ГлавнаяБлогиБлог Андрія Юсова

Ігнор і забуття або все, що треба знати про російські санкції

В інформаційний прокат вийшла друга серія серіалу «Санкції Путіна проти України». Очевидно, в Кремлі побачили, що попередній «санкційний список» викликав своєрідний хайп, тож вирішили дати продовження. Так, після першої хвилі російських обмежень депутати від БПП і «Батьківщини» розгорнули між собою неформальні змагання, на кшталт, хто є більшим «ворогом Кремля». Включення прізвищ до цих списків навіть стало своєрідною індульгенцією, приводом для гордості. Зрозуміло, що українські чиновники, які здебільшого орієнтуються на Захід, не надто бояться російських обмежень. Однак абсурдно було б вирішувати, що хтось є чесним і порядним лише на підставі внесення його прізвища до цього списку.

Мета подібних інформаційних вкидів Кремля – маніпуляції та вплив на українське суспільство напередодні президентських виборів. Безумовно, Путін розуміє, як його сприймають в Україні. А щоб заплутати карти, Москва змішує в своїх списках «і коней, і людей». З одного боку, ми бачимо громадських діячів, митців, політиків, діяльність яких має виражений проукраїнський характер. Вони фігурують заради створення образу легітимності цих списків, мовляв, тут дійсно «опоненти Путіна».

З іншого боку – люди, діяльність яких є сумнівною чи відверто проросійською. Приміром, цього разу під санкціями опинився мер Одеси Геннадій Труханов – хоча підозра про наявність у нього російського громадянства є більш ніш обгрунтованою. Тож ці обмеження для нього – як своєрідна довідка ФСБ, мовляв, дивіться, я ворог Москви. Поява Євгена Мураєва у списках може означати початок його діяльності як самостійної проросійської колони, незалежної від Віктора Медведчука. Так йому буде легше говорити своїм виборцям, що він – «незалежний проукраїнський політик», у якого навіть є місце в санкційному списку Росії.

Російські санкції – лише частина гібридної війни Росії проти України. Режим Путіна вже давнозапровадив санкції проти всього українського народу і України, анексувавши Крим та розпочавши війну на Донбасі. Загалом, офіційні заяви Путіна не мають нічого означати для нас. Тож політичний клас, громадянське суспільство на них просто не повинні реагувати.

З боку держави-агресора в період виборчої кампанії ми побачимо ще чимало інформаційних вкидів та інших дій, спрямованих на дестабілізацію. В ідеалі вони мали б залишатися непоміченими в нашому інформаційному полі а, відповідно, не впливати на процеси в Україні. Найкращою відповіддю на подібні провокації стала б поява в Україні політичного класу, для якого наявність або відсутність путінських обмежень нічого не означає.

Андрій Юсов Андрій Юсов , Експерт Школи відповідальної політики, політичний оглядач, активіст Євромайдану
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter