ГлавнаяМир

Микола Кулініч: Третій транш МВФ – це японські гроші

Надзвичайний і повноважний посол України в Японії Микола Кулінич уже вдруге представляє інтереси Києва в Токіо, отож як ніхто розуміє, наскільки потеплішали двосторонні стосунки за останні 15 років.

Микола Кулініч: Третій транш МВФ – це японські гроші

Японською наш дипломат намагається спілкуватися на побутовому рівні, бо знає: для перфекціоністів-японців їхню мову треба опановувати або ідеально, або ніяк. Зате системою символів і жестів пан посол оволодів бездоганно, поставивши її на службу українському інтересу. Якими є перспективи українсько-японських відносин – про це в ексклюзивному інтерв’ю «Лівому берегу»

Незважаючи на кризу, японська єна залишається стабільною. Поясніть, чому Японія вибирає саме таку валютну політику?

Новий уряд країни на чолі з прем’єр-міністром Юкіо Хатоямою пообіцяв у першу чергу підтримувати внутрішній ринок Японії, знизивши при цьому традиційну залежність Токіо від експорту власних товарів. Саме з цих міркувань Банк Японії не здійснює протекціоністських кроків для корекції курсу національної валюти. Це також є однією з причин того, що на тлі глобальної кризи міжнародні фінансові інститути розглядають єну у якості «валюти-притулку» в умовах досить нестабільних на цей час долара та євро.

Сильна єна потрібна Японії і для того, щоб сконсолідувати внутрішню ситуацію, тому нинішня криза – найгірша в історії Японії. Я вже вдруге працюю там у посольстві України. Коли був вперше, у них теж була криза, стагнація, але зараз набагато гірше.

Проте, якщо ви потрапите в Японію, то цього зовсім не відчуєте – складеться враження, що ви перебуваєте у найбільш процвітаючій країні світу. 15 років стабільні ціни. Скільки я пам’ятаю себе в Японії, вони не змінювалися. Інфляція –1–4 % за рік. Хоча зросло безробіття, бо масово скоротили велику кількість тимчасових робітників, які працювали неповний робочий день. Ця соціальна напруга вилилася в те, що ліберал-демократів усунули від влади. Зараз японці дуже складно роблять бюджет 2010 року, бо вже сформовано новий уряд, який ріже навіть бюджет 2009 року. Але загалом у суспільстві не такий панічний настрій, як був півроку тому.

Які галузі найбільше постраждали і як вони поводяться у цих умовах?

Найбільше постраждала автогалузь, зорієнтована на світовий збут. При сильній єні і відсутності попиту «Тойота» на два-три тижні закриває виробництво. Проте візуально кризи немає, ми її ніяк не відчуваємо, хоча й знаємо, що вона є, аналізуємо, що є, але життя абсолютно передбачуване і стабільне. Це непогано – бо у суспільстві немає панічних настроїв. Японці – дуже консолідована нація, моноетнічна, мононаціональна, вони вірять у те, що вони переможуть.

Інша важлива річ, яку ми не розуміємо. Криза – світова, тому індивідуально з неї вийти ніхто не може. 1929 рік показав, що це неможливо. Японія першою зробила той жест, який ми тільки зараз можемо оцінити: у лютому вони передали в Міжнародний валютний фонд $100 млрд. додаткового добровільного внеску, щоб через міжнародну валютну інституцію підтримати економіки, які зараз деградують.

Тобто Україна від МВФ отримує японські гроші?

Я це можу сказати офіційно: третій транш Міжнародного валютного фонду – це японські гроші. Ми отримали офіційний прес-реліз Міністерства фінансів, що кошти, які пішли в Україну третім траншем, – сформований пакет за рахунок грошей, переданих Японією. Вони нам обіцяли допомогти через міжнародні організації – вони виконали. Це люди слова.

Як вплине найбільше за повоєнний час падіння економіки Японії на їхні позиції в світі?

