ГлавнаяСпортДругие

Футбол на Апеннінах-2

У Карло Анчелотті нині непрості часи. Його жене у відставку ледь не кожен «міланіста». Фанати клубу незадоволені грою команди – і є від чого: у матчі оcтаннього туру проти «Кальяні» «россо-нері» виглядали посередньою командою і перемогли лише через збіг обставин. Анчелотті проводжали зі стадіону свистом, зрештою, білі аркуші на знак бажаного звільнення «алленаторе» міланські «ультрас» підняли з першими хвилинами матчу.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель
Футбол на Апеннінах-2

Командна гра у «Мілана» тепер йде смугами: то виходить, а то не виходить. І свист на адресу Карлетто вкотре дав привід згадати про невдячність тренерської професії: для Анчелотті це восьмий сезон у «Мілані», за сім попередніх він виграв вісім трофеїв, з яких два Кубки чемпіонів і Міжконтинентальний кубок – найпрестижніші у світі клубного футболу. «Скудетто», щоправда, лише разок брав, але Берлусконі з Галльяні усі ці роки наголошували на міжнародному пріоритеті у результатах клубу: боси хотіли, щоб «Мілан» став найтитулованішим клубом планети, і Карло досягнув цього. Однак коли гри немає, вимоглива публіка забуває все, вона хоче видовища. Зрештою, до честі спокійного як удав Анчелотті, він самоконтролю не втрачає: от і після гри «Мілан» – «Кальярі» прийшов на щотижневу програму каналу «Італія-1» «Контро-кампо» (у дослівному перекладі на українську «проти поля»). «Контро кампо» – аналог політичного шоу «а-ля Шустер». Там багато гостей-експертів – на центральному подіумі їх 10-12, до того ж купа фанатської публіки (людей 320-350). Це вболівальники північних клубів – «Мілана», «Ювентуса» і «Інтера», які гулом і образливими вигуками зустрічають вхід у зал тренерів ворожих команд і овацією зустрічають своїх. Гості у студії завзято сперечаються, часто переходять на крик, того ж Анчелотті прямим текстом відправляють у відставку (сидить якийсь дідок, який ще Джузеппе Меаццу бачив, і каже: «Я не розумію, чому ти, Анчелотті все ще тренер «Мілана»). Одне слово, все дуже схоже на політичні телебаталії в Україні, навіть починається майже так само о 22.30, а закінчується за першу ночі…

Так от, про стійкість Анчелотті: «містер» взагалі ніколи не піддається на провокації. Навіть коли дідок насідав – «Ну, скажи мені, ти сам здатний подати у відставку!», Карло спокійно відповідав, що команда уже почала грати краще і процес відновлення гри – доволі складний. А потім і взагалі видав: «Уболівальники просто втомилися бачите одне й те ж обличчя на тренерському містку, тому й так реагують на мої рішення. Я просто вже їм набрид». Почуття гумору у такий непростий момент кар‘єри гідне поваги. Окрім цього в Анчелотті є підтримка босів, які поки дають йому шанс закінчити сезон, а далі, мовляв. буде видно. Чемпіонат уже не виграти, залишається лише Кубок УЄФА, до речі, єдиний трофей, який «Мілан» ще не вигравав. Якщо перемогти у цьому змаганні, то цілком можна втриматись на посаді, або якщо вже і мінятимуть тренера, то піти з гордо піднятою головою.

Про Кубок УЄФА нині усі думки Шеви. Українець взагалі розраховував зіграти проти «Кальярі», але просто поки не був повністю готовий: на матч чемпіонату ще один форвард був дуже потрібний, але ризикувати Шевченком не стали, бо для «Мілан-лаб» (знаменитої медичної лабораторії «Мілану») репутація важливіша за ризик.

До того ж далися взнаки старі болячки Андрія: ще досі наш форвард переживає наслідки травми, з якою грав на Чемпіонаті світу 2006 року. Закінчити кар‘єру Шева обов‘язково хоче в Мілані, хоч у кінці цього сезону його оренда в італійському клубі закінчується і не слід виключати варіант, який для гравця є малоприємним – повернення в Лондон. Минулого тижня Андрій перевіз сім‘ю назад в Мілан і з великим оптимізмом сприйняв перше після паузи тренування у загальній групі. Шева рветься у бій і хоче показати всім, що його ще рано записувати в історію! Кореспондент «Лівого берега» у цьому переконався, поспілкувавшись з нападником у його міланській квартирі. Зустріч вийшла пізньою, дружина Андрія якраз вклала двох синів спати і сама заснула, тому розмовляли тихо, однак дуже відверто. Про Англію, про Моуріньо, про перспективи оновленої збірної. Не буду розкривати усіх таємниць – інтерв‘ю на вас чекатиме за тиждень.

Зараз же розповідь про Мілан доповню історією про музей двох видатних клубів міста, що розташований на арені і відповідно має назву Il Museo San Siro. Серед експонатів є й футболка і величезні фотопортрети нашого земляка (підстав для цього – греблю гати). Заснував музей один міланський колекціонер, до речі, фанат «Інтера», котрий зробив постійну експозицію «два в одному» просто на легендарному стадіоні імені Джузеппе Меацца. Де, як не у цьому храмі футболу, краще довідатися про одне з найяскравіших протистоянь – про знамените дербі двох грандів з одного міста, «Мілана» й «Інтера». Тут було б добре трохи нагадати історію.

«Стадіо кальчістіко Сан-Сіро» вперше запалив вогні 26-го року минулого століття, коли він вміщував 35 тис. глядачів і був лише домашньою ареною «Мілана». У першому дербі перемогли гості – «Інтер» – 6:3. Через 22 роки ця арена вже не була чужою для «Інтереціонале»: мерія викупила «Сан-Сіро» у клубу «Мілан» і запропонувала обом клубам проводити домашні ігри на одному стадіоні.

«Сан-Сіро» пережив три реконструкції. Останнє розширення відбулося перед чемпіонатом світу 1990 року, коли збудували третій ярус. А у фундаменті славетного стадіону – музей, задум якого належить запеклому фану «інтеристів» Онорато Арізі.

«Музей «Інтер-Мілан» народився 6 жовтня 1996 року, – каже «Лівому берегу» синьйор Онорато. – Тоді мене багато хто засудив, адже я вважався найбільшим колекціонером «Інтера». Проте мене запитали, чи можу я заснувати музей і для «Інтера», і для «Мілана», бо цей будинок футболу належить обом командам? Я погодився, і крок за кроком сформував музей. Коли грають «Інтер» та «Мілан», фани обох команд часто глузують з нашого закладу. Але із нашим об’єднанням ніколи не було проблем, вже 12 років наш музей мирно та гостинно відчиняє свої двері всім».

Побачити найпрестижніші трофеї, здобуті обома клубами, можна за ?5-7 – залежно від віку, якщо ж забажаєте долучитися до екскурсійної групи, якій гід показує сам стадіон – ще плюс ?5. За цю суму можна і відчути, і побачити на власні очі історію італійського футболу. Шнуровані м‘ячі 20-х–30-х років і бутси того часу (схожі на демісезонні черевики) хоч і стоять за склом, але, здається, пахнуть історією. Або м‘яч, яким грали в 40-ві роки – зав‘язок немає, шкіряні частини вже стягнені швами.

На чільному місці – стенд самого Джузеппе Меацци: він один з двох італійських футболістів, що двічі ставали чемпіонами світу. Меацца в основному грав за «Інтер», тому у залі слави він у синьо-чорній футболці.

Два великих тренери поруч – Нерео Рокко й Еленіо Еррера, творці «катеначчо» – тактики гри від оброни. М‘яч в руках Еррери не просто для композиції: він наказував кожному гравцеві перед грою доторкнутися до нього, як до Біблії, і присягнути один одному на вірність. Рокко і Еррера були суперниками у 60-х роках і саме вони зробили відповідно «Мілан» та «Інтер» світовими грандами, вигравши для цих клубів найпрестижніші європейські та світові трофеї.

А от, нарешті, і вона – футболка Андрія Шевченка: з його першого сезону, коли Андрій став «капоканон‘єре» – найкращим бомбардиром Серії А. Недавній кумир фанатів залишив свій автограф на щасливій сімці, котра принесла йому і «Мілану» успіх саме на 77-му році існування «Сан-Сіро». Тепер у Шеви інший номер і інше значення в команді. Хоч любов не минула: у секторі «ультрас», як і колись, весь матч розмахують «синьо-жовтим» прапором із написом Shevchenko. Це прізвище тут навчилися писати правильно, і всі ми знаємо чому.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель