Мета подібних інформаційних вкидів Кремля – маніпуляції та вплив на українське суспільство напередодні президентських виборів. Безумовно, Путін розуміє, як його сприймають в Україні. А щоб заплутати карти, Москва змішує в своїх списках «і коней, і людей». З одного боку, ми бачимо громадських діячів, митців, політиків, діяльність яких має виражений проукраїнський характер. Вони фігурують заради створення образу легітимності цих списків, мовляв, тут дійсно «опоненти Путіна».
З іншого боку – люди, діяльність яких є сумнівною чи відверто проросійською. Приміром, цього разу під санкціями опинився мер Одеси Геннадій Труханов – хоча підозра про наявність у нього російського громадянства є більш ніш обгрунтованою. Тож ці обмеження для нього – як своєрідна довідка ФСБ, мовляв, дивіться, я ворог Москви. Поява Євгена Мураєва у списках може означати початок його діяльності як самостійної проросійської колони, незалежної від Віктора Медведчука. Так йому буде легше говорити своїм виборцям, що він – «незалежний проукраїнський політик», у якого навіть є місце в санкційному списку Росії.
Російські санкції – лише частина гібридної війни Росії проти України. Режим Путіна вже давнозапровадив санкції проти всього українського народу і України, анексувавши Крим та розпочавши війну на Донбасі. Загалом, офіційні заяви Путіна не мають нічого означати для нас. Тож політичний клас, громадянське суспільство на них просто не повинні реагувати.
З боку держави-агресора в період виборчої кампанії ми побачимо ще чимало інформаційних вкидів та інших дій, спрямованих на дестабілізацію. В ідеалі вони мали б залишатися непоміченими в нашому інформаційному полі а, відповідно, не впливати на процеси в Україні. Найкращою відповіддю на подібні провокації стала б поява в Україні політичного класу, для якого наявність або відсутність путінських обмежень нічого не означає.