Глобально – ніяк. Але у виграші залишився Китай, їхній конкурент у регіоні і частково в глобальному вимірі. Тому зараз японці почуваються в регіоні не дуже зручно, оскільки китайці їм роблять не просто віртуальний виклик, а вже реальний – починають «нависати» зі своїм економічним потенціалом. Окрім того, Китай був головним торговим партнером Японії, а зараз – ситуація дзеркальна. Іде зменшення товарообігу, бо Китай переорієнтовується на Сполучені Штати, країни Європи, де намагається зайняти той простір, який традиційно був за Японією. У цьому – серйозність виклику.

Як Японія планує посилювати свої позиції в економічному змаганні з Китаєм?

Японці діють традиційно. Зараз вони знову активізують експорт. Розвивають ідею, з якою новий японський прем’єр Юкіо Хатаяма прийшов до влади, – впровадження єдиної азійської валюти на зразок європейського євро. Це програма не одного року, але її мета – не тільки стримати юань за допомогою консолідованої валюти у регіоні, але і знайти розумну альтернативу нинішньому пануванню долара у взаємних розрахунках на Азійському континенті.

Цілком очевидно, що для практичної реалізації такого проекту знадобиться досить багато часу і об’єктивних передумов, але уряди названих країн вже досягли домовленості про синхронне зниження облікової ставки і скорочення індексу інфляції. Економісти розглядають це як перші кроки по запровадженню єдиної грошової одиниці.

Але ж Китай також проводить політику відходу від долару, розвиваючи розрахунки у національних валютах, зокрема, з Росією…

Китай поки що важко сприймає ідею інтернаціональної азійської валюти. Але Японію підтримують 10 країн Асоціації держав південно-східної Азії (ASEAN), які фактично прив’язані до неї. Та й Китай для ASEAN – дуже серйозний виклик. Якщо вони раніше мали свій інтерес на китайському ринку, то тепер Китай переходить в ASEAN і займає домінуючі позиції. Японці як люди гармонії відчувають у цьому дисгармонію і намагаються її збалансувати.

При цьому паралельно відбуваються дивні речі, які мені як європейцю важко пояснити. Незважаючи на те, що Китай – головний конкурент, японці продовжують співпрацювати з ним по лінії програми Офіційної допомоги розвитку (ОДР), виділяючи гранти, великі єнові кредити тощо. Коли я запитую: «Поясніть, навіщо ви це робите?!», вони відповідають: «Щоб не злити і не підігрівати антияпонські настрої в суспільстві».

У них є велике занепокоєння щодо розвитку антияпонізму, ворожості в Китаї, і тому вони проводять політику його стримування, пропонуючи кредити такому потужному економічному гравцю.

Чого за останній час вдалося досягти в українсько-японських відносинах?

За останні три роки відбувся економічний прорив України в Японію. Наведу тільки один приклад. До початку кризи, з 2005 року по 2008-й, наш товарообіг зріс у шість разів і у 2008 році становив майже $3 млрд. У 2008 р. Японія була другим нашим торговельним партнером у Азії після Китаю.

Коли я починав, при відкритті посольства України в Японії у березні 1995 року, ми раділи, коли товарообіг перевалив за $100 млн. А у минулому році він сягнув $3 млрд.! Приблизно таким же торговим партнером для Японії є Єгипет, основний постачальник бавовни.

Але поки що у нас від’ємне сальдо в двосторонній торгівлі, тому що більшість товарів отримуємо ми від них. Приблизно 80% японського імпорту – це автомобілі. До кризи Україна була другим європейським ринком для японських автомобілів після Російської Федерації, випередивши Німеччину за обсягами продажу машин.

Окрім цього, у контексті співробітництва у рамках Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україна стала першою європейською країною, з якою Японія почала працювати за схемою «зелених інвестицій». Тобто ми продаємо японцям «умовні одиниці» вуглецевих викидів, а навзамін отримуємо новітні енергозберігаючі технології.

Наскільки високий інтерес японських бізнесменів до співпраці з українцями?

Я вперше бачу, щоб у мене в черзі стояли бізнесмени і просили організувати зустріч у Японії з тим або з іншим керівником компанії. Раніше все це відбувалося повз нас. Зараз посольство стало осередком, який координує цю діяльність, зводячи японців і українців. За такий серйозний підхід японці стали нас поважати.

От я вам покажу розпорядження Кабінету міністрів від 19 серпня – План заходів розбудови співпраці України з Японією, де всі проекти детально розписані. Коли я показав його японцям, вони були приємно здивовані. На японців наш адміністративний підхід справив вибухове враження – вони задоволені, що їх включили в український державний план. Це дуже конкретні речі, і дай бог усім причетним їх реалізувати. Це початок, але ми на правильному шляху.

Як Японія реагує на втрату українського автомобільного ринку?

Коли в Україні було «зелене світло» для імпортних автомобілів, японці завезли таку кількість машин, що досі їх продають. Але у них виникло питання, коли парламент ввів 13%-ву надбавку на імпортні автомобілі. Японські урядовці та бізнесмени кілька разів викликали мене і запитували: «Як це можна? Це ж протекціонізм!» А коли почули, що лежить законопроект про 10%-ве мито, то попередили, що будуть реагувати через СОТ.

Японці висловлювали інтерес до модернізації нашої газотранспортної системи. Чи досі він є?

Інтерес є, і зробити вони можуть багато, тому що японці експлуатують такі ж газогони.

На якій стадії переговори в цьому напрямку?

Розмови упираються в фінансування. Якщо меморандум, підписаний у березні цього року в Брюсселі, передбачатиме фінансову участь не тільки Європейського Союзу, але й Японії, вони підключаться. Вони кажуть: тільки дайте нам відмашку.

Що вони пропонують?

Що таке технічний газ, навколо якого точилося стільки суперечок? Це газ, за допомогою якого запускається компресор А японці роблять електричні компресори, які мають високоефективні насоси і не потребують використання технічного газу. Увесь Близький Схід працює на таких компресорних установках, їх же встановлено на тих газопроводах, що йдуть через Туреччину.

Окрім того, для нашої газотранспортної системи є інший дуже цікавий проект – моніторинг із космосу витоків газу. Є можливість через супутник спостерігати за станом магістральних газопроводів, моментально фіксувати кожен прорив і швидко його ліквідовувати, економлячи на неконтрольованих витоках газу, яких у нас чимало.

Яке мав значення візит Юлії Тимошенко до Японії – він зіграв роль у пожвавленні стосунків? Чого чекають в Токіо від української влади зараз?

Візит був вдалим, бо прем’єр-міністр України вперше приїхала до Японії. Її сприйняли дуже серйозно. Японці на неї дивилися як на якийсь феномен. По-перше, в Японії трохи інше ставлення до жінки. По-друге, японці дуже політично закриті, вони уникають публічності, а ми – публічні, відкриті, і це на них справило колосальне враження. Я був присутній на переговорах з колишнім прем’єр-міністром Таро Асо. Почалися вони формально, потім японський прем’єр почав робити записи, а потім – розпочав спілкування та серйозні розмови. Найголовніше те, що за підсумками цієї зустрічі пішов розвиток політичних і економічних відносин.

Японці серйозно почали ставитися до можливості надання кредитів як урядових, так і комерційних. На жаль, криза похитнула імідж України як позичальника, проте японці від нас не відвернулись. Вони вирішили фінансувати нас через міжнародні фінансові організації, зокрема МВФ, але я впевнений, що ми поновимо і експортні кредити, зокрема через Японський банк міжнародного співробітництва JBIC та «Укрексімбанк». Нові кредитні лінії – це перспектива, яка незабаром може стати реальністю.

Візит Тимошенко до Японії додав мені оптимізму, бо японці побачили, що з Україною можна мати справу, що ми мислимо не просто категоріями «Дайте нам гроші», а хочемо реально модернізувати економіку. Україна дня них – це ринок з вигідним геополітичним розташуванням на межі з Європою, між Європою і Росією.

Українська бюрократія і бізнес – консервативні, у нас не дуже люблять бізнесменів з Азії. Наскільки це заважає розвитку стосунків?

Японців це не стосується. Між усіма політичними силами є консенсус. Хто б не був президентом України, наші відносини з Японією будуть важливі, адже це відповідає нашим національним інтересам. Питання модернізації нашої економіки, яка виведе країну на інший рівень, розуміють і в Донбасі, і на Заході. Більше того, Донбас – перший реципієнт українсько-японських проектів, тому там сумнівів немає. Це не питання «Брюссель чи Москва?». У Токіо ви можете зустріти і «регіоналів», і «бютівців», і «нашоукраїнців». Що нам заважає?

Тобто проблема в тому, що з ними про «відкати» не домовишся?

Це поза їх розумінням. Прозорість, транспарентність і передбачуваність відносин – головні умови для співпраці з японцями. Чому вони натхненно говорять, що український аграрний сектор – це їхня перспектива, але в АПК не йдуть? Японці імпортують 60% продовольства. Але вони не розуміють наших земельних відносин і наших правил торгівлі агропродукцією. Коли вони чують про купівлю права оренди землі та інші тонкощі паювання, то бліднішають і зависають як комп’ютер. Вони лякаються цього!

Це через корупцію у нас немає спільних проектів у сільському господарстві?

Вони будуть. Нещодавно в Україну приїжджала знімальна група національного каналу NHK, яка більше місяця знімала 56-хвилинний фільм про українське сільське господарство. Для них ми – житниця. У них фільм «Соняшник» з Софі Лорен дуже популярний. Чому? Бо Японія – країна вузенька, маленька, а соняшник для них – декоративна рослина, яку дарують як троянду. Коли я показую на лекціях фотографію українського поля, де до горизонту росте соняшник, а над ним блакитне небо, – це викликає фурор. Японці захоплені простором і красою нашої країни!

Але для них важлива транспарентність у стосунках. Хоча і в цьому вони стримані. Корупція, наприклад, є в тому ж Бангладеш. Японців не лякає корупція як така. Але вони хочуть її вивести за межі наших з ними стосунків.

Наскільки український політикум готовий якщо не переорієнтовуватися з Європи на Азію, то принаймні звернути на неї свою увагу? Бо плани послів України в Китаї, Японії звучать у Києві дещо фантастично…

Це зараз вони здаються фантастичними, а насправді – це уже реальність. Сьогодні у посольстві не відбитися від бізнесменів – як великих, так і малих. Вони розуміють, що український ринок – відкритий, незарегульований, не забюрократизований як у країнах ЄС. Японці зацікавлені у співпраці, і у них немає політичної мотивації.

Єдина країна, до якої у них є запитання, – це Росія. Росіянам вони ставлять умову: спочатку – Курили, а потім усе інше. Хоча вони розвивають з росіянами політичні та економічні стосунки, але вирішення багатьох питань упирається в острови. При цьому японці розуміють, що Україна – не Росія. Навіть жартують: «Ми не так далеко від вас знаходимося. Між нами тільки один сусід. Але який!» (Сміється)

Японці не прихильники гігантизму. Вони люблять починати з малого, тому пропонують співпрацювати в туристичних проектах у рамках ГУАМ. Японці не знають цих країн, але вони схильні мандрувати – 60% населення виїжджає за межі Японії у відпустку. Для них Крим, Ялта, де вирішили долю Японії після Другої світової війни, – знакове місце. Усі запитують: «А де Ялта?». Коли я їм показую Лівадійський палац, цікавляться, як туди потрапити.

Другий напрямок – інвестиційний. Вони вивчають інфраструктуру в країнах ГУАМ, проводять своїм коштом практикуми в Токіо щодо того, яким чином залучити інвестиційні ресурси з Японії в Грузію, Україну Азербайджан і Молдову. Вони зустрічаються на рівні регіональних координаторів, працюють і справді в це вірять, бо звикли працювати, як вони кажуть «соро-соро» – крок за кроком, як у Басьо. До речі, той факт, що українські діти в школі вивчають японського поета Басьо, якого включили в шкільну програму, у Японії також викликав до нас неабияку повагу.