Отже, перший проект Закону України «Про залізничний транспорт України». Його прийняття, відповідно до пояснювальної записки, необхідне для побудови нової структури взаємовідносин учасників процесу залізничних перевезень. Діюча редакція Закону, у відношенні окремих суб’єктів господарської діяльності на залізничному транспорті загального та незагального користування, не встановлює норми, які б визначали особливості їх роботи, а також системи взаємовідносин з іншими суб’єктами господарської діяльності та користувачами послуг залізничного транспорту. До проблем, на розв’язання яких направлений проект, Міністерство відносить, зокрема, низький рівень конкуренції на ринку залізничних перевезень; прогресуюче старіння та значний ступінь зносу основних фондів; наявність перехресного субсидування збиткових пасажирських перевезень за рахунок вантажних.
Документом передбачається, що предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій стануть не тільки ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій, а й послуги з доступу до інфраструктури залізничного транспорту загального користування.
Декілька змін стосуються ліцензування діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажів залізничним рухомим складом. Зокрема, і закон про природні монополії, і закон про ліцензування окремих видів господарської діяльності пропонується доповнити бланкетною нормою, яка фактично говорить про те, що ця діяльність ліцензується з урахуванням особливостей Закону України «Про залізничний транспорт України». Наразі ці особливості проаналізувати неможливо, оскільки відповідний проект відсутній.
У той же час найбільш вагомою та цікавою вбачається норма, якою пропонується змінити Закон України «Про управління об’єктами державної власності». Статтю 11 пропонується доповнити частиною наступного змісту: «Господарським товариством залізничного транспорту загального користування, єдиним акціонером якого є держава, чистий прибуток, з якого розраховуються та сплачуються дивіденди, зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на виконання затверджених у встановленому порядку інвестиційних програм та/або відшкодування інвестиційних ресурсів, залучених у кредит для фінансування затверджених у встановленому порядку інвестиційних програм, а також на суму нарахованої амортизації на об’єкти інфраструктури залізничного транспорту загального користування, що передані публічному акціонерному товариству залізничного транспорту загального користування на праві господарського відання».
Тобто мова йде про пріоритет відновлення залізничних складів і колій, розвиток підприємства над інтересом держави в фіскальній сфері. Загалом рішення правильне, оскільки частка прибутку, у вигляді дивідендів проінвестована в модернізацію, принесе за рік чи два значно більший ефект, ніж у випадку, якщо вона буде спожита непомірними бюджетними видатками.
Наступний проект Закону України «Про державне регулювання у сфері транспорту» також вносився Міністерством інфраструктури в травні й досі не прийнятий. Документ націлений на створення передумов до запровадження діяльності та безпосереднього утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, яка має забезпечити ефективне державне регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках у галузі транспорту, зокрема з питань формування цінової (тарифної) політики.
В даному контексті сьогодні потрібно наголосити на тому, що Законом України «Про природні монополії» встановлено, що державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
Далі цей закон в розділі 3 визначає порядок утворення зазначених комісій, вимоги до кандидатів, повноваження тощо, які є загальними. Чому на цьому акцентується увага? Одна комісія, сформована в такому поряду, на сьогодні вже діє — це НКРЕКП, проект закону про яку вже більш ніж достатньо маринується Парламентом та ніяк не приймається. Зауважень щодо прозорості її діяльності, членів, інтересів, які вони обслуговують — м’яко кажучи немало. Так ось, згідно існуючого порядку Національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України, підпорядковуються йому, а підзвітні Верховній Раді Комісії (ст. 11 Закону України «Про природні монополії») діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України. Вони складаються з Голови та шести членів комісії, які призначаються на посади та звільняються з них Президентом України шляхом видання відповідного указу.
Далі, залишаються чинними положення про те, що Голова і члени комісії можуть бути громадянин України, які мають повну вищу (профільну, економічну або юридичну) освіту та досвід роботи на керівних посадах не менше трьох років упродовж останніх десяти років.
Звісно це біглий огляд норм, які стосуються діяльності комісій, однак він важливий для розуміння того, що без внесення змін у Закон України «Про природні монополії» ми не позбавимось можливості впливу Гаранта на регуляторну політику, виконавчу владу, і тому буде складно говорити про незалежність та незаангажованість діяльності будь-якої комісії, яка регулює той чи інший ринок функціонування природних монополій. Аргументами опонентів стануть висловлювання про те, що членів та голову визначатимуть на конкурсах, а роль глави держави виключно номінальна — видати Указ. Можливо, якщо б це дійсно мало місце не в Україні, то з такими аргументами можна було б погодитись. На сьогодні ж можна навести безліч прикладів зірваних конкурсних відборів, які дозволяють особам займати посади в статусі «т.в.о.». Крім цього, дивіться абзацом вище та пригадуйте досвід НКРЕКП.
Сьогодні голод на якісні, підготовлені, досвідчені кадри стає дедалі помітнішим, а заповнювати його намагаються іноземцями, тому, і про це йшлось вище, виходячи із вимоги, що членом чи головою комісії може бути виключно громадянин України, можливості до участі кандидатів-іноземців значно звужені. Тому вбачалось би за доцільне Парламентарям переглянути норми Закону про природні монополії в частині Розділу 3, який визначає загальні умови формування комісій із регулювання ринків на яких має місце природна монополія та суміжних з ним. Це не є завдання Мінінфраструктури, тому не повинно вирішуватись у їх профільному законопроекті.
Тепер повернемось до того, що пропонує проект Закону України «Про державне регулювання у сфері транспорту». Вносяться зміни до Повітряного кодексу, якими обмежуються повноваження керівника уповноваженого органу з питань цивільної авіації щодо можливості встановлення тарифів у частині виконання функцій із регулювання питань аеронавігаційного обслуговування. Аналогічним чином обмежуються повноваження державного органу, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, в частині встановлення тарифів на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб’єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню (зміни до Кодексу торгівельного мореплавства, ст. 3). Доповнено Кодекс і в частині суб’єктів державного регулювання. До них додано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, на яку покладено функції визначення тарифів на спеціалізовані послуги, про які мова йшла вище, а також на послуги, які оплачуються у складі портових зборів. Зазначена комісія буде визначати порядок та розмір лоцманського збору, збір за послуги служби регулювання руху суден.
У частині змін, які стосуються Закону «Про залізничний транспорт», Нацкомісія у сфері транспорту встановлюватиме тарифи на перевезення вантажів, крім тарифів на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, пасажирів, багажу, вантажобагажу (за винятком приміських та міських пасажирських перевезень). Однак, це встановлення здійснюватиметься на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики, у порядку, що визначатиме Кабмін.
Дане застереження, станом на сьогодні, доволі вагоме, оскільки зрозуміло, що коли б комісія була в цьому питанні повністю незалежною, то тарифи на перевезення пасажирів встановлювала ринкові, а враховуючи те, що «Укрзалізницею» за підсумками півріччя поточного року від перевезення пасажирів отримано 4,1 млрд грн збитків, то вони були б значно вищими за сьогоднішні, що на фоні і так значного суспільного неспокою, додало б «масла у вогонь». Для того, щоб цього не відбулось, запропоновані зміни до Закону і містять таке застереження, виходячи з сум компенсацій із бюджету на перевезення пасажирів.
Цілком можливо, що коли соціальні пільги на перевезення стануть адресними та монетизованими (а саме на цьому напрямі і планується, у першу чергу, монетизація), тарифи встановлюватимуться ринкові. Однак пасажир-пільговик, у межах права на безкоштовний проїзд, бронюючи квиток за фактом кошти не платитиме, робитиметься це в автоматизованому режимі за рахунок бюджету. Однак поки маємо тільки таке застереження у проекті.
Також до сфери діяльності природних монополій, які підлягають державному регулюванню, пропонується внести зміни до ст. 5 закону «Про природні монополії» щодо користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування. До суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону, належать внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу, вантажів залізничним, повітряним, річковим, та морським транспортом, а також пов’язані з ними послуги, перелік яких визначає національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.
Крім цього, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено положеннями (стаття 18848), які встановлюють відповідальність за порушення вимог Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Суб’єктами відповідальності будуть як посадові особи природних монополій, так і господарюючих суб’єктів (штрафи від 100 до 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у залежності від складу правопорушення). Зазначені справи розглядатиме безпосередньо Нацкомісія у сфері транспорту, а накладати стягнення уповноважені будуть її Голова, члени чи інші уповноважені Комісією особи.
Враховуючи те, що передбачається можливість доступу іноземних перевізників на ринок у тому числі пасажирських і вантажних перевезень — є необхідність у створенні незалежного регуляторного органу (рівноцінно відособленого від міністерства та Укрзалізниці), який встановлюватиме правила доступу до інфраструктури, вартість доступу, тощо, і з яким матимуть можливість контактувати суб’єкти ринку. Стратегічно рішення вірне. У той само час політика та персоніфікація осіб-членів цього органу матимуть вкрай вагоме значення, так само як і процедури його діяльності, оскільки ринок перевезень (та й взагалі транспортна інфраструктура) не поступається ринку житлово-комунальних послуг за прибутковістю. Більше того, варто розуміти що транспортна, логістична складова є у кожній товарній продукції, чи то імпортній, чи то експортній, а від так вона впливає на ціну товару на внутрішньому і зовнішньому ринку, та, відповідно, на прибуток підприємств.
Далі у тижневику торкнемося питання, яке червоним прапором виділялося у всіх новинних стрічках — електронного декларування. Однак спробую дещо інакше поглянути на нього, виключно з точки зору закону та відповідальності.
Категорично не погоджуюсь із судженнями про те, що розробник винен у всьому, з однієї простої причини: розробник є звичайним підрядником, а порядок контролю свого підрядника визначає замовник. Відповідно, ніхто не заважав НАЗК спільно з іншими зацікавленими особами встановити проміжні етапи контролю розробки, коригувати, ліквідовувати недоліки (якщо такі мають місце) на стадії створення продукту, а не пост-фактом. Якщо цього зроблено не було, то питання не до комерційної компанії-розробника, а до професійності працівників державної структури, оскільки саме останні є суб’єктами владних повноважень, саме вони фінансуються за рахунок бюджету, саме вони взяли на себе відповідальність, можливо таку, яка виявилась для них просто непідйомною. Це потрібно визнати та понести відповідальність. А от якою вона повинна бути?
Так, 15 липня 2016 р. у Міністерстві юстиції України за № 959/29089 зареєстровано документ авторства Національного агентства з питань запобігання корупції «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким затверджено Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Для цілей даної публікації важливі два пункти цього внутрішнього документу. Відповідно до пункту 7, захист інформації Реєстру забезпечується із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в установленому законодавством порядку. Відповідно ж до пункту 3, ведення Реєстру здійснює Національне агентство. Програмне забезпечення Реєстру, база даних Реєстру, — є власністю держави в особі Національного агентства, яке є держателем Реєстру. Отже, з останнього пункту вбачається. що функції власника від імені держави виконує відповідний орган, а як наслідок, його керівник є уповноваженою особою в питанні забезпечення функціонування системи.
Далі, важливо розуміти, що вимоги щодо сертифікації не вигадані та не висмоктані з пальця. В Україні існує Закон «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», вимогам якого також повинна відповідати система електронного декларування. Відповідно до статті 8 Закону, яка визначає умови обробки інформації в системі, державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинні оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством.
Вимоги щодо захисту системи, передбачені законодавством, затвердило безпосередньо саме НАЗК.
Частина 3 статті 8 відповідного Закону деталізує, що для створення комплексної системи захисту державних інформаційних ресурсів або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, використовуються засоби захисту інформації, які мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації. Підтвердження відповідності та проведення державної експертизи цих засобів здійснюються в порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, очевидно, що для легітимації відповідної системи електронного декларування, тобто для її функціонування в межах правового поля, визнання відомостей в ній, як таких що є достовірними, а також для визнання її самої як бази даних в розумінні чинного в Україні законодавства — необхідними є експертиза у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації та сертифікат відповідності, виданий спеціалізованим державним органом, в конкретному випадку Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації.
Як наслідок, відсутність таких висновків і сертифікатів свідчить про те, що відповідна система діє поза межами правового поля, тобто її державою Україна не визнано функціонуючою на законних підставах: вона не відповідає критеріям щодо захисту інформації. Від так, інформація, яка в ній міститься або буде внесена — не може бути використаною в якості доказу в адміністративному чи кримінальному судочинстві, оскільки її джерело (джерело доказу) функціонує поза законом.
Потрібно розуміти, що повідомлення, зроблене керівником НАЗК в мережі Facebook, про те, що система почала функціонувати 15.08.16, має декілька наслідків. Перший і основний: відкриття доступу до системи через сайт служби не означає, що сама система функціонує. З точки зору закону її немає доти, доки вона не пройде відповідні, визначені законом процедури, пов’язані із підтвердженням її захищеності. Друге: голова НАЗК Корчак Наталія, зробивши відповідну публікацію, порушила Закон. При чому не з необережності, а умисно, за що (якщо говорити з точки зору Закону, яким у нас легко нехтують) передбачена відповідальність. Вона усвідомлювала, що без сертифікату Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, згідно українського законодавства, функціонування чи запуску системи електронного декларування заборонені? Так. Усвідомлюючи це, вона все ж прийняла відповідне рішення? Так. Як наслідок, чи повинна вона відповідати сьогодні? Формально, так.
Кодекс України про адміністративні правопорушення у статті 188-31 передбачає відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо усунення порушень законодавства про криптографічний та технічний захист державних інформаційних ресурсів, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, та законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису, а також створення інших перешкод для виконання покладених на них обов’язків, які тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Це якщо говорити про адміністративну відповідальність. Крім того, якщо, припустимо, на офіційному рівні ЄС буде констатовано, що лібералізація візового режиму для українців, матеріальна допомога чи грант скасовуються через те, що система почала функціонувати без відповідного документу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації — тоді мова може йти про заподіяння значної шкоди. Такою ж значною може бути визнана шкода, заподіяна інтересам державного службовця, якщо, припустимо, інформація про нього, яка не повинна бути оприлюдненою в публічній частині реєстру, просочиться у ЗМІ чи інший вільний доступ через недостатню захищеність системи. У такому випадку доцільно звернутись до Кримінального кодексу України, стаття 363 якого передбачає відповідальність за порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється, якщо це заподіяло значну шкоду, вчинено особою, яка відповідає за їх експлуатацію. У цьому випадку передбачено штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк.
Йдемо далі, того ж таки 15 липня 2016 року в Міністерстві юстиції України за № 958/29088 зареєстровано рішення НАЗК «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування». Цим документом визначено, що система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», розпочинає свою роботу в два етапи:
І етап: з 00 годин 00 хвилин 15 серпня 2016 року для таких типів декларацій (повідомлень) та суб’єктів декларування: щорічні декларації за 2015 рік службових осіб, які станом на 15 серпня 2016 року займають згідно зі ст. 50 ЗУ «Про запобігання корупції» відповідальне та особливо відповідальне становище. Зазначені у цьому абзаці декларації подаються протягом 60 календарних днів з дати, визначеної у цьому абзаці;
ІІ етап: з 00 годин 00 хвилин 01 січня 2017 року для всіх інших суб’єктів декларування та декларацій (повідомлень), передбачених Законом.
Звісно, про це всім відомо, однак важливим є пункт 6 рішення, відповідно до якого, контроль за виконанням цього рішення (від 15 липня 2016 року № 958/29088) покладено на заступника Голови Національного агентства з питань запобігання корупції Радецького Р. (що, як мінімум, цікаво, оскільки керівник повинен такі важливі та фактично єдині функції очолюваного ним органу контролювати самостійно, тому нічого б страшного не сталось, коли б пані Корчак залишила контроль за собою, не перекладаючи його на заступника).
Тобто, в межах структури НАЗК визначено особу, яка повинна була забезпечити початок функціонування системи подання та оприлюднення, відповідно до ЗУ «Про запобігання корупції», декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в терміни та строки які визначені цим рішенням, тобто з 15.08.16.
Отож, як бачимо система е-декларування, з точки зору Закону, так і не розпочала працювати. Тому особа, відповідальна за виконання зазначеного рішення, повинна, щонайменше бути притягнутою до дисциплінарної відповідальності.
Чи вбачається з цього тексту, що відповідальність за провал (це дійсно провал, а не тестовий, чи будь-який інший вигаданий варіант функціонування системи електронного декларування) основного, інституційно та системно важливого етапу комплексу заходів з боротьби з корупцією, понесуть очільник Уряду, РНБО, АП? Ні. Шкода констатувати, однак ті норми, про які мова йде у цьому тексті, так і не будуть застосовані по відношенню до винних осіб, оскільки Україна давно перестала бути правовою державою, перетворившись у країну верховенства корупційно-мотивованої політичної волі.
І, на завершення, декілька слів щодо енергетики.
Цього тижня Фонд енергоефективності оприлюднив цікаву новину. За його даними в Україні стрімко зростає кількість приватних домогосподарств, які дбають про свою енергонезалежність, обирають альтернативні джерела енергії та встановлюють сонячні панелі для виробництва електроенергії. Держава, у свою чергу, надає їм заохочення у вигляді «зеленого» тарифу.
«Сьогодні вже 430 приватних домогосподарств встановили сонячні панелі загальною встановленою потужністю 5,06 МВт. Для порівняння, за весь 2015 рік таких ініціативних домовласників було 244, а у 2014 році в десятки разів менше — лише 21», — прокоментував Голова Держенергоефективності Сергій Савчук.
За його словами, така позитивна статистика є результатом ефективної дії прийнятого 4 червня 2015 року Проекту Закону України № 514-VIII щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії.
«Цим законом введено "зелений" тариф на закупку електроенергії, виробленої сонячними електроустановками приватних домогосподарств потужністю до 30 кВт. І найголовніше — тариф прив’язано до курсу євро, що дозволяє нівелювати ризики інфляції», — підкреслив Савчук та додав, що домогосподарства, які встановили сонячні панелі у 2016 році, можуть продавати надлишок виробленої ними електроенергії в мережу за ціною 19,01 євроцента за 1 кВт*год.
Відповідно до Порядку встановлення, перегляду та припинення дії «зеленого» тарифу на електричну енергію для суб'єктів господарської діяльності та приватних домогосподарств, зареєстрованого в Мінюсті 22.11.12 за № 1957/22269 (поширюється на приватні домогосподарства, генеруючі установки яких виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт), «зелений» тариф встановлюється на електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії — вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) і діє до 01 січня 2030 року.
Відповідно до вказаного порядку, «зелений» тариф для об’єктів електроенергетики, введених в експлуатацію до 31 грудня 2024 року, та приватних домогосподарств, договір про купівлю-продаж електричної енергії з якими укладено до 31 грудня 2024 року, не може бути менший за фіксований мінімальний розмір «зеленого» тарифу, який на дату останнього у кожному кварталі засідання НКРЕКП перераховується у національну валюту за середнім офіційним валютним курсом НБУ за останніх 30 календарних днів, що передують даті такого засідання.
При встановленні «зеленого» тарифу на квартал застосовується така формула:
де:
NЄВРО.ХХ.ХХ.ХХХХ - середній офіційний курс гривні щодо курсу євро, встановлений Національним банком України за останні 30 календарних днів, що передують даті засідання НКРЕКП
Якщо ж співвідношення курсу євро на момент засідання до курсу євро на 01.01.09 менше одиниці (що, як ми всі розуміємо, є маловірогідним), тариф встановлюється на рівні тарифу станом на 01.01.09.
Постановою № 508 від 31.03.16 на 2-й квартал НКРЕКП встановила
такі зелені тарифи:
На електричну енергію для приватних домогосподарств, які виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання об'єктами електроенергетики, які вмонтовані (встановлені) на дахах та/або фасадах приватних домогосподарств, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт, (в залежності від дати введення в експлуатацію) та які введені в експлуатацію, без ПДВ:
з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року – 555,10 коп/кВт•год
з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року – 528,37 коп/кВт•год
з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 474,90 коп/кВт•год
з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 423,01 коп/кВт•год
На електричну енергію, вироблену з енергії вітру, без ПДВ:
з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року – 339,67 коп/кВт•год
з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 305,07 коп/кВт•год
з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 272,05 коп/кВт•год
На ІІІ квартал, у зв’язку із відносною стабілізацією курсу гривні до євро, протягом червня 2016 року тарифи дещо зменшено. Однак, як показують сьогоднішні показники офіційних курсів гривні, вже на четвертий квартал у гривні тариф знову зросте.
На електричну енергію з енергії сонячного випромінювання, без
ПДВ:
з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року – 534,43 коп/кВт•год
з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року – 508,69 коп/кВт•год
з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 457,22 коп/кВт•год
з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 407,26 коп/кВт•год
На електричну енергію з енергії вітру, без ПДВ:
з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року – 327,02 коп/кВт•год
з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 293,71 коп/кВт•год
з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 261,92 коп/кВт•год
Що ж, можливо для когось ця інформація значення не має, або не цікава. Однак, якщо є бажання розглянути варіант із використанням альтеративних джерел енергії для власного домогосподарства, то, як вбачається із викладених вище показників тарифів, із цим потрібно поспішати, оскільки чим ближче дата введення в експлуатацію до 2030 року, тим «зелений» тариф менший. Дійсно, для приватних домогосподарств — це один із способів і економити, і з часом окупити інвестовані кошти. А те, що статистика осіб, які такими можливостями скористались, зростає, дає можливість допустити, що не всі сподіваються виключно на субсидії, а думають про власне майбутнє.