ГлавнаяМир

"Темні часи" у наших відносинах закінчились"

Відносини України з Румунією протягом довгого часу були настороженими: наявність територіальних претензій, які деякі політичні сили Румунії висували на частини Чернівецької та Одеської областей, отруювали атмосферу двосторонніх відносин. Це закономірно породжувало недовіру між політиками та громадянами країн-сусідів. По суті, українці та румуни незважаючи на географічну близькість і далі живуть старими стереотипами один про одного.

З часом претензії були офіційно зняті, ослабли і реваншистські настрої серед румунських політиків і населення. В той же час військова інтервенція Росії в Криму та на Донбасі змусила Київ шукати підтримки на заході, в першу чергу серед сусідів. І тут, в умовах зовнішньої агресії Київ та Бухарест суттєво зблизились, ставши союзниками. Румунія, наприклад, стала першою державою ЄС, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Тим більше, що і сама Румунія опинилась “мішенню” — Москва розглядає її об'єктом атаки в випадку прямого військового конфлікту з НАТО, а політики Угорщини постійно провокують на румунській території угорський сепаратизм.

Наскільки міцним виявиться нинішнє ситуативне союзництво України та Румунії? І чи не зміниться з часом нинішній партнерський курс Бухареста, в тому числі через їх внутрішні процеси? Які проблемні питання між країнами залишаються і як вони вирішуються?

Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю LB.ua розповів посол України в Румунії Олександр Баньков.

Олександр Баньков
Фото: надано прес-службою посольства України в Румунії
Олександр Баньков

"ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ДВОСТОРОННІЙ ДІАЛОГ ВИЙШОВ НА ЯКІСНО НОВИЙ РІВЕНЬ"

На чому базується сучасний етап відносин України з Румунією?

Основу сучасного етапу відносин з Румунією було закладено після Революції Гідності, коли наш двосторонній діалог вийшов на якісно новий рівень. Румунія, яка завжди підтримувала європейський вибір нашої держави, територіальну цілісність і незалежність України, стала першою державою-членом ЄС, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Відчутний прогрес було зроблено навесні 2016 року під час візиту президента України Петра Порошенка в Бухарест і його перемовин з президентом Румунії Клаусом Йоханісом. Тоді сторони домовилися відновити у новому форматі Спільну двосторонню президентську комісію, активізувати роботу українсько-румунських міжурядових комісій з питань економіки, торгівлі, інфраструктури, транспорту, а також захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Остання комісія, до речі, не збиралася з 2006 року через суттєві протиріччя в позиції сторін.

Також було домовлено про проведення візиту румунського президента Клауса Йоханіса в Україну в 2017 році.

Дуже серйозний пакет. Пам’ятаю, що цей візит породив тоді сподівання, що незрозумілий період у відносинах між Україною та Румунією закінчиться…

І не просто породив сподівання - він дійсно став проривним, надавши поштовху україно-румунським відносинам. Після візиту Президента П.Порошенка вже 10-11 липня 2017 року в Бухаресті зібралась міжурядова комісія з питань економіки, торгівлі, транспорту та інфраструктури. Результатом її роботи стало підписання протоколу зі значною кількістю домовленостей по різним напрямкам: активізація двосторонньої торгівлі, залучення інвестицій, реалізація проектів транспортної та прикордонної інфраструктури, продовження діалогу з чутливих питань щодо глибоководного суднового ходк (ГСХ) «Дунай – Чорне море» по каналу Бистре та КГЗКОР (Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окиснених руд).

У вересні 2017 року в Києві проведено засідання комісії з питань забезпечення прав нацменшин, на якій фактично домовилися почати все з чистого листа – компромісне рішення, яке дозволило розблокувати роботу цього важливого двостороннього органу після 11 річної паузи. Звичайно, питання національних меншин завжди було делікатним і зберігатиме і надалі особливу увагу до себе з боку Києва і Бухареста. Є різні погляди на те, кого румунська сторона вважає представниками румунської меншини в Україні, є питання молдавської меншини і молдавської мови, що закріплено в українському законодавстві, є певні складнощі з освітніми закладами, де навчаються етнічні українці в Румунії, але головне – на сьогодні у сторін є чітке усвідомлення того, що забезпечення всебічного розвитку української та румунської меншин в наших державах можливе лише у практичному співробітництві. І цей діалог активно розвивається.

Робоча поїздка делегації Харківської області до Румунії
Фото: mfa.gov.ua
Робоча поїздка делегації Харківської області до Румунії

Запланований тоді візит президента Румунії Йоханіса до України в результаті так і не відбувся. І навряд чи відбудеться найближчим часом – якраз через напругу через мову. А точніше, мову навчання, що визначено новим законом про освіту в Україні.

Так, це правда. В офіційному формулюванні відповіді, яку ми отримали від АП Румунії, йшлось про «відтермінування візиту до вирішення питання, пов’язаного з ухваленням ВР України Закону про освіту». Подальший процес вирішення цього питання був каналізований фактично в переговори між міністерствами освіти двох держав. Міністерства закордонних справ та посольства допомагали освітянам в нормативному виписуванні і формулюванні проекту Протоколу про співробітництво між освітніми міністерствами України та Румунії.

Це широкий документ, робота над яким ще продовжується, хоча ми сподіваємося на її завершення найближчим часом. Він включає в себе не тільки питання освіти мовами національних меншин, а й норми щодо підтримки та популяризації української мови в Румунії і румунської мови – в Україні, обміну студентами, виділення стипендій в українських та румунських ВНЗ, підготовки викладачів для навчальних закладів національних меншин, проведення конференцій, спільної роботи над підручниками і дидактичними матеріалами тощо. Тобто великий спектр питань, який дійсно має дозволити і надати відчутний поштовх для розвитку і популяризації обох мов на території сусідніх держав.

Чи може цей пункт про освітнє питання з Румунією колись бути повністю знятим?

А коли питання реформи освіти в Україні буде закрите повністю? На сьогодні ж є тільки базовий Закон про освіту. Тому говорити про закриття цього питання з румунською стороною зможемо тільки після того, як в Україні буде остаточно вирішено, в якому вигляді буде ухвалений Закон про середню освіту – зокрема окремою статтею має бути деталізовано і розписано шляхи імплементації статті 7 Закону про освіту, яка стосується навчання мовами нацменшин.

Так що м’яч на нашому полі. І всі наші партнери і сусіди - Румунія, Угорщина і інші очікують, які будуть подальші кроки. Чи відбудеться анонсоване нашим Міносвіти розширення перехідного періоду до 2023 року? Чи буде виключення або спеціальний статус в плані мови освіти для приватних шкіл? Тільки після ухвалення цих рішень Парламентом ми матимемо повну картину щодо освітнього процесу для представників нацменшин в Україні.

Але тут важливо зазначити, що Міністерство освіти України проводить консультації з представниками національних меншин в процесі розробки і погодження подальших законодавчих актів, зокрема, проекту закону про середню освіту, реалізуючи таким чином і рекомендації Венеційської комісії. Тому є сподівання, що подальші рішення будуть узгодженими і задовольнятимуть як потреби представників національних меншин, так і необхідність суттєвого покращення вивчення української мови.

По Румунії можу сказати, що у Бухареста є розуміння, що ця реформа є необхідною і незворотною, тому нам треба домовлятися про найкращі умови для обох сторін, але в нових реаліях профільного українського законодавства.

Школа з румунською мовою навчання, село Тернавка, Чернівецької області.
Фото: Сергей Бейко/Громадське
Школа з румунською мовою навчання, село Тернавка, Чернівецької області.

Політики часто схильні перебільшувати проблеми, загострюючи її. А от як відреагувало румунське суспільство на український закон? І чому на фоні відсутності критичних заяв з Румунії угорці продовжують це робити регулярно?

Якщо подивитись на реакцію суспільства і політикуму в Румунії одразу після ухвалення закону, то основні заголовки і меседжі були наступні: в Україні вбивають румунську мову, в Україні закриваються всі румуномовні школи, в Україні насильницьким шляхом асимілюються представники румунської меншини. Такий настрій передався і на звичайних громадян.

Поступово вдалося пояснити, в першу чергу парламентарям, а потім і журналістам, що потрібно спочатку прочитати закон, зрозуміти написане, а вже потім робити висновки та подавати їх суспільству.

Весь румунський парламент на пленарному засіданні проголосував за створення спеціальної комісії, яка мала займатися саме питанням освітнього закону в Україні. Проголосували одноголосно – це для розуміння підтримки в суспільстві проблеми захисту румунської меншини. І мене запросили на засідання цієї комісії, де у присутності журналістів я роз’яснив суть закону. А буквально через тиждень відбувся візит глави МЗС України Павла Клімкіна, який прилетів в Бухарест одразу з Угорщини.

Таким чином, ми з румунами поступово вийшли на розуміння того, що, по-перше, реформа ще не завершена, в Україні не створено жодних загроз для представників румунської меншини. Більше того, 11 січня 2018 року Павло Клімкін і Лілія Гріневич спільно з румунськими колегами відкрили в Чернівцях школу для румунської меншини – абсолютно нову, побудовану на 100% за державний кошт на 600 місць. А це кардинально суперечило заголовкам в румунській пресі.

Так і вдалось зняти певну гостроту питання. А от чому продовжують нагнітати угорці – це краще запитати у фахівців по Угорщині.

Що, крім освітнього питання, є в кейсі україно-румунської співпраці? Що зроблено і що планується?

Зараз ідуть перемовини про проведення восени цього року чергового засідання комісії по захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Цього разу воно відбудеться в Бухаресті і дуже важливо підтримувати таку позитивну динаміку.

Є в нас декілька важливих проектів в прикордонній зоні. Зокрема, на Одеській ділянці україно-румунського кордону, на Дунаї, фактично завершується реалізація спільного проекту паромної переправи і міжнародного пункту перетину кордону Орловка – Ісакча (з румунського боку).

Будівництво паромної переправи та міжнародного пункту пропуску 'Ісакча-Орловка'.
Фото: facebook/Oleksandr Bankov
Будівництво паромної переправи та міжнародного пункту пропуску 'Ісакча-Орловка'.

Проект реалізується в державно-приватному партнерстві з обох боків: інфраструктуру для міжнародного пункту перетину створюють приватні румунські та українські компанії з подальшою передачею органам, уповноваженим на здійснення контролю перетину кордону.

Перехід має запрацювати на самому початку наступного року. Це відкриє фактично новий транспортний коридор через Україну і буде суттєвим проривом, бо на цій ділянці кордону до цього часу не було прямого сполучення між країнами. З відкриттям же цієї паромної переправи ми розраховуємо, що більша частина міжнародного трафіку як пасажирського, так і вантажного піде саме сюди, бо це коротший шлях в Болгарію, Туреччину, Грецію.

На порядку денному також чергове засідання міжурядової комісії з питань економіки, торгівлі, транспорту, інфраструктури. Тут ситуація дещо складніша, бо її засіданню мають передувати робочі групи за напрямками, але робота зараз значно активізувалася, що додає оптимізму.

Загалом обсяги двосторонньої торгівлі з Румунією відчутно зростають кожного року, що є результатом відкриття ринку ЄС для українських товарів і особливої уваги до румунського ринку, який традиційно до цього не перебував у фокусі українських виробників. Минулого року, наприклад, ми мали майже 1,4 млрд. дол. США двосторонній товарообіг з Румунією, а за перше півріччя цього року вже маємо + 15% зростання.

Є у нас і менш успішні наразі проекти, зокрема модернізація міжнародних пунктів пропуску на українсько-румунському державному кордоні в Чернівецькій області. Так, на двох міжнародних пунктах перетину, які свого часу були закриті на модернізацію, Румунія на 100% здійснила роботи зі свого боку. Нажаль, певні проблеми, в тому числі фінансові, є у нас із завершенням цих робіт для відкриття пунктів перетину. Це звичайно створює навантаження на інші пункти, ускладнює перетин кордону як товарами, так і людьми. Але з упевненістю можу сказати, що цьому питанню надається належна увага на урядовому рівні і питання має бути вирішене вже ближчим часом.

Ще є проект побудови в Закарпатті мосту через Тису, який теж має з’єднати Україну та Румунію. Наразі там є міст, але він історичний, дерев’яний, у 2007 році його після реставрації відкривали президенти Ющенко та Бесєску. На заміну йому є проект, який так само зараз обговорюємо на міжурядовому рівні.

А загалом ставлю собі за певну мету подолати стереотипи у взаємному сприйнятті українців і румунів, популяризувати як Україну в Румунії, так і Румунію в Україні, і вважаю, що основою цього є саме міжлюдські контакти.

Фото: надано прес-службою посольства України в Румунії

ОФІЦІЙНИЙ БУХАРЕСТ НЕ ХОЧЕ РОЗДМУХУВАТИ ПРОБЛЕМУ УГОРСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ В РУМУНІЇ

До речі, цікаво – від угорської політики щодо національних меншин страждає не тільки Україна, а й та сама Румунія.

Дійсно, ситуація між країнами не така проста. Останню програмну заяву Орбан зробив в Румунії, в місті Тиргу-Муреш, якою фактично закликав до об’єднання всіх угорців, що належать до угорського мовного і культурного простору, незважаючи на кордони.

Румунія на офіційному рівні останнім часом досить стримано сприймає такі випади. Очевидно, румунські політики не хочуть створювати додаткової напруги у відносинах з Будапештом.

Вони можуть собі це дозволити, враховуючи, що обидві країни є членами НАТО і ЄС, існують механізми стримування в таких чутливих ситуаціях.

Ще одне пояснення такої поведінки - румунська влада просто не хоче вкидати цю проблему в своє суспільство. Бо в Румунії живуть 1,4 млн етнічних угорців - це величезна кількість, і якщо роздмухувати проблеми угорського націоналізму, то на неї одразу почнуть реагувати румунські націоналісти. Процес може стати некерованим. А цей рік є символічним і дуже важливим для Румунії, тому що виповнюється 100 років виникнення «Великої Румунії» - 1 грудня 1918 року Трансільванія об'єдналася з Румунією. До складу Румунії тоді також увійшли Бесарабія і Північна Буковина, тобто території, частина яких на сьогодні входять до складу Україні.

В цьому контексті - наскільки реальна можливість об’єднання Молдови та Румунії?

Головним лобістом такої ідеї виступає екс-президент Румунії Траян Бесєску. Це його ідея, яку він розвивав з моменту свого президентства з 2004 року, готуючи певний політичний плацдарм для її реалізації. Звичайно ж вона підтримується і іншими румунськими політиками, які відкрито виступають за об’єднання з Молдовою, але важливою умовою для цього є саме бажання більшості населення Республіки Молдова.

Сам Бесєску вважає своїм здобутком те, що за період свого президентства і нинішньої його політичної діяльності він зміг довести рівень підтримки цієї ідеї в Молдові з 7% до десь 30%.

 Учасники Маршу за об'єднання з Румунією, Кишинів, 1 грудня 2015
Фото: EPA/UPG
Учасники Маршу за об'єднання з Румунією, Кишинів, 1 грудня 2015

Але довести проект до логічного завершення, на мій погляд, неможливо без вирішення всіх питань всередині самої Республіки Молдови. По-перше, навряд чи з цим погодиться більшість населення Молдови – бо в доцільності об’єднання з Румунією складно переконати, наприклад, північ країни, де превалюють проросійські або навіть прорадянські настрої. Те ж і в Гагаузії.

А, по-друге, є ще Придністров’я – «Придністровська Молдавська Республіка», яка фактично не контролюється Кишиневом. Об’єднуватись без Придністров’я? Але це відмова фактично від територіальної цілісності держави – і тому молдовські політики на це не підуть.

От це і відповідь на питання, наскільки реалістичним може бути проект об’єднання Румунії з Молдовою.

“ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРЕТЕНЗІЙ РУМУНІЇ ДО УКРАЇНИ НЕМА. І НЕ МОЖЕ БУТИ”

Добре, що Румунія і Угорщина вирішують питання спірних територій як країни-члени ЄС та НАТО. Водночас Україна поки не є членом цих об’єднань. При цьому територіальні претензії прихильників «Великої Румунії» не зникають – у них навіть колись була однойменна партія, яку очолював одіозний Корнеліу Вадим Тудор. Наскільки зараз в Румунії сильні експансіоністські настрої щодо України?

Тудор уже помер, але його ідеї точно житимуть ще довго. Інше питання в тому, наскільки реальними можуть бути сьогодні в Румунії політичні програми, які ставлять за мету повернення територій, тобто фактично перегляд кордонів в Європі? Це дуже небезпечний експеримент, який, на мою думку, не має політичного майбутнього в сучасній Європі.

Звичайно і в Румунії є певні політики, яких свідомо не хочу називати, які експлуатують історичні питання у власних політичних цілях. Однак це маргінальні погляди і шлях без розвитку. Важливо, що Румунія підтримує територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України в міжнародно визнаних кордонах. Між Україною та Румунією у 1997 році підписано Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство, який і визначає основу наших відносин.

Чи є відгук румунського суспільства на заклики таких політиків-реваншистів?

В суспільстві, за моїми оцінками, таких не більше 5%. І прихильники територіальних претензій досить розрізнені – їх більше, наприклад, в північних прикордонних з Україною областях, де залишаються певні ностальгічні настрої, що колись Чернівці входили до складу Румунії. Але це точно не політичне питання.

Це питання, так само як у нас і з іншими сусідами - дискусій істориків і науковців.

Тим більше, Чернівці і частина Чернівецької області входили до складу Румунії тільки з 1918 року по 1940 - тобто не довгий період. А до цього це була Австро-Угорська імперія, до складу якої входили і нинішні румунські території. Тому казати, що це історично румунські території не коректно.

Тернавська загальноосвітня школа з румунською мовою навчання
Фото: Сергей Бейко/Громадское
Тернавська загальноосвітня школа з румунською мовою навчання

Чи здійснює Румунія якісь кроки, які можна розцінити, як загрозу територіальної цілісності України? Ну як робить це Угорщина…

Територіальних претензій Румунії до України немає. І не може бути. На сьогодні румунський владний політикум абсолютно чітко займає прозору позицію повної підтримки України в її боротьбі проти російської агресії, повну підтримку територіальної цілісності і незалежності нашої держави, підтримку відновлення суверенітету української держави над територією Криму та над тимчасово окупованими районами Донецької і Луганської областей. І ця підтримка є безумовною і беззастережною, що десятки разів офіційно декларувалося на різних рівнях, на різних міжнародних майданчиках.

Цікава інша статистика: якщо ще 5-6 років тому соціологічне дослідження в Румунії показувало, що загалом російська політика і персонально президент Росії Путін сприймалися і підтримувалися майже половиною населення Румунії, то на сьогодні цей показник складає менше 5%.

Тобто виходить, що Румунія стала однією з найбільш антиросійських країн. І це очевидно: в військовій доктрині Росії Румунія фігурує як одна з основних цілей для удару у разі наступальних дій проти НАТО. І тому Бухарест прекрасно усвідомлює свою роль в разі якихось подальших дій і ескалацій з боку РФ.

Виходить, що нинішнє україно-румунське союзництво – більше ситуативне. Наскільки воно може бути довготривалим? Адже Румунія завжди асоціювалася в Україні як потенційна військова небезпека.

Україна не може відмовлятися від допомоги наших партнерів і друзів, навіть якщо вона ситуативна. І колись у нас щодо них вибудовувалася інша безпекова політика. Дійсно, досить довго наші відносини з Румунією базувались на основні стримуваня потенційних і гіпотетичних загроз. При чому, навіть не враховуючи той факт, що в 1997 році ми підписали великий Договір про дружбу і добросусідство. А в 2004 році Румунія вступила в НАТО, автоматично викресливши з політичних програм будь-яких сил територіальні претензії. Згодом, в лютому 2009 року було закрито останній територіальний спір, розподіливши в Гаазі Чорноморський шельф і виключні економічні зони в Чорному морі. Все - на цьому між Румунією та Україною більше ніяких відкритих спірних питань не залишилось.

Тим більше, що загрозлива ситуація в Чорноморському регіоні, яку провокує Росія, не дає підстав говорити про кардинальні зміни в найближчому майбутньому і навіть середньостроковій перспективі.

Київ і Бухарест прекрасно розуміють той рівень військової загрози, який іде від РФ в Чорному морі в контексті розміщення там ракет, радіусу ураження їх зброї і багато-багато іншого. Саме тому ми активно просували ідею (зокрема, на останньому саміті НАТО), щоб саме питання Чорноморської безпеки було включено до постійного порядку денного НАТО. В форматі окремого заходу, як це відбулося цього разу, але з подальшим обговоренням вже на міністерських рівнях і в різних форматах натівських засідань.

Президент України Петро Порошенко зустрівся із президентом Румунії Клаусом Йоханнісом під час робочого візиту на Мальту, 30 березня 2017.
Фото: president.gov.ua
Президент України Петро Порошенко зустрівся із президентом Румунії Клаусом Йоханнісом під час робочого візиту на Мальту, 30 березня 2017.

Тому переконаний, що "темні часи" у наших відносинах закінчились, змінити наше нинішнє партнерство з Румунією навряд чи щось зможе. Ми залишимось в одному таборі.

РУМУНІЯ СТАЛА ОДНІЄЮ З КРАЇН, ДЕ НАЙСИЛЬНІШІ АНТИРОСІЙСЬКІ НАСТРОЇ

Судячи з повідомлень ЗМІ, з бази НАТО в Румунії регулярно вилітають на перехоплення російських бомбардувальників...

Так. 13 серпня, напередодні дня військово-морського флоту, піднімали британські «Тайфуни» на перехоплення 6 стратегічних російських бомбардувальників. Вчергове це було 22 серпня. Тобто гра м'язами і демонстрація сили відбувається Росією регулярно і свідомо.

Така російська поведінка впливає на позицію Бухареста – румуни постійно бачать загрозу від Росії. І це є вже не тактика, а стратегія - кожен румунський політик дуже серйозно думає над своїми заявами і чи взагалі мати хоч якийсь діалог з Росією.

Минулого року на нараді румунських послів в Бухаресті румунський Міністр закордонних справ Т.Мелешкану, говорячи про відносини з сусідніми державами і про чорноморський регіон, дуже влучно охарактеризував суть їх відносин з РФ буквально однією фразою: що «перспективи наших відносин з Росією будуть залежати від бажання і готовності Росії будувати діалог на умовах взаємної поваги і з повним дотриманням норм міжнародного права. Тільки в такому випадку ми можемо говорити про якесь повноцінне відновлення діалогу». На сьогодні цього не відбувається і навряд чи буде відбуватися.

А чи є у Росії механізми впливу в Румунії, як це я наприклад в інших країнах Європи?

В Румунії є російські інвестиції. Зокрема присутній Газпром. Є Лукойл, якому належить нафтопереробний завод. Але враховуючи, що діяльність ця комерційна і вона контрольована європейським законодавством, то можливості впливу російської держави через, наприклад, підкупи якихось окремих політиків, обмежені.

Я недаремно сказав про статистичні дані і соціологічні дослідження щодо рівня підтримки російської політики. На сьогодні в Румунії жоден політик, окрім маргінальних, які не входять в парламент, не може собі дозволити сказати, що йому подобаються дії Росії. І тим більше, що він їх підтримує.

Нафтопереробний завод 'ЛУКОЙЛ' в місті Плоєшті, Румунія.
Фото: EPA/UPG
Нафтопереробний завод 'ЛУКОЙЛ' в місті Плоєшті, Румунія.

Чи чутно в Румунії голоси за зняття санкцій з Росії?

В жодному випадку – Румунія завжди була солідарна з Україною, ніколи не виступала не те, що за якесь зняття, а навіть за частковий перегляд санкцій. Румунія на сьогодні ані в економічному плані, ані в політичному плані не пов’язана настільки з Росією, щоб у Москви була реальна можливість вплинути на Бухарест. Звичайно, росіяни шукають таку можливість. Але враховуючи загальні настрої населення і політикуму, говорити про повернення до «business as usual» з Росією ніхто не буде.

ВУЛИЧНІ ПРОТЕСТИ — ПРОЯВ БОРОТЬБИ МІЖ УРЯДОВОЮ КОАЛІЦІЄЮ ТА ПРЕЗИДЕНТОМ

В самій Румунії теж відбуваються зараз непрості політичні процеси – протести на вулицях, заговорили про дострокові вибори тощо. Наскільки нинішня влада в Румунії є стійкою? І наскільки наступники залишаться послідовниками нинішньої політики щодо України?

Сьогодні при владі в Румунії знаходиться коаліція Соціал-демократичної партії і Альянс ліберал-демократів. Вони створили уряд соціального спрямування, який в минулому році забезпечив найбільше в ЄС зростання економіки - 7,5%. Так, багато дискусій з приводу того, що це зростання досягнуто за рахунок внутрішнього споживання, що є велика залежність від імпорту. Але це все нюанси і варто їх залишити для аналізу економістів.

В політичному ж плані розклад наступний: є стійка коаліція, яка контролює і нижню, і верхню палату Парламенту. Лідер Альянсу ліберал-демократів (молодшого партнера в коаліції) є головою Сенату, а лідер Соціал-демократів – відповідно головою Палати депутатів. Маючи парламентську більшість вони мають абсолютно контрольований уряд.

А протести на вулицях – це вираження демократичних прав і свобод населення, зокрема, права на протест і висловлення власної позиції. Завжди будуть провладні сили і опозиція, які матимуть своїх прихильників, тому подібні громадські виступи є абсолютно нормальним елементом демократії.

Проблема опозиції в тому, що в неї не має єдиного центру, немає лідера. Так, є декілька опозиційних партій, які формально заявили, що вони в опозиції. Але ситуативно вони підтримують ті чи інші закони, які вносить і коаліція і які є соціально-спрямованими. Погодьтесь, важко голосувати проти підняття пенсій, проти перегляду зарплат і соціальних стандартів.

Антиурядові протести в Бухаресті, 11 серпня, 2018.
Фото: EPA/UPG
Антиурядові протести в Бухаресті, 11 серпня, 2018.

А чим завершились протести?

Основною вимогою протестувальників була відставка уряду, але уряд має парламентську підтримку і задовільні показники роботи. Більше уваги під час протестів було привернуто до подій 10 серпня, коли сили правопорядку застосували спецзасоби проти протестувальників. З того моменту всі практично забули про вимоги вулиці і почалися жваві дискусії щодо правомірності дій жандармів та придушення свободи. Не моя справа оцінювати цю ситуацію, провокації були з боку протестувальників, тому адекватність реакції силових структур мають оцінити уповноважені органи.

Але однозначно говорити про якісь революції в Румунії, про що йшлось навіть у публікаціях на сайті LB.ua, абсолютно недоречно. Так само, як і ділити румунський політикум на умовно стару еліту, спадкоємницю соціалістичних поглядів часів Чаушеску і проєвропейську. Румунський політикум і Румунія як держава давно зробили свій європейський і євроатлантичний вибір і цей вибір ніхто не може на сьогодні оскаржити чи тим більше відмовитися від нього. Це завжди буде пріоритетом для будь-яких політиків. Навіть найбільш непримирені вороги всередині країни все одно будуть виступати за єдиний курс в питаннях зовнішньої політики Румунії щодо євроатлантичного співробітництва, стратегічного партнерства і членства в ЄС.

Чи є підстави говорити, що всі ці протести були спеціально скоординовані і організовані ззовні?

Ні. Протести дійсно були організовані через соцмережі. Аде велика кількість діаспори на вулицях пояснюється тим, що це був серпень - час відпусток в багатьох країнах Євросоюзу, і тому дуже багато румунів приїжджають з-за кордону до дому. На хвилинку - 3,5 млн румунських громадян з біля 20,5 млн населення Румунії працює в інших країнах ЄС і багато з них збирається в один місяць в Румунії. Тим більше, для декого участь в протестах в Бухаресті – нагода відвідати столицю, провести там уікенд, відвідати друзів.

Давайте не забувати і про те, що ці люди не живуть постійно в Румунії, не платять там податки. І їхня активність при голосуванні, на основі аналізу попередніх голосувань на виборах, була дуже низькою. Тому просто висловлення своєї позиції мало, потрібно іти далі і мобілізуватися коли потрібно – бо право народу керувати державою все одно реалізується через голосування на виборах. Недостатньо просто вийти на вулицю за кілька років до самих виборів.

Игорь Соловей Игорь Соловей , Руководитель отдела "МИР", LB.ua
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter