Як починався фестиваль
Розповідає Геннадій Кофман, співзасновник Docudays UA, член правління ГО «Докудейз» і Відбіркової ради фестивалю:
«На початку 2000-х один мій фільм про біженців в Україні (очевидно, мова йде про стрічку «Земляки» 2002 року. — Авт.) узяв участь у празькому фестивалі документального кіно про права людини «One World». І відкрив для себе цей напрям у документалістиці — кіно про права людини. У той час пересічний український глядач не мав навіть уявлення про існування авторської документалістики.
Тоді ще мова не йшла про повноцінний кінофестиваль. Було лише бажання привезти найкращі фільми світової документалістики, найкращі фільми фестивалів про права людини і зробити їх доступними для якнайширшого кола глядачів. І щоб обов’язково була можливість дискусій, обговорення після перегляду. Це те, що закладалося зі самого початку: робити дні документального кіно. Власне, від цього і назва: Docudays.
Виявилось, що я не єдиний мріяв про подібний фестиваль у нашій країні: мене познайомили з Володимиром Яворським, який невдовзі став виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини. УГСПЛ стала співзасновником та одним із найнадійніших партнерів фестивалю.
Ідею проведення фестивалю підтримали в Київському представництві Верховного комісара ООН з питань біженців; нам надали велику організаційну допомогу. А першим і єдиним донором того фестивалю виступив Міжнародний фонд «Відродження». Відтоді на багато років МФВ залишиться стратегічним партнером Docudays UA, а директора програм «Верховенство права» Романа Романова можна без перебільшення назвати одним з авторів фестивалю.
У перші роки у глядача була певна недовіра до програми, домінувало ставлення до документального кіно як до чогось повчального, дидактичного. А сама назва «Дні кіно про права людини» викликала стійку асоціацію з якимось відомчим заходом. Мине декілька років, перш ніж фестиваль стане модною та значущою подією культурного та суспільного життя Києва та країни. Ще одним викликом була майже абсолютна відсутність української документалістики. Кожного року ми ледве могли набрати декілька фільмів.
Уже на Третьому фестивалі у 2006 році вперше працювало журі, до складу якого запросили відомих правозахисників. Наступного року ми додали журналістське журі. Пам’ятаю, що в його складі працював Максим Буткевич (український правозахисник, на початку російського вторгнення вступив до лав ЗСУ, наразі перебуває в полоні; на 20 Docudays пройшла акція на його підтримку. — Авт.), який з того часу став другом фестивалю і постійно співпрацював з нами і як правозахисник, і як модератор, ну і просто як надійний друг».
Docudays UA — фестиваль про права людини
У 2006 році Docudays UA увійшов до міжнародної мережі кінофестивалів з прав людини. Ця мережа наразі налічує 40 кіноподій зі всього світу, де показують документальні та ігрові фільми. Усіх їх об’єднує акцент на правах людини, утім кожний кінофорум має свою специфіку й віддає перевагу здебільшого конкретним темам чи балансу проблематики та мистецького вираження.
Серед тих фестивалів, про які чули в Україні — це Human Rights Film Festival Berlin (не так давно там переміг док Ольги Журби «Назовні»), Movies That Matters у Гаазі (цьогоріч там була широка представленість України), постійний партнер Docudays UA — One World (виконавча директорка Єва Кріжкова словацької едиції цьогоріч була в журі програми DOCU/СВІТ) тощо.
З чого складається Docudays UA
— Щорічний фестиваль Docudays UA;
— Мандрівний Docudays UA;
— DOCU/CLUB — кіноклуби;
— DOCU/PRO — індустрійна програма, направлена на розвиток проєктів та нетворкінг;
— Архів війни — проєкт з документації воєнних злочинів Росії;
— Онлайн-кінотеатр Docuspace, де агрегуються дискусії з фестивалю, відеолекції та окремі покази;
— Правозахисні адвокаційні кампанії, які проводить правозахисний відділ організації.
Як народився Мандрівний фестиваль
Мандрівний Docudays UA — спеціальна кочова едиція фестивалю, яка відбувається в регіонах. Покази проходять у місцевих кінотеатрах, будинках культури, школах і вищих навчальних закладах, кіноклубах і креативних просторах, книгарнях, бібліотеках, а також установах пенітенціарної системи. Покази обов’язково супроводжуються дискусіями та часто зустрічами з режисер(к)ами, правозахисниками та правозахисницями тощо. Розповідає Геннадій Кофман:
«Ми бачили фестиваль доступним для найбільшого кола глядачів. Саме тому ідея Мандрівного фестивалю була від самого початку. Перший фестиваль 2003 року відкрився 14 листопада в Харкові. Потім були Донецьк, Одеса, Львів. У кожному місті покази та обговорення тривали три дні. А 10 грудня, у Всесвітній день прав людини, фестиваль відкрився (тобто завершував свої мандри) саме в Києві. Усього ми відвідали п’ять областей.
Навіть проговорювали можливість кожного року обирати якесь нове місто України столицею фестивалю (тобто містом, в якому відбуватимуться офіційне відкриття, головні події, яке прийматиме учасників). Але з погляду логістики організувати це було майже нереалістично. І від другої едиції Docudays UA вже починався в березні в Києві, а потім відправлявся подорожувати країною.
Головним критерієм проведення Мандрівного фестивалю в тому чи іншому місті була зацікавленість місцевої громади. У перші декілька років у регіонах ми демонстрували фільми ще на відеокасетах, потім на DVD. І щоб запобігти копіюванню фільмів, доводилося все це возити зі собою з міста в місто. У більшість регіонів привозили зі собою і відеопроєктор, і магнітофон або плеєр, а іноді навіть кіноекран».
Різниця між DOCU/CLUB і Мандрівним Docudays UA
Розповідає Ніна Хома, проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB:
«Мандрівний Docudays UA подорожує з вересня по грудень регіонами України та демонструє фестивальні новинки у світі документального кіно, а також українські прем'єри.
У період між титульним і мандрівним фестивалем в Україні працює Мережа кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA. Ми заснували її у 2014 році, бо щороку, після березневого фестивалю в Києві і після Мандрівного фестивалю, сотні людей писали, телефонували й запитували: де ще можна побачити фестивальні фільми?
До колекції кіноклубів ми включаємо найкращі фільми з різних фестивальних років, а потім розробляємо для них сценарії обговорення. Для розробки цих методичних посібників ми залучаємо експертів з питань права, історії, психології, освіти, правозахисників та інших фахових людей. Зараз у нашій колекції понад 130 фільмів, серед яких — призери Sundance, Sheffield Doc/Fest, Watch Docs та інших знакових фестивалів. Стрічки перекладені й озвучені українською мовою.
Понад 450 наших докуклубів створені при школах, коледжах, таборах відпочинку для дітей, вишах, бібліотеках, громадських організаціях, навчальних закладах для працівників пенітенціарної системи, колоніях, СІЗО та центрах пробації. Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну відновили свою діяльність 163 кіноклуби.
До 24 лютого щороку кіноклуби збирали понад 52 тисячі людей у містах, містечках і селах України. У 2022 році на події Мережі DOCU/CLUB прийшли 15400 глядачів.
За час свого існування Мережа DOCU/CLUB стала унікальною спільнотою небайдужих людей, об’єднаних любов’ю до документального кіно і бажанням впроваджувати за допомогою кіно зміни на краще у громадах. Зараз, коли війна змусила багатьох українців залишити свої домівки та шукати прихистку в інших регіонах чи за кордоном, кіноклуби медіапросвіти з прав людини Docudays UA допомагають внутрішньо переміщеним особам інтегруватися в нове середовище, знайти нове коло спілкування, відчути себе частиною громади. А для українських біженців за кордоном кіноклуби стали маленьким острівцем Батьківщини, місцем, де можна побути зі своїми і серед своїх».
Індустрійна історія: DOCU/ПРО, DOCU/HELP і CIVIL PITCH
Про DOCU/ПРО
Розповідає Дар’я Бассель, очільниця індустрійної платформи DOCU/ПРО:
«У 2017 році ми починали із серії майстеркласів і лекцій, у певний момент додали до цього ще пітчинги. Багато співпрацювали з B2B Doc, які в нас робили свої воркшопи та пітчі. Згодом започаткували подію Ukrainian Doc Preview, на якій презентували важливим гравцям світової індустрії рафкати українських фільмів.
Формат Ukrainian Doc Preview я повністю запозичила з аналогічної події на фестивалі DOKLeipzig (з благословення тодішньої голови індустрії Бріджіт Ошіа). Єдиною відмінністю було те, що фокус був виключно на українських стрічках. Ще ми робили підготовчі тренінги для учасників, а також організовували для них лекції і консультації з іноземними експертами.
