"ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ДВОСТОРОННІЙ ДІАЛОГ ВИЙШОВ НА ЯКІСНО НОВИЙ РІВЕНЬ"
На чому базується сучасний етап відносин України з Румунією?
Основу сучасного етапу відносин з Румунією було закладено після Революції Гідності, коли наш двосторонній діалог вийшов на якісно новий рівень. Румунія, яка завжди підтримувала європейський вибір нашої держави, територіальну цілісність і незалежність України, стала першою державою-членом ЄС, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Відчутний прогрес було зроблено навесні 2016 року під час візиту президента України Петра Порошенка в Бухарест і його перемовин з президентом Румунії Клаусом Йоханісом. Тоді сторони домовилися відновити у новому форматі Спільну двосторонню президентську комісію, активізувати роботу українсько-румунських міжурядових комісій з питань економіки, торгівлі, інфраструктури, транспорту, а також захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Остання комісія, до речі, не збиралася з 2006 року через суттєві протиріччя в позиції сторін.
Також було домовлено про проведення візиту румунського президента Клауса Йоханіса в Україну в 2017 році.
Дуже серйозний пакет. Пам’ятаю, що цей візит породив тоді сподівання, що незрозумілий період у відносинах між Україною та Румунією закінчиться…
І не просто породив сподівання - він дійсно став проривним, надавши поштовху україно-румунським відносинам. Після візиту Президента П.Порошенка вже 10-11 липня 2017 року в Бухаресті зібралась міжурядова комісія з питань економіки, торгівлі, транспорту та інфраструктури. Результатом її роботи стало підписання протоколу зі значною кількістю домовленостей по різним напрямкам: активізація двосторонньої торгівлі, залучення інвестицій, реалізація проектів транспортної та прикордонної інфраструктури, продовження діалогу з чутливих питань щодо глибоководного суднового ходк (ГСХ) «Дунай – Чорне море» по каналу Бистроє та КГЗКОР (Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окиснених руд).
У вересні 2017 року в Києві проведено засідання комісії з питань забезпечення прав нацменшин, на якій фактично домовилися почати все з чистого листа – компромісне рішення, яке дозволило розблокували роботу цього важливого двостороннього органу після 11 річної паузи. Звичайно, питання національних меншин завжди було делікатним і зберігатиме і надалі особливу увагу до себе з боку Києва і Бухареста. Є різні погляди на те, кого румунська сторона вважає представниками румунської меншини в Україні, є питання молдавської меншини і молдавської мови, що закріплено в українському законодавстві, є певні складнощі з освітніми закладами, де навчаються етнічні українці в Румунії, але головне – на сьогодні у сторін є чітке усвідомлення того, що забезпечення всебічного розвитку української та румунської меншин в наших державах можливе лише у практичному співробітництві. І цей діалог активно розвивається.
Запланований тоді візит президента Румунії Йоханіса до України в результаті так і не відбувся. І навряд чи відбудеться найближчим часом – якраз через напругу через мову. А точніше, мову навчання, що визначено новим законом про освіту в Україні.
Так, це правда. В офіційному формулюванні відповідь, яку ми отримали від АП Румунії, йшлось про «відтермінування візиту до вирішення питання, пов’язаного з ухваленням ВР України Закону про освіту». Подальший процес вирішення цього питання був каналізований фактично в переговори між міністерствами освіти двох держав. Міністерства закордонних справ та посольства допомагали освітянам в нормативному виписуванні і формулюванні проекту Протоколу про співробітництво між освітніми міністерствами України та Румунії.
Це широкий документ, робота над яким ще продовжується, хоча ми сподіваємося на її завершення найближчим часом. Він включає в себе не тільки питання освіти мовами національних меншин, а й норми щодо підтримки та популяризації української мови в Румунії і румунської мови – в Україні, обміну студентами, виділення стипендій в українських та румунських ВНЗ, підготовки викладачів для навчальних закладів національних меншин, проведення конференцій, спільної роботи над підручниками і дидактичними матеріалами тощо. Тобто великий спектр питань, який дійсно має дозволити і надати відчутний поштовх для розвитку і популяризації обох мов на території сусідніх держав.
Чи може цей пункт про освітнє питання з Румунією колись бути повністю знятим?
А коли питання реформи освіти в Україні буде закрите повністю? На сьогодні ж є тільки базовий Закон про освіту. Тому говорити про закриття цього питання з румунською стороною зможемо тільки після того, як в Україні буде остаточно вирішено, в якому вигляді буде ухвалений Закон про середню освіту – зокрема окремою статтею має бути деталізовано і розписано шляхи імплементації статті 7 Закону про освіту, яка стосується навчання мовами нацменшин.
Так що м’яч на нашому полі. І всі наші партнери і сусіди - Румунія, Угорщина і інші очікують, які будуть подальші кроки. Чи відбудеться анонсоване нашим Міносвіти розширення перехідного періоду до 2023 року? Чи буде виключення або спеціальний статус в плані мови освіти для приватних шкіл? Тільки після ухвалення цих рішень Парламентом ми матимемо повну картину щодо освітнього процесу для представників нацменшин в Україні.
Але тут важливо зазначити, що Міністерство освіти України проводить консультації з представниками національних меншин в процесі розробки і погодження подальших законодавчих актів, зокрема, проекту закону про середню освіту, реалізуючи таким чином і рекомендації Венеційської комісії. Тому є сподівання, що подальші рішення будуть узгодженими і задовольнятимуть як потреби представників національних меншин, так і необхідність суттєвого покращення вивчення української мови.
По Румунії можу сказати, що у Бухареста є розуміння, що ця реформа є необхідною і незворотною, тому нам треба домовлятися про найкращі умови для обох сторін, але в нових реаліях профільного українського законодавства.
Політики часто схильні перебільшувати проблеми, загострюючи її. А от як відреагувало румунське суспільство на український закон? І чому на фоні відсутності критичних заяв з Румунії угорці продовжують це робити регулярно?
Якщо подивитись на реакцію суспільства і політикуму в Румунії одразу після ухвалення закону, то основні заголовки і меседжі були наступні: в Україні вбивають румунську мову, в Україні закриваються всі румуномовні школи, в Україні насильницьким шляхом асимілюються представники румунської меншини. Такий настрій передався і на звичайних громадян.
Поступово вдалося пояснити, в першу чергу парламентарям, а потім і журналістам, що потрібно спочатку прочитати закон, зрозуміти написане, а вже потім робити висновки та подавати їх суспільству.
Весь румунський парламент на пленарному засіданні проголосував за створення спеціальної комісії, яка мала займатися саме питанням освітнього закону в Україні. Проголосували одноголосно – це для розуміння підтримки в суспільстві проблеми захисту румунської меншини. І мене запросили на засідання цієї комісії, де у присутності журналістів я роз’яснив суть закону. А буквально через тиждень відбувся візит глави МЗС України Павла Клімкіна, який прилетів в Бухарест одразу з Угорщини.
Таким чином, ми з румунами поступово вийшли на розуміння того, що, по-перше, реформа ще не завершена, в Україні не створено жодних загроз для представників румунської меншини. Більше того, 11 січня 2018 року Павло Клімкін і Лілія Гріневич спільно з румунськими колегами відкрили в Чернівцях школу для румунської меншини – абсолютно нову, побудовану на 100% за державний кошт на 600 місць. А це кардинально суперечило заголовкам в румунській пресі.
Так і вдалось зняти певну гостроту питання. А от чому продовжують нагнітати угорці – це краще запитати у фахівців по Угорщині.
Що, крім освітнього питання, є в кейсі україно-румунської співпраці? Що зроблено і що планується?
Зараз ідуть перемовини про проведення восени цього року чергового засідання комісії по захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Цього разу воно відбудеться в Бухаресті і дуже важливо підтримувати таку позитивну динаміку.
Є в нас декілька важливих проектів в прикордонній зоні. Зокрема, на Одеській ділянці україно-румунського кордону, на Дунаї, фактично завершується реалізація спільного проекту паромної переправи і міжнародного пункту перетину кордону Орловка – Ісакча (з румунського боку).
Проект реалізується в державно-приватному партнерстві з обох боків: інфраструктуру для міжнародного пункту перетину створюють приватні румунські та українські компанії з подальшою передачею органам, уповноваженим на здійснення контролю перетину кордону.
Перехід має запрацювати на самому початку наступного року. Це відкриє фактично новий транспортний коридор через Україну і буде суттєвим проривом, бо на цій ділянці кордону до цього часу не було прямого сполучення між країнами. З відкриттям же цієї паромної переправи ми розраховуємо, що більша частина міжнародного трафіку як пасажирського, так і вантажного піде саме сюди, бо це коротший шлях в Болгарію, Туреччину, Грецію.
На порядку денному також чергове засідання міжурядової комісії з питань економіки, торгівлі, транспорту, інфраструктури. Тут ситуація дещо складніша, бо її засіданню мають передувати робочі групи за напрямками, але робота зараз значно активізувалася, що додає оптимізму.
Загалом обсяги двосторонньої торгівлі з Румунією відчутно зростають кожного року, що є результатом відкриття ринку ЄС для українських товарів і особливої уваги до румунського ринку, який традиційно до цього не перебував у фокусі українських виробників. Минулого року, наприклад, ми мали майже 1,4 млрд. дол. США двосторонній товарообіг з Румунією, а за перше півріччя цього року вже маємо + 15% зростання.
Є у нас і менш успішні наразі проекти, зокрема модернізація міжнародних пунктів пропуску на українсько-румунському державному кордоні в Чернівецькій області. Так, на двох міжнародних пунктах перетину, які свого часу були закриті на модернізацію, Румунія на 100% здійснила роботи зі свого боку. Нажаль, певні проблеми, в тому числі фінансові, є у нас із завершенням цих робіт для відкриття пунктів перетину. Це звичайно створює навантаження на інші пункти, ускладнює перетин кордону як товарами, так і людьми. Але з упевненістю можу сказати, що цьому питанню надається належна увага на урядовому рівні і питання має бути вирішене вже ближчим часом.
Ще є проект побудови в Закарпатті мосту через Тису, який теж має з’єднати Україну та Румунію. Наразі там є міст, але він історичний, дерев’яний, у 2007 році його після реставрації відкривали президенти Ющенко та Бесєску. На заміну йому є проект, який так само зараз обговорюємо на міжурядовому рівні.
А загалом ставлю собі за певну мету подолати стереотипи у взаємному сприйнятті українців і румунів, популяризувати як Україну в Румунії, так і Румунію в Україні, і вважає, що основою цього є саме міжлюдські контакти.
ОФІЦІЙНИЙ БУХАРЕСТ НЕ ХОЧЕ РОЗДМУХУВАТИ ПРОБЛЕМУ УГОРСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ В РУМУНІЇ
До речі, цікаво – від угорської політики щодо національних меншин страждає не тільки Україна, а й та сама Румунія.
Дійсно, ситуація між країнами не така проста. Останню програмну заяву Орбан зробив в Румунії, в місті Тиргу-Муреш, якою фактично закликав до об’єднання всіх угорців, що належать до угорського мовного і культурного простору, незважаючи на кордони.
Румунія на офіційному рівні останнім часом досить стримано сприймає такі випади. Очевидно, румунські політики не хочуть створювати додаткової напруги у відносинах з Будапештом.
Вони можуть собі це дозволити, враховуючи, що обидві країни є членами НАТО і ЄС, існують механізми стримування в таких чутливих ситуаціях.
Ще одне пояснення такої поведінки - румунська влада просто не хоче вкидати цю проблему в своє суспільство. Бо в Румунії живуть 1,4 млн етнічних угорців - це величезна кількість, і якщо роздмухувати проблеми угорського націоналізму, то на неї одразу почнуть реагувати румунські націоналісти. Процес може стати некерованим. А цей рік є символічним і дуже важливим для Румунії, тому що виповнюється 100 років виникнення «Великої Румунії» - 1 грудня 1918 року Трансільванія об'єдналася з Румунією. До складу Румунії тоді також увійшли Бесарабія і північна Буковина, тобто території, частина яких на сьогодні входять до складу Україні.
В цьому контексті - наскільки реальна можливість об’єднання Молдови та Румунії?
Головним лобістом такої ідеї виступає екс-президент Румунії Траян Бесєску. Це його ідея, яку він розвивав з моменту свого президентства з 2004 року, готуючи певний політичний плацдарм для її реалізації. Звичайно ж вона підтримується і іншими румунськими політиками, які відкрито виступають за об’єднання з Молдовою, але важливою умовою для цього є саме бажання більшості населення Республіки Молдова.
Сам Бесєску вважає своїм здобутком те, що за період свого президентства і нинішньої його політичної діяльності він зміг довести рівень підтримки цієї ідеї в Молдові з 7% до десь 30%.
Але довести проект до логічного завершення, на мій погляд, неможливо без вирішення всіх питань всередині самої Республіки Молдови. По-перше, навряд чи з цим погодиться більшість населення Молдови – бо в доцільності об’єднання з Румунією складно переконати, наприклад, північ країни, де превалюють проросійські або навіть прорадянські настрої. Те ж і в Гагаузії.
А, по-друге, є ще Придністров’я – «Придністровська Молдавська Республіка», яка фактично не контролюється Кишиневом. Об’єднуватись без Придністров’я? Але це відмова фактично від територіальної цілісності держави – і тому молдовські політики на це не підуть.
От це і відповідь на питання, наскільки реалістичним може бути проект об’єднання Румунії з Молдовою.
“ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРЕТЕНЗІЙ РУМУНІЇ ДО УКРАЇНИ НЕМА. І НЕ МОЖЕ БУТИ”
Добре, що Румунія і Угорщина вирішують питання спірних територій як країни-члени ЄС та НАТО. Водночас Україна поки не є членом цих об’єднань. При цьому територіальні претензії прихильників «Великої Румунії» не зникають – у них навіть колись була однойменна партія, яку очолював одіозний Корнеліу Вадим Тудор. Наскільки зараз в Румунії сильні експансіоністські настрої щодо України?
Тудор уже помер, але його ідеї точно житимуть ще довго. Інше питання в тому, наскільки реальними можуть бути сьогодні в Румунії політичні програми, які ставлять за мету повернення територій, тобто фактично перегляд кордонів в Європі? Це дуже небезпечний експеримент, який, на мою думку, не має політичного майбутнього в сучасній Європі.
Звичайно і в Румунії є певні політики, яких свідомо не хочу називати, які експлуатують історичні питання у власних політичних цілях. Однак це маргінальні погляди і шлях без розвитку. Важливо, що Румунія підтримує територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України в міжнародно визнаних кордонах. Між Україною та Румунією у 1997 році підписано Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство, який і визначає основу наших відносин.
Чи є відгук румунського суспільства на заклики таких політиків-реваншистів?
В суспільстві, за моїми оцінками, таких не більше 5%. І прихильники територіальних претензій досить розрізнені – їх більше, наприклад, в північних прикордонних з Україною областях, де залишаються певні ностальгічні настрої, що колись Чернівці входили до складу Румунії. Але це точно не політичне питання.
Це питання, так само як у нас і з іншими сусідами - дискусій істориків і науковців.
Тим більше, Чернівці і частина Чернівецької області входили до складу Румунії тільки з 1918 року по 1940 - тобто не довгий період. А до цього це була Австро-Угорська імперія, до складу якої входили і нинішні румунські території. Тому казати, що це історично румунські території не коректно.
Чи здійснює Румунія якісь кроки, які можна розцінити, як загрозу територіальної цілісності України? Ну як робить це Угорщина…
Територіальних претензій Румунії до України немає. І не може бути. На сьогодні румунський владний політикум абсолютно чітко займає прозору позицію повної підтримки України в її боротьбі проти російської агресії, повну підтримку територіальної цілісності і незалежності нашої держави, підтримку відновлення суверенітету української держави над територією Криму та над тимчасово окупованими районами Донецької і Луганської областей. І ця підтримка є безумовною і беззастережною, що десятки разів офіційно декларувалося на різних рівнях, на різних міжнародних майданчиках.
Цікава інша статистика: якщо ще 5-6 років тому соціологічне дослідження в Румунії показувало, що загалом сприйняття російської політики і персонально президента Росії Путіна сприймалося і підтримувалося майже половиною населення Румунії, то на сьогодні цей показник складає менше 5%.
Тобто виходить, що Румунія стала однією з найбільш антиросійських країн. І це очевидно: в військовій доктрині Росії Румунія фігурує як одна з основних цілей для удару у разі наступальних дій проти НАТО. І тому Бухарест прекрасно усвідомлює свою роль в разі якихось подальших дій і ескалацій з боку РФ.
Виходить, що нинішнє україно-румунське союзництво – більше ситуативне. Наскільки воно може бути довготривалим? Адже Румунія завжди асоціювалася в Україні як потенційна військова небезпека.
Україна не може відмовлятися від допомоги наших партнерів і друзів, навіть якщо вона ситуативна. І колись у нас щодо них вибудовувалася інша безпекова політика. Дійсно, досить довго наші відносини з Румунією базувались на основні стримування потенційних і гіпотетичних загроз. При чому, навіть не враховуючи той факт, що в 1997 році ми підписали великий Договір про дружбу і добросусідство. А в 2004 році Румунія вступила в НАТО, автоматично викресливши з політичних програм будь-яких сил територіальні претензії. Згодом, в лютому 2009 року було закрито останній територіальний спір, розподіливши в Гаазі Чорноморський шельф і виключні економічні зони в Чорному морі. Все - на цьому між Румунією та Україною більше ніяких відкритих спірних питань не залишилось.
Тим більше, що загрозлива ситуація в Чорноморському регіоні, яку провокує Росія, не дає підстав говорити про кардинальні зміни в найближчому майбутньому і навіть середньостроковій перспективі.
Київ і Бухарест прекрасно розуміють той рівень військової загрози, який іде від РФ в Чорному морі в контексті розміщення там ракет, радіусу ураження їх зброї і багато-багато іншого. Саме тому ми активно просували ідею (зокрема, на останньому саміті НАТО), щоб саме питання чорноморської безпеки було включено до постійного порядку денного НАТО. В форматі окремого заходу, як це відбулося цього разу, але з подальшим обговоренням вже на міністерських рівнях і в різних форматах натівських засідань.
Тому переконаний, що "темні часи" у наших відносинах закінчились, змінити наше нинішнє партнерство з Румунією навряд чи щось зможе. Ми залишимось в одному таборі.
РУМУНІЯ СТАЛА ОДНІЄЮ З КРАЇН, ДЕ НАЙСИЛЬНІШІ АНТИРОСІЙСЬКІ НАСТРОЇ
Судячи з повідомлень ЗМІ, з бази НАТО в Румунії регулярно вилітають на перехоплення російських бомбардувальників...
Так. 13 серпня, напередодні дня військово-морського флоту, піднімали британські «Тайфуни» на перехоплення 6 стратегічних російських бомбардувальників. Вчергове це було 22 серпня. Тобто гра мускулами і демонстрація сили відбувається Росією регулярно і свідомо.
Така російська поведінка впливає на позицію Бухареста – румуни постійно бачать загрозу від Росії. І це є вже не тактика, а стратегія - кожен румунський політик дуже серйозно думає над своїми заявами і чи взагалі мати хоч якийсь діалог з Росією.
Минулого року на нараді румунських послів в Бухаресті румунський Міністр закордонних справ Т.Мелешкану, говорячи про відносини з сусідніми державами і про чорноморський регіон, дуже влучно охарактеризував суть їх відносин з РФ буквально однією фразою: що «перспективи наших відносин з Росією будуть залежати від бажання і готовності Росії будувати діалог на умовах взаємної поваги і з повним дотриманням норм міжнародного права. Тільки в такому випадку ми можемо говорити про якесь повноцінне відновлення діалогу». На сьогодні цього не відбувається і навряд чи буде відбуватися.
А чи є у Росії механізми впливу в Румунії, як це я наприклад в інших країнах Європи?
В Румунії є російські інвестиції. Зокрема присутній Газпром. Є Лукойл, якому належить нафтопереробний завод. Але враховуючи, що діяльність ця комерційна і вона контрольована європейським законодавством, то можливості впливу російської держави через, наприклад, підкупи якихось окремих політиків, обмежені.
Я недаремно сказав про статистичні дані і соціологічні дослідження щодо рівня підтримки російської політики. На сьогодні в Румунії жоден політик, окрім маргінальних, які не входять в парламент, не може собі дозволити сказати, що йому подобаються дії Росії. І тим більше, що він їх підтримує.
Чи чутно в Румунії голоси за зняття санкцій з Росії?
В жодному випадку – Румунія завжди була солідарна з Україною, ніколи не виступала не те, що за якесь зняття, а навіть за частковий перегляд санкцій. Румунія на сьогодні ані в економічному плані, ані в політичному плані не пов’язана настільки з Росією, щоб у Москви була реальна можливість вплинути на Бухарест. Звичайно, росіяни шукають таку можливість. Але враховуючи загальні настрої населення і політикуму, говорити про повернення до «business as usuall» з Росією ніхто не буде.
ВУЛИЧНІ ПРОТЕСТИ — ПРОЯВ БОРОТЬБИ МІЖ УРЯДОВОЮ КОАЛІЦІЄЮ ТА ПРЕЗИДЕНТОМ
В самій Румунії теж відбуваються зараз непрості політичні процеси – протести на вулицях, заговорили про дострокові вибори тощо. Наскільки нинішня влада в Румунії є стійкою? І наскільки наступники залишаться послідовниками нинішньої політики щодо України?
Сьогодні при владі в Румунії знаходиться коаліція Соціал-демократичної партії і Альянс ліберал-демократів. Вони створили уряд соціального спрямування, який в минулому році забезпечив найбільше в ЄС зростання економіки - 7,5%. Так, багато дискусій з приводу того, що це зростання досягнуто за рахунок внутрішнього споживання, що є велика залежність від імпорту. Але це все нюанси і варто їх залишити для аналізу економістів.
В політичному ж плані розклад наступний: є стійка коаліція, яка контролює і нижню, і верхню палату Парламенту. Лідер Альянсу ліберал-демократів (молодшого партнера в коаліції) є головою Сенату, а лідер Соціал-демократів – відповідно головою Палати депутатів. Маючи парламентську більшість вони мають абсолютно контрольований уряд.
А протести на вулицях – це вираження демократичних прав і свобод населення, зокрема, права на протест і висловлення власної позиції. Завжди будуть провладні сили і опозиція, які матимуть своїх прихильників, тому подібні громадські виступи є абсолютно нормальним елементом демократії.
Проблема опозиції в тому, що в неї не має єдиного центру, немає лідера. Так, є декілька опозиційних партій, які формально заявили, що вони в опозиції. Але ситуативно вони підтримують ті чи інші закони, які вносить і коаліція і які є соціально-спрямованими. Погодьтесь, важко голосувати проти підняття пенсій, проти перегляду зарплат і соціальних стандартів.
А чим завершились протести?
Основною вимогою протестувальників була відставка уряду, але уряд має парламентську підтримку і задовільні показники роботи. Більше уваги під час протестів було привернуто до подій 10 серпня, коли сили правопорядку застосували спецзасоби проти протестувальників. З того моменту всі практично забули про вимоги вулиці і почалися жваві дискусії щодо правомірності дій жандармів та придушення свободи. Не моя справа оцінювати цю ситуацію, провокації були з боку протестувальників, тому адекватність реакції силових структур мають оцінити уповноважені органи.
Але однозначно говорити про якісь революції в Румунії, про що йшлось навіть у публікаціях на сайті LB.ua, абсолютно недоречно. Так само, як і ділити румунський політикум на умовно стару еліту, спадкоємницю соціалістичних поглядів часів Чаушеску і проєвропейську. Румунський політикум і Румунія як держава давно зробили свій європейський і євроатлантичний вибір і цей вибір ніхто не може на сьогодні оскаржити чи тим більше відмовитися від нього. Це завжди буде пріоритетом для будь-яких політиків. Навіть найбільш непримирені вороги всередині країни все одно будуть виступати за єдиний курс в питаннях зовнішньої політики Румунії щодо євроатлантичного співробітництва, стратегічного партнерства і членства в ЄС.
Чи є підстави говорити, що всі ці протести були спеціально скоординовані і організовані ззовні?
Ні. Протести дійсно були організовані через соцмережі. Аде велика кількість діаспори на вулицях пояснюється тим, що це був серпень - час відпусток в багатьох країнах Євросоюзу, і тому дуже багато румунів приїжджають з-за кордону до дому. На хвилинку - 3,5 млн румунських громадян з біля 20,5 млн населення Румунії працює в інших країнах ЄС і багато з них збирається в один місяць в Румунії. Тим більше, для декого участь в протестах в Бухаресті – нагода відвідати столицю, провести там уікенд, відвідати друзів.
Давайте не забувати і про те, що ці люди не живуть постійно в Румунії, не платять там податки. І їхня активність при голосуванні, на основі аналізу попередніх голосувань на виборах, була дуже низькою. Тому просто висловлення своєї позиції мало, потрібно іти далі і мобілізуватися коли потрібно – бо право народу керувати державою все одно реалізується через голосування на виборах. Недостатньо просто вийти на вулицю за кілька років до самих виборів.