На Тижні критики відбулася київська прем’єра фільму «Королі репу», який ви продюсували. Коли чекати на широкий прокат?
Від початку ми планували прокат на осінь 2021 року. Але, скоріше за все, це станеться в березні 2022 року. Хотілось би пожартувати, що це пов’язано з тим, що ми чекаємо, коли Антон Вельбой (музикант Wellboy, який виконав одну із ролей – ред.) стане світовою знаменитістю. Але, на жаль, це пов’язано з локдауном. З іншого боку, це дуже літня історія, яка взимку глядачам не так зайде.
Коли ви брали на роль Wellboy, він не мав такої популярності, як зараз, після літнього хіту «Гуси». Ви плануєте якось тепер використати його популярність для прокату «Королів репу»?
Ми з ним, напевно, проведемо крос-промо. І він із задоволенням буде ділитися враженнями про цей фільм. І ми, звісно, теж скористаємося його неочікуваною зірковою кар’єрою.
Як плануєте позиціонувати цю стрічку під час широкого прокату? Бо зараз є певний дисбаланс між тим, чого очікує глядач і що він врешті побачить. Судячи з назви та опису ми думаємо, що ця історія про хлопця, який будує музичну кар’єру, але виявляється, що це трішки інша історія.
Про позиціонування фільму треба, перш за все, розмовляти з дистриб’ютором. Звісно, ми скористаємося тим, що в фільмі багато звучить цікавої української музики, як андеграундної, так і хітів. Будемо позиціонувати цей фільм як сімейне й молодіжне жанрове кіно, розраховане на широку аудиторію.
Навіть як сімейне?
Не маю на увазі сімейне з дітьми. Але аудиторія цього фільму як молодіжна, так і доросла.
Фільм дійсно має сильну музичну складову, але все-таки це фільм не про досягнення успіху в музиці. А перед переглядом складається таке враження.
Мені не здається, що ми глядачів введемо в оману назвою фільму. Назва достатньо драйвова сама собою й сподобається аудиторії, яка захоче побачити якусь молодіжну історію.
Промокампанія буде вибудовуватися на трейлері, у якому можна побачити, про що фільм. Із трейлеру зрозуміло, що це не просто якийсь батл реперів, що там є драма.
Насправді, фільм зачіпає багато серйозних посилів. Перший – як легко збитися зі свого життєвого шляху, як у погоні за швидкою наживою можна опинитися на невірному шляху, із якого звернути вже неможливо. І, власне, меседж головного героя, який він озвучує наприкінці, в тому, що треба було просто жити.
У фільмі звучить близько 40 музичних треків. Хто їх обирав?
Нам пощастило у співробітництві з нашим композитором та саунд-продюсером Павлом Ленченком (Cepasa). Це електронщик, із яким ми познайомилися, працюючи над проєктом «Секс та нічого особистого». Він зацікавився структурою роботи з музикою в кіно в цілому. І я запропонував йому попрацювати саунд-продюсером у «Королях репу». Він погодився та зробив це дуже непогано. Уся підбірка музики – це його заслуга. Якби ми це робили самі, мені здається, ми б навіть на 10% не впоралися. Ми б не донесли цю глибину візуального посилу без такого музичного ряда.
Ваш саунд-продюсер і з виконавцями домовлявся?
Він допомагав, але в основному це були наші перемовини. Здебільшого за два місяці ми закрили всі домовленості з виконавцями та з лейблами. Хтось давав цю музику фактично безкоштовно…
«Фактично безкоштовно» – це безкоштовно чи за символічну плату?
За символічну плату. За договором ми не можемо укласти безкоштовну угоду. І в принципі, мені здається, було б не дуже правильно брати музику безкоштовно. Тому в нас фільмі були як треки з символічною вартістю, так і достатнього дорогі треки.
А який був найдорожчим?
Якщо не помиляюсь, то KAZKA, яка звучить лейтмотивом у фільмі, була однією із найдорожчих. Але достатньо заслужено, вони мають на це право.
Наскільки робота з музикою і такою її кількістю позначається на бюджеті фільму?
Скажімо так, це не основна бюджетоформуюча стаття видатків, тому що сам проєкт фільму включає в себе багато десятків статей витрат.
Після показу «Королів репу» на Київському тижні критики було обговорення. І звучала думка, що у стрічці забагато KAZKA як для фільму про реп. Що скажете на це?
Кіно має подобатися не тільки хлопцям, але й дівчатам. Тим більше, саме дівчата частіше ходять в кінотеатри. Такі треки є більш привабливими для дівчат. Крім того, це лейтмотив головної героїні фільму.
Тобто це продюсерське рішення?
Чому продюсерське? (посміхається) Ми всі треки обговорювали з режисером та саунд-продюсером. Це наше спільне рішення.
Якраз іще одна теза, яка звучала під час обговорення: що «Королі репу» – це продюсерське кіно, а не авторське. Ви згодні?
Частково згоден, частково ні. Режисер Мирослав Латик зробив дуже великий внесок у цю стрічку. І гра акторів, і драматургія, і режисерські рішення – це все перш за все його заслуги. Ми ні в якому разі йому не заважали, а навпаки довіряли. І коли він сказав, що йому подобається Антон Вельбой на роль друга головного героя, ми, тоді ще з Юрієм Мінзяновим, звісно, ще сумнівалися, але погодилися.
А чому сумнівалися?
Тому що він не був професійним актором. А на його персонажа була велике навантаження, тому ми переживали.
Повертаючись до питання продюсерського чи авторського: сценарій фільму-то писав не сам режисер.
Так, нам дуже сподобалася ідея Романа Магрука. Це автор сценарія першої версії. Але ми її суттєво допрацювали. За допрацювання цього сценарію спочатку взявся Олексій Комаровський, а після цього над ним ще трудився Мирослав Латик. Розробка цієї ідеї взагалі трапилася завдяки Юрію Мінзянову, якого немає вже майже рік із нами. Це він знайшов цю ідею та втілив у життя.
А яка взагалі модель роботи у вашої компанії Kristi Films. Хто головний у проєкті – продюсер або режисер?
Ну звісно ж, продюсер. Не дивлячись на режисерське бачення, продюсер у першу чергу відповідає за готовий продукт та несе за це повну відповідальність. Мені здається, виходить гарний результат. Усі фільми, які ми створили, оцінила аудиторія.
Але тоді чи ми можемо говорити про авторське кіно взагалі?
Звісно, можемо. І тому є теж гарні приклади – «Погані дороги» Наталки Ворожбит. Хоча реалізація цього проєкту – теж у першу чергу заслуга продюсера. Ми з 2016 року намагалися втілити цю ідею – зробити кіноадаптацію театральної п’єси «Погані дороги», довго шукали на це кошти. При цьому як авторський фільм цей проєкт повністю відбувся, бо ми далі повне зелене світло Наташі Ворожбит у тому, що стосувалося кастинга, підбору локацій тощо. І результат виправдав себе.
Ви очікували, що Україна висуне «Погані дороги» на «Оскар»?
Чесно кажучи, ні. Ми абсолютно не готувалися, це було неочікувано для нас. У цьому році було багато сильних картин, і ми були раді такій конкуренції. Деякі з цих фільмів ми бачили. Чудова картина [«Стоп-Земля»] Каті Горностай. Той же Васянович [з фільмом «Відблиск»], який щойно повернувся з основної програми Венеційського фестивалю. Тому ми не навіть не думали про це.
Якщо ви майже не думали, чи є у вас якась стратегія просування фільму в Штатах?
Про стратегію ми насправді говорили давно з нашими сейлз-агентами, це британська компанія Reason 8, яка є нашим міжнародним дистриб’ютором. У нас був стратегічний план на випадок, якщо у нас з’явиться якась можливість у майбутньому, тому ми до цього плану дуже швидко повернулися.
Уся складність оскарівської кампанії полягає в тому, що її потрібно якось фінансувати і дуже швидко. На це є шматок жовтня і майже весь листопад. І вартість такої кампанії починається від 50 тисяч доларів і завершується безкінечністю. Багато відомих стрічок, які отримали нагороду або номінацію, мали багатомільйонні кампанії з просування. Але є купа прикладів, коли в такі кампанії вкладали сотні тисяч доларів – і не мали жодного результату, стрічки навіть не потрапляли в шортлист.
Але ми просто зобов’язані це зробити (почати оскарівську кампанію – ред.). Тому ми сподіваємося на підтримку Держкіно. Ми попросили у них півтора мільйони гривень. У нас уже є контракт із публіцистом, який буде просувати наше кіно в Америці, певний план на оскарівськую кампанію, детальний, із термінами, у нас уже підготовлений. Якраз незабаром буде засідання ради, на якому вони вирішать, чи дати нам фінансування (після запису інтерв’ю відбулося засідання, на якому Держкіно погодилося надати потрібну суму в 1,5 млн грн – ред.).
Півтора мільйони ви просите, але якусь частину і самі виділяєте?
Так, ми просимо 70%, а 30% ми будемо вкладати власних ресурсів.
Практика підтримки оскарівської кампанії з боку Держкіно взагалі існує?
Так, у минулому році «Атлантида» на таку суму і подавалася.
Чи буде в межах кампанії прокат «Поганих доріг» у США?
