«Я вже зробив сертифікацію, сплатив необхідні платежі та разом з заявою здав до територіального сервісного центру в м. Києві по вулиці Павла Усенка. Але протягом двох тижнів електромобіль на облік не ставлять, але і відмови не дають» - намагаюся пояснити я мету свого дзвінка.
«І що кажуть?» - запитує мене приємний жіночий голос.
«Кажуть, що згідно сертифіката, мій електромобіль зовсім не легкове авто, а квадроцикл, тож вони вважають сертифікацію неправильною».
«Так, важкі квадроцикли ми не реєструємо, а тому допомогти вам не можемо» - заявив жіночий голос та поклав слухавку.
Саме десь так закінчилася моя розмова з «гарячою лінією» Головного сервісного центру МВС і я знову залишився в стані повного непорозуміння того що відбувається в країні, де президент пообіцяв зробити «державу в смартфоні».
Десь за два тижні до цієї розмови, я не очікуючи, поки нова влада забезпечить смартфонами всіх бабусь по селам, скориставшись безвізом з Європейськими країнами та пільговим розмитненням електричних транспортних засобів, вирішив за невеликі кошти придбати собі електромобіль, більше схожий на мобільний гаджет та не все так сталося як гадалося.
Українські реалії виявилися куди суворіші ніж очікувалося. Українська митниця виявилася несподівано недружелюбною до таких як я, а тому шість годин на митному пості простою виявилися звичайним саботажем з боку українських митників.
Виявилося, що розмитнення на кордоні «хтось» не офіційно заборонив, тому воно було здійснено в Києві.
Ну а далі сервісний центр МВС і знову саботаж чи що це?
Виникає питання до нової влади: «Навіщо в Україні діють державні органи, які через власні бюрократичні перешкоди не здатні виконувати покладені на них функції? Може вже досить?»