Чи бачили очі його однолітка Степана, коли він питав: ми кудись сьогодні підемо? Як він хоче побачити ще щось, окрім цього поселення?
Чи бачили жінок, які готують рис чи смажать картоплю, а на питання, чи буде м’ясо, сумно посміхаються?
Чи бачили чоловіків, які облизують залишки м’яса на кістках, які ці активісти, певно, купують собакам?
Бачили, як чоловіки зі сміттєзвалищ викопують металобрухт, тягають кілограми металу і шукають папір?
Певно, бачили дітей, як Клавдія, Валя, Софія, Жора та десятки інших дітей жебрають, але чи питали їхні імена?
Активісти виселили цих людей, щоб облаштувати парк відпочинку біля озера Нижній Тельбін у Дарницькому районі. Облагородити для себе місце, де селилися найбідніші родини.
Лідер політичного руху «Єдина сила» Володимир Нетребенко допоміг їм захищати «свою землю».
«Вночі був підпал табору. Не робіть таких речей!!! Дим, що йде з табору дуже неприємний і шкідливий! Давайте без емоцій!», - написав Нетребенко у Facebook.
Нетребенко злякався неприємного запаху. Його не турбувало, що будуть робити люди, у яких немає домівок, роботи, грошей. Його лякав сморід.
Активісти раділи. Вони фотографували ромські родини з валізами, наляканих дітей і писали радісні пости.
Чи бачили вони перед собою людей? Чи лише «проблему з ромським табором»? Вони звинувачують жертв у їх стражданнях. Так робили з тамільськими біженцями у Нідерландах у 1980-х. Та й з багатьма опісля. Так було і в Лощинівці Одеської області, коли місцеві жителі змусили своїх ромських сусідів покинути село.
Стратегія виселення
Ромські правозахисники забили на сполох ще місяць тому. Тоді ж намагалися порозумітися з з представниками Дарницької адміністрації. Марно. Чиновники не хотіли розробити програму допомоги людям зі стихійних поселень. Представник поліції, який був на зустрічі, сказав, що за останній рік завели лише одну справу на рома з поселення. Місцевих це не заспокоїло, вони продовжували скаржитися на «злочинців».
Зрештою о 5 ранку 31 березня у поселення на вулиці Канальній у Дарницькому районі з санкціонованим обшуком прийшли правоохоронці у балаклавах.
Потім за цю справу взявся голова руху «Єдина сила» Володимир Нетребенко.
Він викладав хвалькуваті відео, на яких він справляється з «проблемою»: «Моя задача зробити так, щоб на моїй землі не проливалася нічия кров, жодної нації».
Він удає, ніби не чує Риту, коли та відповідає, що не має куди їхати, що живе тут сім років. «Я забезпечу вам цілий вагон безкоштовних квитків, їжу». Лишень їдьте. Зробити «добру» справу йому допомагають ромський співак Петро Чорний і депутати Київської ради. Разом вони виселяють 180 людей.
Сто з них поїхали на Закарпаття. Без погроз не обійшлося, впевнена віце-президентка Ромського жіночого фонду «Чіріклі» Земфіра Кондур.
Вдячні виборці тим часом захоплюються відсутністю «проблеми». Одна з користувачок Facebook написала: «Невже спокійно можна буде йти в церкву на Пасху))». Так, ідіть в церкву і не турбуйтесь про тих, кого туди не пускають.
Ви можете жити спокійно, бо вам точно не відмовлять у місці в садочку лише через етнічність, у школі не скажуть, що у вас у крові не вчитися, не відмовлять у роботі через колір шкіри. Ви не порпатиметеся на смітниках у пошуках їжі, вас апріорі не вважатимуть злодієм і наркоторговцем лише за те, що ви це ви, а перехожі не стискатимуть свої сумки міцніше.
Роми, які приїжджають у Київ, знають: якщо хтось один вкраде, відповідатимуть усі.
«Коли до нас так вороже ставляться, ромська громада ще більше закривається й ізолюється», - каже Земфіра Кондур.
Правозахисниця називає виселення «добре спланованою стратегією», у якій спрацювали різні структури, аби залякати ромів.
Святкуймо розмаїття
У червні 2012 року табір на Березняках уже палили. Це було напередодні Євро-2012. Тепер активісти «привітали» людей з поселення перед Євробаченням і Міжнародним днем ромів, який відзначають 8 квітня.
«Вирішують не соціальні проблеми, які виштовхнули людей на вулицю, а проблему за рахунок цих людей», - каже Ольга Жмурко, директорка ромської програми фонду «Відродження». Вона визнає: аби святкувати День ромів, нам ще треба навчитися толерантності.
Для когось свято - це коли є хоча б якась їжа. Для когось щастя - коли нехай і не поважають, але хоча б не заважають.
У 26-річних Валі і Степана п'ятеро дітей. Наймолодшій доньці Олі рік. Переважна більшість ромів з поселення їздили зимувати на Закарпаття. Валя і Степан з дітьми - ні: там вони не можуть знайти роботу, яка потрібна їм, аби не жебрати (соцдопомогу вони отримують лише на двох дітей). Минулої зими, коли їх таки змусили поїхати, у дітей була температура 38, але батьки не мали грошей бодай на найдешевші ліки.
Цього тижня активісти купили їм квиток в один кінець.
І як вони виживатимуть тепер?