Прокат зараз обговорюється. Від цього багато в чому залежить, чи потрапимо ми в шортлист або ні. Важливо, і хто буде прокатником у США. Інтерес був у відомої компанії А24. Сподіваюся, що скоро ми повернемося до перемовин з великими американськими компаніями.
А українським прокатом «Поганих доріг» ви задоволені?
Зараз бути задоволеним українським прокатом ані з «Поганими дорогами», ані з іншими фільмами, на жаль, не можна. Бо локдаун за локдауном. Люди в кінотеатри ходять достатньо нехоче. Частина публіки пішла в онлайн. А VOD-платформи, на жаль, не мають коштів, щоб платити великі гонорари, тому вони показують українські фільми за символічні гроші.
У одному із ваших інтерв’ю ви розповідали, що прокат «Безславних кріпаків» був невдалим. Але на «Артхаус Трафік», який займався прокатом «Поганих доріг», у вас були більші сподівання, бо цей дистриб'ютор має досвід з українським кіно. Який взагалі має бути підхід до прокату українських фільмів?
Про те, що відбулося з фільмом «Безславні кріпаки», я скажу так: дистриб’ютор (B&H – ред.) нас підставив. Ми достатньо давно і довго обговорювали вихід цього фільму. А за два тижні до виходу в прокат виявилося, що вони одночасно з нами випускають російську новорічну комедію («Зворотній зв’язок» від «Квартету І» – ред.). І, звісно, аудиторія пішла більше на російську комедію.
Тобто «Безславні кріпаки» мають ту ж аудиторію, що російська комедія?
Так, бо це гарний, як мені здається, розважальний фільм, який зроблений на певному рівні й який добре оцінила публіка. Це можна було спостерігати із відгуків на наш фільм. Поганих відгуків практично не було. Люди навіть писали, що гуляли торговом центром і вирішили піти на «Безславних кріпаків», щоб поспати в залі на українському фільмі – але неочікувано стикнулися з гарним фільмом і подивилися його із задоволенням.
Ви так уважно слідкуєте за відгуками на ваші фільми?
Звісно, мені цікаво почитати.
Що для вас як для продюсера важливіше – цифри чи відгуки?
Звісно, хотілося б досягти успіхів на кінотеатральному ринку. Бо це розвиток національного продукту. І це неминучій процес. Уже давно національні фільми в багатьох країнах у прокаті збирають навіть більше за голлівудські блокбастери. Сподіваюся, у найближчому майбутньому на нас це теж чекає.
Але, звісно, кіно все одно має підтримуватися державою, як і в інших країнах. Щоб давати розвиватися продукту і завойовувати своєю якістю довіру українського глядача.
У наступному фільмі Наталки Ворожбит «Демони», який ви продюсуєте, головним героєм буде росіянин. П’єса, за якою писався сценарій, створена в 2005 році, до війни з Росією. Чи, на ваш погляд, вчасно братися за такий матеріал, де герой росіянин?
Головний герой показаний в певній сатиричній формі, він – як турист, що опинився в українській глибинці і потрапив у містичну історію, із якої виплутатися вже не зміг. І я б не назвав нашого російського персонажа протагоністом. Він не є хорошим героєм, він трішки в іншій подобі. Не хочу розповідати сюжет, аби не спойлерити. Це буде дуже глибокий атмосферний фільм, у якому багато граней.
На якому етапі зараз проєкт?
Зараз іде знімальний період. Він розбитий за сезонами. У нас були літні зйомки, зараз тривають осінні, потім будуть зимові й навіть декілька змін весною. Кіно буде готове наприкінці травня – на початку червня. Але, скоріше за все, вихід у прокат буде у 2023 році, щоб була можливість взяти участь у міжнародних фестивалях. Свій фестивальний шлях із цим фільмом, скоріше за все, почнемо з осені 2022 року.
Kristi Films на початку позиціонувала себе як компанію, що відкриває таланти. Для тієї ж Наталки Ворожбит «Погані дороги» був першим фільмом. Ви і далі плануєте працювати з дебютантами? Чи все таки за вами закріпився пул режисерів? Наприклад, з Ворожбит та Романом Перфільєвим ви готуєте нові проєкти.
Ми не відмовляємося від напрямку роботи з молодими режисерами. Зараз ми розглядаємо можливість реалізації одного короткометражного проєкту з драматургом Наталією Блок.
Короткий метр майже не має прокатного потенціалу (тільки у складі альманахів), хоча має фестивальний потенціал. Що таке для вас короткометражне кіно – чи це просто спосіб дебютувати для молодих режисерів?
Мені цікаво працювати з талановитими молодими режисерами, у яких є цікаві ідеї. Звісно, що у цих ідей є великий фестивальний потенціал. Короткометражки простіше реалізовувати, ніж повний метр. Бо кожен повний метр – це довгобуд, яким можна займатися мінімум рік. А короткий метр можна зробити швидко і добре. У цьому й інтерес. Це, скоріше, як хобі.
Говорячи про «хобі», ви маєте на увазі, що заробити на ньому не можна?
Ми не ставимо для себе такої мети.
Але в принципі можливо?
Поки що нам не вдавалося.
А завдяки преміям на фестивалях?
Премії у короткому метрі, як правило, дістаються режисерам.
Ви продюсуєте доволі різне кіно. Є претендент на «Оскар» «Погані дороги», є жанрове кіно «Безславні кріпаки», а є чергова комедія з Дзідзьо «Дон Жуан із Жашкова». Чи є все ж таки щось, що об’єднує ці фільми?
У нас два основні напрямки роботи. Перший – це авторське кіно. Другий – жанрове кіно для широкої аудиторії. Нам цікаво робити і комедії, і екшн – якісний український продукт.
Чи буде «Дон Жуана із Жашкова» просто новою комедією з Дзідзьо?
Я б не сказав, що це чиста комедія, це трагікомедія. Хоча там грають Михайло Хома (Дзідзьо) і Надія Мейхер, але у фільмі є доволі серйозна драматична складова. І гумор у фільмі – це не жарт заради жарту.
Через локдаун прокат цього фільму теж доводиться відкласти. Оскільки це зимова історія, таке кіно доречно показувати в новорічний період. Тому ми вирішили, що цей фільм вийде аж наприкінці 2022 року, а не на наприкінці цього року, як передбачалося.
У вас в розробці ще є фільм «33» про Голодомор. У ньому, згідно з описом, головні герої у Харкові в 1933-му «косять з автомата Томпсона натовпи чекістів та шукають загадкову дівчинку Єву, яка допоможе зупинити Голодомор». Це буде ще один оммаж Тарантіно?
Чому відразу Тарантіно? (Посміхається) Те, що пов’язано з альтернативною історією, не обов’язково має бути Тарантіно. Але так, це ще одна альтернативна історія, за сценарієм Сергія Баженова, яка нам трапилася з Ромою Перфільєвим (режисер «Безславних кріпаків» – ред.) і яка нам дуже сподобалася.
Ми дуже загорілися цією ідеєю, бо це альтернативна історія на дуже серйозну тему – Голодомору в Україні. Але ця історія показана у жанрі нуару. За сюжетом, як ви і сказали, головний герой і чекісти шукають загадкову дівчинку, яка може зупинити Голодомор. Далі я не буду спойлерити. Але суть у тому, що нам у цій історії хотілося зупинити Сталіна. І ми були готові піти на все заради цього, можливо, навіть на вбивство Сталіна.
Це цікавий підхід. Можу згадати три сучасні фільми про Голодомор – це «Поводир», «Гірки жнива» і «Ціна правди». Вони всі були драмами. І, як на мене, це вкрай невдалі фільми, якраз тому, що вони говорили про трагедію надто прямо.
Звісно, тому ми намагаємося через таку цікаву ігрову та візуальну форму привернути увагу до цієї теми. І спробувати уявити, що було б, якби ми перемогли найлютішого ворога.
На якому етапі зараз цей фільм?
На етапі девелопменту. Ми подавалися на пітчинг Держкіно. Але, хоча експерти позитивно висловлювалися, на жаль, ми не набрали необхідну кількість балів, щоб пройти. Зараз триває Конференція та зустрічі з копродукції Україна-Канада. І ми з цим проєктом теж беремо участь. Сподіваємося, що привернемо увагу.
Українське кіно показують на фестивалях класу А, воно здобуває міжнародні нагороди. Чи можемо ми констатувати, що українське кіно відбулося?
Звісно, це було видно і під час національного відбору на «Оскар». Бо у відборі брала участь достатня кількість фільмів, щоб здивуватися рівню українського кіно.
Але є великі побоювання, що дивуватися глядачам скоро буде нічим. Якщо взяти навіть нашу компанію, то майже всі фільми, які ми знімали, реалізовувалися завдяки фондам. «Безславні кріпаки» ми знімали за підтримки Мінкульту, «Королі репу» – за підтримки Держкіно, «Погані дороги» – Українського культурного фонду. Зараз, на жаль, залишилася лише одна структура, яка підтримує кіно. Це Держкіно. Але той бюджет, який воно має, не дозволяє на гідному рівні підтримувати виробництво якісних фільмів. Може статися так, що у наступному році ми не матимемо такий вибір фільмів на «Оскар», який є зараз.
Авторка: Олена Панченко