Узагалі-то, формат подій ДОКУ/ПРО абсолютно не унікальний. Усе це існує на кожному більш-менш великому фестивалі. Унікальним є те, що зі самого початку ми вирішили, що робимо індустрійну секцію на нашому фестивалі в першу чергу для підтримки розвитку українського доккіно. Це зараз кожен фестиваль вважає необхідним організувати презентацію українських проєктів, а коли ми починали, українських проєктів на міжнародному ринку було катастрофічно мало. У першу чергу через те, що було мало можливостей створювати зв’язки з іноземними колегами: їздити на фестивалі, кіноринки, воркшопи (усе це потребує фінансування). Тому ми вирішили привозити світову індустрію в Київ і фокусувати їхню увагу на локальному кінопроцесі».
Про DOCU/HELP
Розповідає Дар’я Бассель:
«DOCU/HELP виник на початку повномасштабного вторгнення завдяки ініціативі режисерки Лізи Сміт. Ми опинилися з Лізою і нашою колежанкою Сашею Глущенко в Чернівцях. З Києва нас підтримувала художниця-постановниця Маша Хомякова, а зі Львова — художниця костюмів Софія Дорошенко. Ліза та Саша сфокусувалися на допомозі лікарням, військовим та іншим групам, а мене лишили координувати напрямок «кіно».
Нам писало багато іноземних друзів з кіноіндустрії, усі хотіли допомогти. Найактивнішими виявилися німці. Продюсерка Таня Георгієва-Вальдхауер, з нею ми співпрацюємо в кінопроєктах, а також режисер Марк Баудер, який першу кінонагороду отримав на Docudays UA, зорганізували німецьку кіноіндустрію для допомоги. Спочатку це були постачання базової знімальної техніки, павербанків, батарейок, а згодом — шоломи, броніки, аптечки. Німецькі колеги збирали доволі великі суми, які згодом пішли на закупівлю техніки. Довгий час у нас на сайті була відкрита форма, через яку можна було подати заявку на знімальну техніку. Також ми підтримували документалістів невеликими сумами на пальне.
Ще дуже активно в допомогу включилися чеські друзі — Діана Табаков, голова платформи «Doc Alliance Films». Я знала Діану давно, але ніколи не думала, що вона такий рок-н-рол. Діана пробивала в дуже короткі строки дуже складні речі. Наприклад, організувала нам максимально швидко постачання протигазів. Це було в період, коли всі очікували якоїсь масштабної хімічної атаки.
Звісно, було ще дуже багато людей та організацій з усього світу, які задонатили на DOCU/HELP. Загалом ми підтримали українську спільноту документалістів більше ніж на 200 000 євро.
Окремим нашим важливим проєктом був Filmboost, профінансований німецьким міністерством культури і Goethe-Institut і організований разом з Німецькою кіноакадемією. У рамках Filmboost ми надали 60 стипендій по 5000 євро професіоналам, які працюють як з документальним, так і з ігровим кіно, та анімацією».
Про Civil Pitch
Civil Pitch — це програма зі створення «фільмів громадянської активності», яка мала вже дві едиції (2018 та 2022 роки). Ідеї короткометражних українських фільмів обирають на конкурсній основі, а згодом вони складають своєрідний альманах, який представляють на фестивалі.
Цікаво, що у програми складається певна традиція, де згодом профінансовані стрічки переростають у повний метр. «Ти, б*я, рота закрий!» режисерки Таісії Кутузової та активістки Єлизавети Сокуренко перетворився у тривалий проєкт повного метру, «Врятувати “Літаючу тарілку”» («Колір фасаду — синій») режисера Олексія Радинського та активіста Олександра Бурлаки згодом став «Нескінченістю за Флоріаном», «Гості з Харькова пароль “КонХфета”» («Гості з Харкова») Галини Лавринець також вже розростається до більшої історії.
Остання едиція, Civil Pitch 2.0, запрем’єрилася на Hot Docs та до кінця червня буде доступна в онлайн-кінотеатрі Docudays UA. Comment end
Як працює «Архів війни» — проєкт Docudays UA з документації воєнних злочинів
У травні-червні 2022 року Docudays UA запустив телеграм-бот та сайт проєкту «Архів війни». Проєкт створили, щоб збирати базу даних зі свідчень воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією.
Відео-, фото- та аудіодокази на платформу може завантажити будь-хто. Команда ж робить інтерв’ю зі свідками подій. Уся зібрана інформація верифікується та за спеціальним доступом надається журналіст(к)ам, правоохоронним органам, документаліст(к)ам, правозахисникам і правозахисницям.
Розповідає Марія Бучельникова, проєктна менеджерка Архіву війни:
«Наразі ми вибудовуємо співпрацю з правозахисними організаціями, наприклад, Truth Hounds, щоб вони мали доступ до всіх потрібних їм матеріалів з Архіву. Також ми вже надали доступ до Архіву уповноваженим у справах ЄСПЛ; наші донори Prague Civil Society Centre спілкуються з Генпрокуратурою Чеської Республіки про можливість дослідити матеріали Архіву й використати їх для подальших розслідувань. Це все може забрати роки, а то й десятки. Миттєві результати в цих справах неможливі, і наше суспільство мусить бути готовим до цього.
Ми раді, що Архівом уже скористалися дослідники/-ці, режисер(к)и, митці та мисткині. Отже, окрім сприяння правосуддю та справедливості для України, ми працюємо для боротьби з російською пропагандою та імперськими наративами. Тому ми охоче надаємо матеріали тим, хто адвокатує інтереси України в міжнародному просторі.
Наприклад, матеріали з Архіву були використані для дослідження руйнувань архітектури в Україні й підготовки виставки «UKRAINE. ARCHITECTURES OF EMERGENCY» дослідницею Оленою Орап, ALICE lab при університеті EPFL у Лозанні. Також Олександра Набієва курувала виставку DOCU/СИНТЕЗ в рамках фестивалю Docudays UA, наші матеріали стали частиною експозиції».
Правозахисні кампанії, які стартували на основі тем фестивалю
На основі деяких едицій фестивалю правозахисний відділ організації запустив декілька тривалих кампаній. Це важливий компонент, про який часто забувають, коли про Docudays UA говорять лише як про кіноподію.
Розповідає Ксенія Шиманська, очільниця правозахисного відділу:
«Першою нашою адвокаційною кампанією була Всеукраїнська кампанія проти кібербулінгу Docudays UA. Актуальність проблеми кібербулінгу і недосконалість законодавства для протидії йому стали очевидними для команди ГО “Докудейз” і Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини "Docudays UA". У березні 2019 року ми започаткували Всеукраїнську кампанію проти кібербулінгу, яка тривала до 2021 року і мала інформаційний та адвокаційний компоненти».
За словами Ксенії Шиманської, в межах кампанії за два роки опублікували понад 250 матеріалів, підготували аналітичне дослідження щодо протидії кібербулінгу та кібергрумінгу в Україні, створили короткі документальні ролики та провели декілька сотень заходів. Також у проєкті DOCU/ТИЖДЕНЬ взяли участь 320 загальноосвітніх навчальних закладів, 81127 учнів, 1609 вчителів/-ок.
Друга кампанія була присвячена безпечним пологам і називалася «Разом — за безпечні пологи!». Її започаткували у 2021 році. У межах цієї кампанії залучили двох амбасадорів: акушера-гінеколога Романа Ворону та співачку Alyosha і створили 6 розгорнутих матеріалів на основі інтерв'ю з породіллею та медиками (про їхній досвід під час війни). Програма наразі триває, а її завершення планується незабаром з презентацією коміксу про права людини під час вагітності й пологів.
Який вплив мали правозахисні кампанії
Розповідає Ксенія Шиманська:
«18.01.2021 року було проведено узгоджувальну нараду щодо проєкту розпорядження за участю представників Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства цифрової трансформації України, Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини, освітнього омбудсмана, в межах якої розглядались і наші пропозиції. За результатами узгоджувальної наради пропозиції “розроблення та внесення на розгляд ВРУ проєкту закону щодо запобігання та протидії кібербулінгу, в тому числі в середовищі дітей” та “внесення змін до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 року № 1646, доповнивши формами, пов’язаними із застосуванням засобів електронних комунікацій”, враховано частково шляхом викладення в такій редакції: “розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроєкту про внесення змін щодо вдосконалення законодавства з протидії булінгу”; “внесення змін до Порядку реагування на випадку булінгу (цькування), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 року № 1646, зокрема у частині вдосконалення суб’єктного складу учасників булінгу”.
Також опосередкованим своїм успіхом можемо вважати включення до Проєкту Указу Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015 «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини», а саме до розділу «Забезпечення прав дитини», очікуваного результату: «Створюються умови для забезпечення та захисту прав дитини в цифровому середовищі».
Комунікація зі Службою освітнього омбудсмана завершилась передачею ними наших рекомендації щодо внесення змін до Наказу №1646 щодо протидії булінгу (цькуванню) до МОН. Маю зазначити, що в мережі наших кіноклубів досі проводять заходи, присвячені протидії кібербулінгу».