Освіта для людини та освіта для нації

На тлі неймовірної хвилі популізму, яка розгортається зараз в ЗМІ зусиллями кандидатів у президенти нашої країни й тими, хто підігріває градус їхніх заяв задля рейтингів своїх власних видань, іноді взагалі можна загубитися в системі координат реальної економіки та реального життя. Де ми є як країна? Що насправді є нашими сильними сторонами? Які з проблем нашого суспільства є коренем зла у причинно-наслідковій логіці, а які надбудовами?

Безумовно, серед виборців, які хочуть віддати свій голос за кількох яскравих популістів, переважна більшість впевнена в тому, що економіку формує Президент або Кабінет Міністрів, що депутат це архангел в бойовому розфарбуванні, який впливає на цілі регіони країни. Мери та міністри та голови митниць, податкових, поліції — всі ці небожителі вирішують все за них — маленьких і немічних виборців.

Фото: Макс Требухов

Можна було б не зважати на це, мабуть, якщо б не статистика. Арифметична сума виборців Бойко, Ляшка та Тимошенко за останнім рейтингом КМІС понад 31%. Що це для нас означає в абсолютних цифрах? Якщо взяти статистику 2014 року, на Президентських виборах отримало бюлетенів 17 827 293 людини. Припустимо, що кількість виборців буде такою самою. Тоді 31 відсоток від цієї кількості це 5 526 461. Вас ще не вразила ця цифра? Тоді, можливо, вразить, що це майже дорівнює сумі населення міст Києва, Львова, Одеси та Дніпра. Саме в такий кількості людей живе переконання того, що можна понизити платню за газ вдвічі, а може й втричі, що держава має за них вирішувати більшість проблем, що їхніх дітей має виховати школа, а мер — навести порядок в їхньому власному дворі.

Безумовно, ті хто на цих посадах створюють певні умови, формують політики, закладають фундамент в розвиток цілих галузей. Але, все ж таки, і економіку, і країну роблять люди. Роблять в зрозумілий їм спосіб, наскільки їм дозволяє їхній світогляд. Саме він, світогляд, допомагає зрозуміти, що проблема, яка є в їхньому житті, може бути викликом, і що справжнім хазяїном їхньої власної долі є не мер, не міністр і не Президент, а вони самі.

Але що в нашій країні не так, що така велика кількість людей готові саме в такий спосіб бачити цей світ, що в цьому способі бачення знайдеться стільки місця популізму та відвертій необізнаності в таких, здається, важливих для суспільства речах? Як показують вибори в США й останні новини із Європи — мабуть, це не лише наша специфіка. Але в нашій країні йде війна, а 5 років тому ми пройшли через Майдан. Саме цей дисонанс обставин викликає щирий подив. І якщо прийняти це як даність, із якою потрібно працювати без емоцій, то що ж із цим всім робити? Як вплинути на мільйони людей? І чи можливо це зробити швидко?

Мій особистий персональний досвід роботи із проектами Фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» за останні 4 роки допоміг усвідомити кілька важливих речей:

— Ти не можеш нічому навчити людей. Вони мають зрозуміти що вони хочуть дізнатися щось нове і бути вмотивовані розпочати цілеспрямований процес діяльності з отримання знань і навичок — саме таким набором слів пояснюють поняття освіти деякі словники.

— Дорослі люди можуть змінювати свої погляди, смаки, цінності. Але для цього має бути середовище, однодумці та системна робота по супроводженню їх в цій непростій життєвій ситуації — особистому зростанню, розвитку.

— Патріотизм та українська ідентичність у своїх здорових повноцінних формах завжди є похідними від людяності, від загальнолюдських цінностей. Спочатку ти стаєш людиною, а потім, майже автоматично патріотом своєї країни. Зворотний шлях криє велику кількість підводних каменів і не завжди є тим, чим здається з першого погляду

— Підлітки готові змінюватися і розвиватися в рази швидше за дорослих. Там де зрілим сформованим людям потрібні роки — підліткам достатньо 6-8 місяців для того, щоб піднятися як особистостям на неймовірні висоти.

Отже, користуючись своїм власним досвідом, я спробую почати відповідати на ті питання, які сам собі поставив.

Що в нашій країні не так, що ми маємо такі рейтинги у кандидатів-популістів, відвертих брехунів та безпринципних людей?

Той контекст, в якому живуть мільйони виборців популістів, задавався роками. Він формувався в школах і на державній службі, в армії та поліції, його декларувала політична тусовка, яка керує цією країною із незначною зміною облич з посади на посаду, з бізнесу на бізнес вже понад 25 років. Це як окрема мова — не українська і не російська, не мова цифр і не латинської абетки — це мова лозунгів, ідей, обіцянок, якою професійно говорять в ефірах всі ці представники наших українських політичних еліт. Багато українців до неї звикли і її шепіт для них важливіше тих поодиноких слів логіки або мови життєвої мудрості, яка все рідше звучить в їхніх головах.

Чи можна це змінити? І якщо можна, то як?

Так, це можна змінити. Цінності та світогляд формується дуже повільно. Для того, щоб це сталося потрібно наполегливою системною працею міняти контексти у всіх цих місцях існування людей. Набагато складніше це зробити із дорослими людьми і трохи простіше із підлітками та молоддю. І тут на допомогу приходить мій перший висновок про те, що нікого навчити не можна. Дійсно, важко навчити 50-річну людину, яка вже багато чого побачила у своєму житті, тому, про що вона й чути не хоче. Варіант існує в такому випадку лише один. Показати альтернативу, створити такі умови, в яких людина почне ставити сама собі незручні запитання. Дати можливість їй порівняти своє життя і життя інших таких же простих людей, але з іншими цінностями, з іншим світоглядом. Бути поруч, коли вона буде в змозі задати собі неприємні питання. Поруч в телевізорі, в радіо, в піснях, в газетах, в ОСББ, в маршрутках. Бути поруч українською мовою і мовою тих історій перемог, які є сьогодні, насправді, по всій країні — перемог маленьких людей над самими собою, над своєю долею. Підприємців і бізнесменів, вчителів і чиновників, мерів і активістів — всіх тих, хто спробував зробити щось спираючися на власні сили й у нього вийшло.

Якщо можна, то чи можна це зробити максимально швидко?

Швидко це зробити не вийде. Ніколи й ні в який спосіб. На ці зміни підуть роки. Скільки років ви вчили англійську мову? Скільки років ви отримували вищу освіту? Скільки років ви навчалися грати на гітарі, співати чи малювати? А змінювати себе, перевиховувати власні цінності набагато складніше. Є лише один шлях, який не гарантує тотального успіху, але, скоріш за все убезпечить нас від гарантованої поразки. Станом на сьогодні, з 7 по 9 класи в школах навчається приблизно 1 млн підлітків. Трошки менше ще розподілити наступним чином: близько 400 тис. навчаються в 10 та 11 класах та десь біля 350 тис. отримують свою першу роботу, закінчують ПТУ або допомагають батькам по господарству. Якщо уважно подивитися до цих цифр, вони нам підкажуть дуже цікаве і креативне рішення нашої глобальної ціннісної проблеми, яку я завісив в цій статті.

МАЙЖЕ вся країна пройде через горлечко 7-9 класів. крім 2-3 відсотків не охоплених навчальним процесом середньої школи підлітків. Ці три класи — це саме ті класи, де школяр починає собі ставити перші усвідомлені світоглядні питання і фіксувати їх на рівні перших життєвих орієнтирів. Ті діти, які навчаються сьогодні в 7-11 класах — це той мільйон, який буде вже на наступних виборах готовий віддавати свій голос за популістів, або не за популістів — ба, навіть більше, — віддавати взагалі, або не віддавати голос як такий. Бо до тих самих дільниць ще потрібно мати мотивацію дістатися, а якщо взяти вибори 2029 року, за Президента нашої країни будуть готові віддати свої голоси вже ті, хто у 2019 році пішли в третій клас. І знаєте, що друзі? Лави виборців 2029 року поповнить майже 3 млн тих, хто сьогодні вчиться в школі. І щоб було легше зрозуміти цю цифру в прив’язці до нашого виборчого контексту — це рівно вдвічі більше ніж розрив між сьогоднішніми рейтингами Зеленського та Порошенка.

Як вам такі перспективи? 10 років ціннісної праці із всіма тими, хто сьогодні навчається в школі — праці в проектах і програмах, поза школою в громадах, в сім’ях, а потім у ВНЗ та в бізнесі… Крок за кроком, рік за роком, і, якщо нам дуже-сильно підфартить, і якщо ми дуже сильно напружимося, і якщо наберемося терпіння та сил то саме цим ключиком молоді ми можемо відкрити шлях до нової, успішної країни реалізованих людей. Але масштаби роботи, яку потрібно зробити просто неймовірні. І її точно вистачить на всіх. Я впевнений, якщо кожен із нас спробує подумати про післязавтра – сьогодні і завтра він знайде що робити. До якої освітньої організації приєднатися, який культурний проект підтримати, що за освітній стартап започаткувати. Ми не можемо сильно вплинути на те, за кого проголосують українці 31 березня 2019 року. Але ми можемо допомогти зробити процес волевиявлення набагато більше свідомим вже за 5 років і оновити ціннісні орієнтири цілої країни за 10. Завеликий термін, скажете ви? Результат вартий навіть більшого часу чекань і важкої праці, відповім я.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter