ГлавнаяСпортДругие

Футбол на Апеннінах

Щоб знати, як розмовляти з італійцем, спочатку дізнайтеся, за яку команду він вболіває.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель
Футбол на Апеннінах

Те, що Італія – країна футболу, певно, відомо всім. Але чи знаєте ви, наскільки вона просякнута цією грою – до останнього капіляра і власне до цілковитого безумства? Аж ніяк не перебільшенням є твердження: щоб знати, як розмовляти з італійцем, спочатку дізнайтеся, за яку команду він вболіває.

Фанати на Апеннінах бувають зовсім різні. Найбільш божевільні – на півдні Італії, особливим буйством відзначаються прихильники «Наполі», «Палермо», «без даху на голові» «романісті» (фани «Роми»). Що ж стосується заможної і врівноваженої Півночі, то й вболівальник тут – інтелігентний і розважливий. Звісно, не обходиться без «ультрас», які підтримають у Верхній Італії притаманну цілій країні атмосферу «тіффозі» (пристрасних вболівальників), але таких бійок і погромів, які майже постійно влаштовують фанати згаданих вище команд, північні фани не влаштовують.

Турин – місто, що добре відоме українським поціновувачам гри мільйонів, є осідком двох відомих клубів – «Торіно» та «Ювентуса». За перший клуб вболівають більшість місцевих жителів, бо це – народна команда. Відтак на стінах міста часто можна помітити зображення «торо» – бичка на задніх копитах, символу клубу. Так само на стінах можна знайти і комуністичні знаки і гасла. От наприклад, такі: «Незалежний соціалізм» поруч із серпом і молотом і «Справедливість – пролетаріату!». Турин залишається центром соціалізму – не забувайте, що саме італійський ФІАТ став прототипом радянських «Жигулів», а місто Тольятті назвали на честь тодішнього голови компартії Італії. До речі, досі в Турині є вулиця Радянського Союзу – «корсо Уніоне Советіко». Так-от за «Торіно» зазвичай вболівають якраз прихильники соціалістичних ідей.

Однак якщо слава «торо» сягає середини минулого століття і фактично закінчується моторошною авіакатастрофою на горі Суперга (4 травня 1949 року літак з командою «Торіно» врізався у гору, заходячи на посадку), то вся новітня історія, звісно ж, пов‘язана з «Ювентусом», командою, що двічі вигравала Кубок чемпіонів та більше всіх у країні здобувала «скудетто». Поруч із «лівими» ідеями у Турині існує великий бізнес, відтак за «Ювентус» переживає «ділова публіка». На гру вона йде разом зі своїми дітьми – розважливо, нікуди не поспішаючи, нічого не викрикуючи, навіть людей з клубними прапорами зустрінеш не так часто. Під час матчів прапори концентруються, як і належить, за воротами, у секторі найбільш палких фанатів, однак вболівають «ювентіні» доволі стримано, більшою мірою реагуючи на позитивні або негативні моменти у грі своєї команди.

Інша справа – вболівальники генуезької «Сампдорії», котрі не замовкають ні на секунду, весь матч розкручуючи прапори своєї команди так, ніби це карусель, яку приводить в рух зовсім не людина, а відповідний механізм. Генуя хоч і розташована північніше того ж Риму, все ж місто біля моря, чим і зумовлена емоційність і відданість уболівальників. Генуезці – такі собі південні люди з Півночі, не схожі ні на кого, скупі на емоції у звичному житті, однак футбол – то зовсім інша справа, адже це – друга релігія.

Щодо релігії головної, то як і у фактично кожному великому місті Італії, тут чимало храмів, але – як і у всьому – тут є своя особливість. Оскільки місто закладалося біля моря перш за все для моряків, які, як відомо, вдома бувають дуже рідко, то забудовники зважали на економію місця: будиночки у Генуї просто туляться один до одного, залишаючи поміж собою вузенькі лабіринти, в яких приїжджому нескладно заблукати. Так само і церкви: ззовні це лише одна стіна із входом, однак всередині вам відкривається притаманна Італії велич храму, оздобленого у традиціях Ренесансу із іконами пензля Рубенса, як, скажімо, у Катедральному Храмі Святого Лоренцо (Лаврентія).

Є у Генуї й українська церква – Святого Стефана: громада наших земляків налічує до 3 тисяч і, що приємно, українці тримаються одне одного і ведуть активне громадське життя. Зусиллями капелана храму отця Віталія Тарасенка та голови місцевого Товариства українців Олега Сагайдака майже постійно організовуються поїздки до святих місць і українські вечори. Напередодні матчу «Сампдорії» з «Металістом» Олег домовився з генуезьким клубом про нижчу ціну квитків для української громади: повна вартість – ?30 – не по кишені більшості наших земляків у Генуї, де зарплатня не така уже й висока.

У день матчу «Металіст» і «Сампдорія» провели спільну акцію – відвідали генуезьку клініку «Газліні», де проходять лікування в онкологічному відділенні українські діти. До речі, дізнавшись про цю акцію, головний тренер харків‘ян Мирон Маркевич вирішив сам приїхати до дітлахів. У день гри тренери зважають на кожну дрібницю, зазвичай не залишаючи резиденцію команди до виїзду на матч, однак вочевидь є вищі цінності і те, що наставник не став перейматися футбольними забобонами, робить йому честь. Відвідини українських дітей – ініціатива Генерального консульства України у Мілані, для них це не перша подібна акція: рік тому наших дітей у такій же клініці у Монці на запрошення генконсульства відвідав нападник тоді ще «Мілана» Альберто Джилардіно. Так українське життя в Італії бурлить.

Що ж до власне футболу, то на початку тижня газети писали про Адріано і його гол рукою в ювілейному 210-му дербі «Інтер»–«Мілан». Обговорювали навіть дискваліфікацію бразильця, однак зійшлися на тому, що неможливо довести, навмисно чи випадково зіграв недозволеною частиною тіла форвард. Але хоч що робіть, а матч уже зіграно і «Інтер» на 99% – чемпіон Італії. Матч не найкращим чином провів близький Україні Каха Каладзе, втім, це не завадило йому наступного дня радо приймати в гостях кореспондента «Лівого берега». Щоправда, прогнозувати результат протистояння «Металіста» із «Сампдорією» Каха відмовився, оскільки не бачив харків‘ян у ділі. «Сампу» ж назвав міцним середняком, який попри місце внизу турнірної таблиці вміє і оборонятися, і контратакувати. Суперник у «Металіста» – непростий, і в порівнянні з січнем, коли були підстави казати про спад колективу Маццарі, у лютому команда виглядає іншим формуванням: більш організованим, мобільним і небезпечним. Після травм повернулися центральний захисник Паломбо і хавбек Франческіні, а головне – у формі Кассано. Він – творець генуезької гри, котрий одним пасом може відрізати весь захист суперника...

Якою була розв‘язка – ви уже знаєте, а те, що залишилося за лаштунками – наступного тижня у «Лівому березі».

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель