Mia Donna» – історія про трансформацію дорослого чоловіка на маленького хлопчика, в котрій прихована драматична історія про маленький і крихкий сімейний всесвіт.
Ця стрічка складається з протяжних кадрів та демонструється без субтитрів. Проте боятися не варто – «Дні» допоможуть знайти комфорт в усамітненні, не вдаючись до вербалізації.
“Ещё по одной” – это не “Мальчишник в Вегасе”, а невеселая история о кризисе среднего возраста и о примирении с самим собой. А алкоголь – это так, просто как будто к слову пришлось…
Стрічка «Брати. Остання сповідь» демонструє нам страшну реальність світу, в якому Бог помер, а історії про святих лишилися тільки у книжках.
«Коли падають дерева» – дебютна, а тому художньо спірна і трохи сумбурна стрічка, в яку автор вклала, здається, занадто багато думок і мотивів.
Чим же саме чіпляє фільм «Рівень чорного»? Мабуть, тим, що він відкидає прагнення глядача до ескапізму, замінюючи його раціональною позицією.
“Передчуття” не випадає із фільмографії режисера. Попри довгу паузу, Криштофович знову повертається до розповіді про втрачені можливості.
“Рівень чорного”, з рештою, навіть не про чорне – а про контраст та протиставлення: буденність Костянтина і нездійснені творчі плани, світло від спалахів і темрява, що чекає вдома.
Певною мірою, цей фільм здатен стати прихистком від страху, викликаного передчуттям Апокаліпсису, наближення якого культивується в сучасних ЗМІ.
Стрічка Олександра Денисенка «Тарас. Повернення» працює з «колективно несвідомим» Шевченком, замість того, щоб показати його як реальну людину.
«Там музика грає, там снаряди падають», — промовляє героїня документальної короткометражної стрічки Марії Стоянової «Ма». Цією фразою можна влучно описати усе, що діється на екрані…
За 14 хвилин цей фільм намічає перед глядачем теми “чорної трансплантології”, складних братніх стосунків та надзвичайно сильної любові до матері.
“Temerari”, або ж “Шибайголови” проводить паралелі між українськими ультраправими та італійськими футуристами та досліджує сучасний інформаційний потік.
У своєму режисерському дебюті Аркадій Непиталюк береться за одвічні теми і конфлікти: село проти міста, батьки проти дітей, старе проти нового.
В своїй короткометражці Жанна Озірна дуже вдало поєднує два компоненти повсякденності: кволість спадку, що залишають нам наші батьки, та непевність підліткового віку.
«Mia Donna» – історія про трансформацію дорослого чоловіка на маленького хлопчика, в котрій прихована драматична історія про маленький і крихкий сімейний всесвіт.
Красиві двадцятилітні – це моє покоління, яке всіма руками за те, щоб над ним думали в українському кіно тут і зараз.
