За мить до гри

Невдячна робота – писати за кілька годин до гри, результат якої читачі у день виходу газети уже будуть знати. Залишається писати про те, що відбувається до стартового свистка арбітра. Однак така уже специфіка тижневого видання, яке ви тримаєте в руках, а відтак завдання вашого покірного слуги – передати усе те, чого ви не бачили навколо гри і що доповнить ваше враження від побаченого у телевізійній трансляції.

Лондон – велетенський гамірний мегаполіс з купою своїх проблем та інтересів, і було б перебільшенням стверджувати, що «Сіті» жив самим лише матчем національної команди Англії з національною командою України. Хоч те, що матч мав певне історичне нашарування, – факт. По-перше, англійці у цій грі вийшли у новій формі, вигляд якої тримали у секреті до останнього моменту, було лише відомо, що форма зроблена за зразком 66-го року – найславетнішого в історії британського футболу, коли команда під проводом легендарного Альфа Рамсі вперше і востаннє здобула звання чемпіона світу. Тоді «брити» у фіналі побили німців 4-2 (забивши «гол, якого не було», але то зовсім інша історія) на «Уемблі» – звісно, ще на старій арені.

У день гри з українцями на модерному перебудованому стадіоні у спортивних «мегасторах» Лондона почали продавати нові футболки «поло» для фанатів – білі з емблемою Федерації і вишитою зіркою, що символізувала виграш «Кубка світу–1966». Недарма поняття консерватизму родом з Британських островів: англійці не вишикувалися у довжелезні черги, як до Музею мадам Тюссо, щоб придбати новинки – їм ще цілком мила серцю попередня форма і та, що була перед попередньою, – ці зразки у кожного вболівальника пов‘язані зі своїми спогадами. Але нову форму все одно рано чи пізно розкуплять, бо «66-й» – це святе, а Фабліо Капелло – це та людна, котра підсилює віру середньостатистичного англійського фана у те, що той давній, але незабутній «66-й» може повторитися у близькому майбутньому.

Перед грою з Україною Капелло порівнювали з легендарним Рамсі ледь не у кожній газеті. Про це писали журналісти, про це говорили експерти, ці порівняння підтверджували гравці чемпіонської збірної. Переможець Кубка світу більш ніж сорокарічної давнини Мартін Пітерс так і сказав: «Пан Капелло точно як Альф Рамсі. Коли Альф заходив до нас у номер о 10-й вечора і ми дивилися телевізор, він просто вимикав його і казав «На добраніч, хлопці». І це було все. Жодних заперечень. Якщо б ти не зробив того, що наказав «комендант», ти був би вигнаний з табору».

Через 43 роки всі на Островах з великим захопленням сприйняли жорсткість і відданість дисципліні, яку сповідує Капелло. Італієць заборонив футболістам вживати шановані у Британії чіпси і кетчуп. «Вау, як правильно!» – вигукнули фани, хоч і не перестали вживати цих продуктів самі.

Те, що команда Капелло до зустрічі з Україною впевнено перемагала у кожному матчі і сила її від гри до гри лише зростала, одночасно із радістю принесла і переживання: «А що, коли наші гравці знову почнуть дерти носа, вважаючи, що вони найкращі на планеті і знову ж таки по цьому носі отримають?» – занепокоєні висловлювання миттю замигтіли у місцевій пресі. Побоювання намагався розвіяти захисник англійців Ріо Фердінанд: «Ніхто не може тепер почуватися безпечно», – заявив він. Досвідчений оборонець «Манчестер Юнайтед» мав на увазі те, що синьйор Фабіо і думки не припускає, щоб зважати на імена гравців. «Ти граєш лише тоді, коли виглядаєш кращим за інших. Твій досвід і кількість зіграних матчів за збірну – не важливі», – поділився Ріо. Судячи з усього, його така ситуація лише надихає: «За останні 20-25 років у збірній постійно було 4-5 футболістів, рівень гри яких не мав значення для тренерського штабу. Попри те, що вони грали погано, завжди одягали футболку збірної наступного разу».

Жодної недооцінки української команди не було і близько. В загальному настрої концентрації і якогось навіть глобального остраху того, що збірна Англії може зіграти не на повну силу, журналісти та експерти «підносили» фігури Шевченка і Вороніна. Те, що першому Андрієві так і не вдалося заграти на Островах, згадувалося побіжно. Більше всього було спогадів про яскраві голи Шеви у збірній та у перший період кар‘єри у «Мілані». Про те, що це сильний і неординарний гравець, казали екс-одноклубники Андрія Террі і Лемпард. У той же час ефективна гра Вороніна в «Герті» вивела його у лідери за числом згадувань в англійських передматчевих репортажах: британці допитували футболіста на щодо повернення до «Ліверпуля». Воронін зробити це зовсім не проти, але: «Я б залюбки повернувся на «Енфілд», але для того щоб грати, а не бути п‘ятим чи шостим номером на лавці і сидіти там, аби переглядати матч».

Не забули англійські медіа і про Тимощука з Назаренком – цих футболістів також вважають ключовими у тактичній схемі українською команди. Узагальнюючи все побачене і почуте до гри Англія-Україна, можна з впевненістю вивести таке: Лондон, хоч і продовжував жити своїм строкатим і різноманітним життям і багато якими місцями не торкався футболу, все ж не міг не помітити події. Збірну України розглядали як лакмусовий папірець нинішнього рівня прогресу команди Фабіо Капелло у прагненні до омріяної багатьма поколіннями мети: виграшу другого титулу чемпіонів світу. Силу «синьо-жовтої команди» ніхто не заперечував, однак за будь-яких розкладів господарі мали перемогти, а от яким чином, з яким рахунком і за якої гри – це б уже і давало привід для дискусії щодо поставленої вище мети. На вітринах букмекерських контор Лондона довелося побачити лінію «1 до 9» на рахунок «3-0» на користь, звісно, «своїх», тобто за кожні 10 вкладених фунтів гравець, в разі завершення матчу з таким результатом, отримував 90. Звісно, таку ставку не охарактеризуєш як вірогідну і аж на «3-0» розраховували не всі, але тенденція до великої перемоги передбачає, що виграш взагалі розумівся як належне.

Знаючи результат гри, вам легко оцінювати усе прочитане і розуміти, про чий прогрес є сенс говорити більше – український чи британський. Звісно, нас більше за все цікавить гра нашої команди, і цієї гри ми очікували насторожено, але водночас із надією. Михайличенко змінив усталений для збірних команд України в усі часи графік і повіз команду на тижневий збір до Англії. Відповідно, тренування на «Уемблі» відбулося не за день до гри, а за два. Усі ці нюанси мають значення не лише з позиції журналістського відстеження подій. Але наскільки це вплинуло на гру команди – проаналізуємо за тиждень, відійшовши від емоцій. На холодну голову.