Восьмий тиждень дипломатії Зеленського красномовно засвідчив, що зовнішня політика залишається заручником виборчих перегонів в Україні. Свідченням цьому стала чергова неспроможність ВР України призначити нового міністра закордонних справ, запропонованого президентом.
Як виборчу піар-технологію варто сприймати й хибну та шкідливу ініціативу щодо «люстрації Гідності». Показово, що чи не вперше з моменту президентських виборів досить оперативно та жорстко на це відреагували посли Великої сімки, які до цього зберігали показове мовчання, утримуючись від негативу на інші «креативні» та «на межі фолу» їдеї глави держави.
Тиждень продовжив тенденцію до застосування новою командою у зовнішній політиці креативних підходів, які кидають виклик встановленим стандартам дипломатичного спілкування. Такою стала й ефектна, але поки безрезультатна ініціатива під гаслом "надо же поговорить", яка ввела в стан ступору наших міжнародних партнерів. Аби не дискредитувати ініціативу Зеленського, вони були змушені при реагуванні виявляти дива дипломатичної еквілібристики, натякаючи, що не в захваті від авантюрних ідей, які їх ставлять у незручне становище.
Попри певні очікування отримати від ХХІ саміту Україна-ЄС у Києві стратегічне бачення євроінтеграції на наступні п’ять років, цей саміт так і не вийшов за рамки стандартної бюрократичної вправи.
Своєрідною інформаційною сенсацією стала новина про телефонну розмову президентів України та Росії. У самій довгоочікуваній події немає нічого екстраординарного. Однак, туманні заяви Києва і форсування Москвою свого порядку денного створили чимале поле для спекуляцій, припущень і прогнозів. На мій погляд, важливим позитивним підсумком цієї розмови стало фактичне визнання з боку російської влади результатів президентських виборів в Україні.
Тепер традиційно підсумую більш детально дипломатичний тиждень, що минув.
Плюси:
1. Вірним рішенням стало вчасно провести ХХІ саміт Україна-ЄС. Особливо на фоні замірів громадської думки, які показують новий пік підтримки євроінтеграції українцями з 2014 року. Проведення саміту стало сигналом того, що євроінтеграція України розвивається системно і стало, незалежно від політичної кон’юнктури.
Зафіксували чіткі сигнали від наших друзів - Президента Юнкера та Президента Туска - які не лише підтвердили незмінну європейську солідарність і підтримку України з боку ЄС у протидії російській агресії та впровадженні реформ, але і відзначили винятковий прогрес України за минулі роки. Дуже добре, що ми почули про готовність президента Зеленського швидко діяти для наближення України до ЄС. Однак, не побачили жодної конкретики чи стратегічного бачення на його каденцію. За змістом, схвалена спільна заява та сигнали на прес-конференції стали логічним підсумком роботи команди п'ятого президента.
2. Чітко прозвучав заклик Зеленського щодо продовження санкцій ЄС, аж до повного виконання Мінських домовленостей та відновлення територіальної цілісності і суверенітету України. Однак, прикро, що в словнику нової команди поки не прижився заклик до посилення «азовського пакету». На фоні невиконання Росією наказу Міжнародного трибуналу із звільнення українських моряків і триваючої агресивної військової діяльності в Азовській акваторії він був би дуже доречним.
3. Важливо, що завдяки швидкій консолідованій реакції проукраїнських політичних сил та громадянського суспільства питання інформаційної безпеки та медіа наступу Росії нарешті потрапило в поле зору українського керівництва. Президент Зеленський пообіцяв рішучу реакцію на написану в Москві провокацію з проведенням так званого телемосту з Росією. Однак, поки така реакція трансформувалася лише у проведення "косметичної" за змістом наради РНБО України. Ані анонсованих санкцій, ані заходів з демонополізації інформаційного простору поки немає. Втрачаємо час тоді, коли Росія продовжує йти в наступ. Як бачимо, до переформатованого «телемосту» додався ще й пропагандистський фільм Стоуна на 112 каналі. Ігноруючи такі недружні кроки, ризикуємо отримати альтернативну антиукраїнську історію останніх п’яти років.
4. Набирає обертів підготовка візиту президента Зеленського до Сполучених Штатів Амеркии. Після відвідин Вашингтону особистим конфідентом, в.о. очільника СБУ в США цього тижня перебував і секретар РНБО. Дозволю припустити, що розпочалася системна робота зі змістовного наповнення анонсованого візиту, хоча ясності щодо самих дат поки немає. Як пропонувалося раніше, українська сторона почала активніше формувати очікування щодо порядку денного такого візиту. Зокрема, на тижні почули від президента про можливу роль США у долі Північного потоку-2, як і побачили зрушення у питанні оборонних закупівель для потреб українських збройних сил.
Водночас, дуже не хотілося б, щоб позитивну атмосферу украінсько-американського саміту та можливі успішні його результати зіпсували останні люстраційні ініціативи Банкової.
5. Після певної паузи у зв’язку з передачею влади відновився українсько-молдовський діалог. Зустріч президента Зеленського та прем’єр-міністра Санду підтвердив схожість позицій обох держав як основу для подальшого зближення. Фактично задано три параметри конфігурації українсько-молдовської взаємодії: реалізація євроінтеграційного курсу, виведення російських військ і недопущення російського сценарію федералізації. Водночас, задекларована президентом готовність України брати активну участь у придністровському врегулюванні мала б трансформуватися у відповідне доручення МЗС.
6. Заслуговує на увагу швидка реакція президента на вирок італійського суду щодо нацгвардійця Віталія Марківа, засудженого на 24 роки позбавлення волі за нібито причетність до загибелі італійського фотографа Андреа Рокеллі. На додаток до публічного доручення МЗС та Генпрокуратурі забезпечити невідкладне повернення Марківа додому, варто було б також задіяти контакти на найвищому рівні.
Цілком очевидно, що це є політично вмотивоване рішення італійської феміди, яке дивним чином збіглося з візитом президента Путіна до Риму. Тому українська дипломатія має негайно мобілізувати міжнародну підтримку задля звільнення українського громадянина. Йдеться про особисті звернення керівництва України до лідерів Сімки, країн ЄС, керівництва Європарламенту, Ради Європи, ООНівських структур, залучення Світового конгресу українців.
Не зайвим був би й дипломатичний демарш щодо італійського посла в Україні із запрошенням його до МЗС. Оскільки звільнення Марківа - питання не одного дня, було б варто здійснювати цю роботу системно, на основі добре продуманого плану з урахуванням пропозицій МЗС, ГПУ та Мінюсту.
7. У контексті триваючої агресії РФ на Чорному і Азовському морях важливим сигналом стала особиста присутність президента на відзначенні Дня Військово-Морських Сил Збройних сил України та проведенні українсько-американських навчань Sea Breeze – 2019. Задекларовану тезу про передове оснащення ВМС України, варто також доповнити дипломатичними кроками, спрямованими на отримання підтримки партнерів у посиленні берегової лінії оборони, забезпечення постійної присутності кораблів НАТО та союзників в акваторії, посилення санкцій з метою обмеження морського ударного потенціалу РФ.
8. Вельми важливим стало оперативне реагування команди президента на скасування через парламентські вибори візиту Генерального секретаря НАТО на чолі делегації Північноатлантичної ради до України та узгодження нових дат у жовтні. Цей візит виглядає багатообіцяючим на фоні наступного Лондонського Саміту НАТО у грудні.
Мінуси:
1. Всупереч декларативним заявам про підтримку зближення з ЄС зі стурбованістю спостерігаємо за ліквідацією департаменту євроінтеграції в Офісі президента та викресленням зі складу делегації на саміті профільного віце-прем’єр-міністра. У цьому контексті не можу не звернути увагу на блог першого номера партії "Слуга Народу", де він у контексті парламентської реформи пропонує об’єднати комітети у закордонних справах та з питань європейської інтеграції.
Не мені оцінювати правильність ідеї укрупнення парламентських комітетів. Однак, питання євроінтеграції давно вийшло зі сфери виключної компетенції зовнішньої політики, як мінімум, з моменту ратифікації Угоди про асоціацію. Ні в якому разі не треба перекладати відповідальність за євроінтеграцію виключно на МЗС, у якого немає для її реалізації ані відповідних повноважень, ані ресурсів.
2. Варто звернути увагу на репліку президента під час прес-конференції з лідерами євроінституцій про розведення в Станиці Луганській, яке, нібито, відбулося на виконання положень Мінських домовленостей. Вкотре наголошую, у жодному з трьох документів немає ані слова про розведення. Було окреме рамкове рішення ТКГ про три пілотні зони, і все. Варто уникати таких обмовок, які лише активізують спроби підмінити розведенням весь комплекс безпекових заходів, імплементація яких Москвою насправді могла б привести до реального миру на Донбасі, а не замороження конфлікту вздовж контактної лінії.
3. Контроверсійним стало рішення президента скасувати проведення військового параду з нагоди 28-ї річниці Незалежності України. Нагадаю, за минулі роки, окрім вшанування наших захисників, президент Порошенко перетворив парад, в якому поряд з українськими військовими брали участь бойові розрахунки партнерів та союзників, на потужний зовнішньополітичний інструмент. Дуже добре читалася в Москві присутність на трибуні з українським керівництвом високих гостей з країн-союзниць та США, зокрема міністра оборони Меттіса чи радника з питань національної безпеки Болтона. І якщо ми говоримо про креативне стримування російської агресії, то тим паче не варто звужувати наявний у нас інструментарій.
4. Не послідувала реакція Офісу президента на затримання кількох десятків кримських татар на Червоній площі. Варто не лише зафіксувати цей факт у вигляді кримінального провадження, але й активізувати предметну розмову з партнерами про посилення «кримського пакету» санкцій. І залишилось невідомим чи зайняв Зеленський жорстку позицію з цього питання під час першої телефонної розмови з Путіним. Сподіваємося, що робота на кримському напрямі активізується з призначенням нового Постійного представника Президента України в АР Крим. Важливо, щоб він не залишився як "один у полі воїн" та відчував постійну підтримку всіх відповідних структур, в тому числі МЗС.
Поради небайдужого:
1. Попри певну знаковість телефонної розмови Зеленського з Путіним, ця бесіда лише запускає переговорний процес в нормандському форматі, освятивши зустріч дипрадників 12 липня, та, можливо, додасть конструктивності мінському треку. Саме фокусування на експертних консультаціях та відмова від прямих двосторонніх контактів на користь багатостороннього формату дозволить президенту Зеленському нейтралізувати всі переваги досвіду Путіна. Так само завершення роботи над дорожньою картою дозволить Києву усунути різночитання Мінських домовленостей, один із варіантів яких активно просуває Москва.
Попри спокусливість ідеї про швидке врегулювання ситуації на Донбасі, офіційному Києву варто змиритися з аксіомою, що швидкі рішення на мирному треку можливі лише за рахунок українських національних інтересів. Як і потрібно відмовитися від ілюзій, що після всіх злочинів на Донбасі Москва з легкістю здасть здобуті позиції. Далі спостерігаємо за розвитком нормандського формату за результатами зустрічі 12 липня.
2. Чергове московське рандеву Медведчука та Медвєдєва, смертельний обстріл губернаторської колони в Гранітному, пікове наростання обстрілів - цього уже достатньо, щоб пересвідчитися, що Росія продовжує гру на посилення ескалації на Донбасі, підвищення ставок, підрив позицій України та нівелювання всіх мирних ініціатив Києва. Банкова має нарешті чітко сказати партнерам, що вікно можливостей для врегулювання ситуації на Донбасі відкриється лише у результаті системного міжнародного тиску на РФ, насамперед санкційного. Натомість, будь-яке умиротворення і тим більше загравання з Москвою матиме ціну миру та людських життів в Україні.
Той факт, що на тижні кандидат на посаду президента Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що діалог із Кремлем, який не прощає слабкості, можна вести лише з позиції сили, підтверджує, що таке розуміння в Європі є. Офіційному Києву чіткими сигналами варто лише посилити цей тренд, замість того, щоб ілюзорними заклинаннями про «швидкий мир» посилювати позиції прихильників замирення агресора.
3. Наступного тижня у Страсбурзі відбуватиметься перше повноцінне пленарне засідання новообраного складу Європейського парламенту, на якому, зокрема, очікується затвердження перших кандидатів на посади керівництва ЄС. Було б доцільно ініціювати відновлення діяльності неформальної групи друзів України в ЄП, просувати ідею якнайшвидшого формування нового складу Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС, а також встановлення тісних стосунків з лідерами провідних парламентських фракцій ЄП. Враховуючи роль та значення ЄП у процесі прийняття рішень в рамках ЄС це працюватиме лише на користь України. Тим більше, що ЄП вирішив зробити політичний пас нашій країні, ініціювавши 18 липня дебати з питання звільнення українських в'язнів Кремля. Було б також політично важливим забезпечити, аби президент України був серед перших, хто привітає новообране керівництво євроінституцій.
4. Фіксуємо інтерес президента Зеленського до вирішення газового питання з Москвою уже у вересні. З досвіду скажу, Росія, скоріше за все, задіє свою тактику зволікання і створення максимального тиску в переговорах через їх відтягування максимально близько до критичного дедлайну. Москва також вимагатиме від Києва відмовитися від рішень Стокгольмського арбітражу як частини домовленості. Також на тижні під час московського рандеву Медведчука та Медвєдєва Росія реанімувала ідею тристороннього консорціуму для української ГТС. Не виключаю, що РФ просуватиме це питання, як один із заходів зміцнення довіри і повернення до нормальності у трикутнику Україна-ЄС-РФ. Тому варто спокійно готуватися до напруженого переговорного процесу і не робити трагедій з очікуваних «вибриків» Москви.
І наостанок - дуже важливо, щоб дочасні вибори до Верховної Ради відбулися у демократичний, вільний та справедливий спосіб, підтвердивши демократичне реноме України.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на тиждень 9.