ГлавнаяСпортДругие

Андрій Шевченко: «Я просто чекаю свого шансу»

Андрій Шевченко щойно відновився після травми спини, однак це ушкодження не заліковане повністю. Сам Шевченко каже, що із цією проблемою доведеться не лише грати, а й жити до кінця життя. Проте Андрій не схильний впадати у відчай.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель
Андрій Шевченко: «Я просто чекаю свого шансу»
Фото: УНИАН

У день нашої зустрічі Андрій саме перевіз із Лондона до Мілана свою сім‘ю – дружину Крістен і двох синів – Джордана і Крістіана. Оскільки облаштування родини зайняло чимало часу, наша зустріч відбулася пізно ввечері. Коли дружина і діти уже спали, наша тиха розмова розпочалася зі згадки про останню травму Шеви і матч «Мілана» проти «Інтера».

Що за травма не давала тобі зіграти після Нового року?
Ушкодження передніх м‘язів стегна. Це рецидив старої травми.

Через неї ти, зокрема, пропустив міланське дербі. Перемогу «Інтера», на користь якого суддя помилився тричі, вважаєш закономірною?

Спірні моменти, звісно, були, особливо тоді, коли Адріано забивав рукою, плюс два непризначених пенальті у ворота «Інтера»: ці епізоди змінили малюнок гри, а отже, відбилися на результаті. Взагалі вважаю, що обидві команди продемонстрували невластивий італійському «катеначчо» відкритий футбол. І «Мілан», й «Інтер» дуже прагнули виграти, тому ризикували. Моя команда створила під кінець гри достатньо цікавих моментів і цілком могла розраховувати на нічию. Але це – футбол…

Якщо проаналізувати гру «Інтера», чи не здається тобі, що при Моуріньо цей клуб став нагадувати «Челсі» і грати у більш силовий футбол?

Так, це, справді, типова гра для команд Моуріньо – силовий футбол з довгими передачами на нападників, мало комбінацій, більше боротьби.

Італійська преса уже безапеляційно заявляє, що «Інтер» переміг у цьому чемпіонаті. Ти згодний з таким висновком?

Справді, за ситуації, що склалася, втратити «скудетто» може лише сам «Інтер», якщо, скажімо, потрапить не просто у чорну смугу, а в якусь психологічну яму і програє кілька ігор поспіль, одну за одною. А так, я згодний, що чемпіонство фактично в їхніх руках.

Що стосується твого психологічного стану, то чи повернення до «Мілану» змінило його на краще? Адже після Лондона психологічно ти виглядав дуже погано…

Я був в поганому не психологічному, а фізичному стані: за останній рік я переніс дві операції, зокрема дуже важку операцію на спині. Саме ці проблеми визначили мій стан.

Часті травми в Лондоні стали наслідком специфічних тренувань у «Челсі»?

Не можу назвати ці тренування специфічними, однак фактом є те, що рівно рік тому я отримав травму спини, після чого мене вже оперували двічі, і лише тепер я потроху відновився. Останній рік у Лондоні взагалі був дуже важким для мене.

Зрештою, і перший рік у «Челсі» аж ніяк не назвеш ідеальним. Чому не вдалося зіграти в Англії так, як ти грав в Італії?

Як це не банально звучить – ті самі травми. Щоб там не писали, саме вони усьому причина. От дивися сам: за місяць до закінчення свого першого сезону у «Челсі» я отримую травму, яка вибиває мене з останніх вирішальних ігор – матчу-відповіді півфіналу Ліги чемпіонів, а також фіналів Кубка Англії та Кубка Ліги. Якби не ця травма, у мене був би просто гарний кінець після поганого початку сезону. А так, я травмувався, відновлювався протягом міжсезоння і початку наступного сезону. Потім відіграв п’ять місяців і от отримав травму спини, яка вибила мене на ще триваліший період, ніж попереднє ушкодження. Спробуй показати себе, коли ти весь час погано почуваєшся! Це те, що у мене вийшло в Англії.

Тут треба було б згадати, що і розпочинав британський період кар‘єри ти також після травми, отриманої наприкінці чемпіонату Італії-2006.

Та я взагалі відіграв чемпіонат світу-2006 практично на одній нозі! Приїхав до Англії після п’ятнадцяти днів відпочинку, навіть не встиг відновитися. Почав тренуватися при тому, що проблема коліна все ще існувала. Тому перші чотири місяці в Англії були доволі важкими, але загалом той сезон я провів непогано: забив 14 м‘ячів, віддав 12 гольових передач, взявши участь майже у всіх важливих іграх.

І от, коли підійшло закінчення сезону і треба було виступити у вирішальних поєдинках – отримую травму. Все – операція, і сезон закінчено передчасно! Про наступний я вже казав. До речі, сезон 2007/2008 догравав, пересилюючи біль. Потрібна була операція, але оскільки всі ігри були важливі, не хотів пропускати. Але своє я все одно пропустив: в міжсезоння мені знову зробили в Англії операцію. Спина була дуже «важка», я не те що бігати не міг – ходити було боляче.

Туманний Альбіон виявився для тебе зовсім нефартовим: варто лише набрати форму, як отримуєш травму, знову набрав форму – знову травма. Ніби пороблено. До ворожки не звертався?

Та ні, я у такі речі не вірю. Не знаю, чому так сталося. Просто так сталося, тепер головне – відновити форму.

Після повернення в Мілан ти почав почуватися морально краще?

Так, одразу ж. Таке враження, ніби я й не від’їжджав звідси: наче час зупинився. Все ж таки, я грав у цьому клубі упродовж семи років, виграв тут все, що можна, став найкращим футболістом. Це мій рідний клуб. Такий же рідний, як і «Динамо». Щоправда, «Динамо» таки трохи рідніший.

На жаль, «Динамо» не може запропонувати тобі прийнятних умов для завершення кар‘єри. В усякому разі таких, до яких ти звик…

Справа не в умовах, та я й не вимагаю якихось особливих умов. Просто зараз у мене контракт з «Міланом», а я ніколи не люблю забігати наперед. Київ – це моє рідне місто, Україна – моя рідна країна, тут мої уболівальники. Але поки що я просто не думав про повернення до Києва.

У «Мілані» ти в оренді. У наступному сезоні хочеш повернутися в Лондон чи залишитися в тут?

(Після тривалої паузи) Якщо чесно, то я тепер наперед не думаю про такі речі. Перш за все хочу дочекатися завершення сезону, а там, думаю, все вирішиться. Хоча, буду відвертим, хотілося б завершити кар‘єру в «Мілані».

Але через старі травми у тебе і тут не все гаразд – місця в основі немає. У цьому сезоні ти зіграв лише п’ять хвилин у матчі чемпіонату Італії, проти «Лаціо».

Я ставлюся до цього спокійно. У «Мілані» велика конкуренція, багато сильних молодих гравців, за яких заплачено серйозні кошти. Але чому лише п’ять хвилин? Я ж зіграв ще дві товариські гри взимку. От лише знову отримав травму якраз тоді, коли мав виходити на нормальний рівень гри. Якось уже так складається: у той період, коли от-от маю заграти, травмуюся (гірко усміхається).

«Мілан» славиться доброю медичною службою і вмінням зберігати футболістів у грі до солідного віку. Живі приклади – Костакурта, Мальдіні, Індзагі… Як довго ти збираєшся грати?

Загадувати наперед не хочу. Головне – це бути у формі, яка дозволяє конкурувати з молодими хлопцями. Так, приклад Індзагі тут дуже промовистий: найважливіше не кількість, а якість гри. Можна зіграти небагато матчів, але забити вирішальні м‘ячі, що принесуть твоїй команді титули.

Ти спокійно ставишся до нинішнього періоду у своїй кар‘єрі, коли більше часу змушений проводити на лаві запасних? На українських форумах фанати уже кажуть, що Шеві час закінчувати. Що скажеш на це?

Можу лише сказати, що закінчувати не збираюся. Мені 32 роки, так що можна ще грати. Було б здоров‘я.

Грати аж до Євро-2012?

Не знаю, це буде важко

Протриматися треба всього три роки! Якщо «Мілан-лаб»(медична лабораторія клубу – «Лівий берег») допоможе.

Щоб грати до 41 року, як Мальдіні, потрібні стимули і здоров‘я. І дуже важливо не отримувати травм. Адже будь-яке ушкодження в моєму віці може надовго вибити із сідла. Ті самі травми, які я отримував років 10-15 тому, тепер переживаються інакше: якщо у молодому віці я вже був на ногах за тиждень, то тепер на відновлення витрачаю місяць–два. В організму зовсім інші відновлювальні можливості.

Давай ще погоримо про оновлену збірну України, в якій дуже багато молодих хлопців. З деякими ти уже знайшов спільну мову. Скажімо, у матчі з Казахстаном у вас із Селезньовим вийшов ударний тандем форвардів…

Мені легко знаходити спільну мову з будь-яким гравцем, особливо молодим, котрий хоче грати за збірну і саме з цим великим бажанням приїжджає в національну команду. Я завжди готовий їм допомогти, передати досвід. Мені подобається приїжджати в збірну, тут – гарний колектив, всі хлопці прагнуть зростати і досягти в команді чогось серйозного. І я вважаю, що у збірної може бути велике майбутнє.

У складі збірної з‘явилося більше креативних футболістів, однак переважно вони створюють свої моменти у національному чемпіонаті. Наскільки показовим є це вміння для міжнародних матчів?

Справжню оцінку здібностями футболіста дає лише офіційна гра з сильним суперником. В Україні є гарні футболісти, але бути граним футболістом, дуже гарним і класним – це три різні речі. Коли граєш товариські матчі із слабким суперником, ця різниця не виявляється. Вона дається взнаки тоді, коли суперник сильний, діє на високій швидкості, не дає тобі простору і часу на вовтуження з м‘ячем. От коли футболісти пройдуть випробування таким суперником, зіграють під серйозним тиском, тоді можна про щось говорити. На мій погляд, для того, щоб була гарна збірна, треба мати гарний чемпіонат, в якому провідні ролі виконували б не іноземці, а свої гравці. Щоб зрозуміти, чи рівень гравців чемпіонату України відповідає рівню гравців чемпіонату Італії, Іспанії чи Англії, і потрібно зіграти в офіційних матчах.

1 квітня і відбудеться такий матч – на виїзді з Англією. Молодому колективу нашої збірної буде непросто витримати таке випробування. Не перегорять?

Я не думаю, що перегорять. Зрештою, все залежить від підготовки. На той час чемпіонат України вже місяць як відновиться. В принципі, ігрова практика у хлопців вже буде. Головне – треба не боятися суперника, яким би великими він не здавався, і намагатися грати у свою гру, тоді все буде добре.

Для тебе є певний символізм у тому, що ти гратимеш в Англії, де тобі два роки було не дуже комфортно?

Ні, я намагаюся не звертати увагу на такі речі. Це збірна, то був клуб. Навіть стадіон інший. Це просто ще одна відповідальна гра, яку треба зіграти якнайкраще. Особисто для мене найголовніше – це бути у добрій формі. Тоді проблем не буде.

Кажуть, ти з Моуріньо розійшовся у поганих стосунках?

Хто каже?

Англійська преса писала, до того ж він на прес-конференціях не дуже високо оцінював твої здібності…

Я ніколи не чув, щоб він казав про мене щось погане, а те, що інтерпретували, треба ділити на вісім і фільтрувати. У нас завжди з ним були робочі взаємини, як у тренера і гравця. Конфліктів, якщо ти це хочеш почути, ніколи не було.

Але ж розмова про те, чому ти не граєш, була?

Буквально раз чи двічі. Після матчу за збірну (проти Італії у Києві), він мене запитав: «Чому ти так добре граєш за збірну, а за «Челсі» – не так?». Я йому відповів: «Бо там мені дають грати, а тут – ні». «Я все зрозумів» – відповів Моуріньо. Наступних два матчі я грав, а потім він знову мене посадив в запас.

Ти не протестував?

Навіщо? Я гравець. Я повинен формою і готовністю довести своє право на гру в основному складі. А сваритися з тренером чи тиснути на нього – не в моїх правилах.

Ти й все ще газет не читаєш?

Ні, не читаю взагалі, і програм футбольних не дивлюся. Весь вільний час віддаю сім‘ї. Можу, щоправда, гру цікаву по телевізору подивитися.

Який у футболіста Шевченка сьогодні головний стимул?

Головне – це грати. Бо якщо ти не граєш, як би ти не тренувався, які б товариські матчі не грав, це не те. Ти повинен прокидатися і знати, що сьогодні або на цьому тижні – твій матч і ти гратимеш.

У теперішній період без гри тобі вдається опановувати емоції?

Я ні за що не переживаю. Досвід у мене – величезний, тому я просто чекаю свого шансу.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель