Як з’явився фільм
Спочатку в режисерки викликала цікавість сама тема війни в Україні, потім дізналась, що тут воюють колумбійські добровольці. Почала з’ясовувати, скільки їх, чим вони мотивовані, як далі складається їхнє життя. Потім познайомилась з «Качоро», одним з колумбійських добровольців, і вирішила зробити фільм.
«Я хотіла звернути увагу у фільмі на те, як формувалась “Хартія”, і як формувалась інтернаціональна присутність, підрозділи в рамках “Хартії”. Але я знаю, що воюють не тільки в “Хартії”, зокрема, і колумбійці. Тому мене цікавлять і інші підрозділи», — зазначила Каталіна.
За спостереженнями режисерки фільму, ситуація в «Хартії» відрізняється від інших підрозділів, які також приймають іноземних бійців.
«Україна не була готова приймати таку кількість іноземців у військо одночасно, тому було цікаво спостерігати. Тому у фільмі йдеться як про позитивні моменти, так і про негативні випадки — наприклад, коли бійці самовільно залишають шпиталі, або коли зарплатня не надходить вчасно, або не в повному обсязі», — каже режисерка.
Режисерка Каталіна Ґомес Анхель каже, що після прем’єри фільму у Колумбії багато місцевих мешканців дізнались, яка боротьба триває в Україні.
Яка мотивація у колумбійських бійців
Режисерка зазначає, що більшість колумбійців, які приїжджають воювати в Україну, вже мають військовий досвід. Колумбія перебуває у війні багато років, це внутрішні конфлікти, протистояння з наркокартелями.
«Багато з них у Колумбії раніше виходять на пенсію, пенсія дуже маленька. А вони ще відчувають себе молодими людьми, хочуть ще і повоювати, і заодно заробити гроші», — розповідає Каталіна.
Але це не про всіх, зазначає вона — наприклад, «Качоро» до цього не мав військового досвіду. Він — один з перших іноземних добровольців, приїхав в Україну 20 вересня 2022 року, підписав контракт спочатку з Інтернаціональним легіоном — це був перший підрозділ, який приймав іноземців. На даний час «Качоро» воює у штурмовому полку Р.У.Г корпусу «Хартія».
«Моя особиста мотивація — те, що я бачив, як вбивають мирних людей. Мотивація основної частини бійців — це те, що зарплатня тут набагато більша, ніж у Колумбії. Але в кожного є і додаткові мотивації, щоб приїхати сюди», — розповів «Качоро» під час дискусії.
Останнім часом були запроваджені зміни для іноземців, що дає можливість залучати більше бійців.
«Раніше ми всі приїжджали за власний рахунок. Зараз дорога оплачується, і це дуже добре, бо є багато людей, які і хотіли би приїхати, але не мають грошей, щоб дістатись», — говорить «Качоро».
За його словами, люди, які приїжджають в Україну з Колумбії, хотіли би дізнатись, що таке справжня війна, адже у них на батьківщині це внутрішнє протистояння, а не боротьба із зовнішнім ворогом: «Як тільки вони приїжджають, вони ще не знають реалій війни, яка тут відбувається».
Заступник командира бригади «Хартія» з бойової підготовки з позивним «Мирний» під час дискусії зазначив, що важливо було розуміти, які саме люди їдуть до них у підрозділ. На момент зйомки фільму загін «Мирного» був частиною бригади «Хартія». Коли іноземці з підрозділу «Гуахіро» увійшли до складу полку «Р. У. Г», «Мирний» лишився в бригаді.
«Щороку у Колумбії звільняється зі служби більше 10 000 людей. Люди, які звільняються, отримують 300-500 доларів. І можливість отримувати 3 000 доларів у нас, виконуючи бойові завдання — це велика різниця, яка теж мотивувала людей приїжджати. Велика частина людей приїжджала до нас з ідейною підтримкою. Дякувати таким людям, як “Качоро”, які поділяють наші погляди про вільне життя без будь-яких впливів якихось незрозумілих держав», — розповідає «Мирний».
Він додає, що у «Хартії» готові приймати на службу іноземців, якщо вони мотивовані допомагати бити ворога. Водночас зазначає, що доводиться витримувати конкуренцію з іншими підрозділами під час залучення бійців з інших країн.
На прикладі одного з іноземних бійців, Теліна, героя фільму, «Мирний» розповідає, яка у «Хартії» практика поводження з пораненими іноземцями: «Кожному військовому, який отримував, не дай боже, важке травмування, втрату кінцівки, ми пропонували продовження служби на посадах, які стосуються забезпечення бою, забезпечення підрозділу. Але Телін відновився і вже відноситься більш до бойового підрозділу, а не забезпечення».
Колумбійці в лавах армії РФ
Під час служби, розповідає «Качоро», він зустрічав колумбійців, які воювали на боці Росії: «Я розмовляв із хлопцем, якого ми взяли в полон. Він сказав, що його обдурили в Росії. Цим хлопцям ще в Колумбії пропонували роботу в Євросоюзі, але їх посадили в літак і привезли в Росію — сказали, що там є багато роботи. Я не знаю, чи він говорив правду, але таким було його пояснення. Я його тоді запитав: а ти що, не розумів, яка робота може бути в Росії? Це тільки війна».
«Качоро» зазначає, що все одно поважає своїх земляків, як бійців, і що в полоні до них було нормальне ставлення, з ними ділилися їжею та водою.
Каталіна також спілкувалася з родичами колумбійців, які воювали у російсько-українській війні на боці РФ: «Вони теж говорили, що їх обдурили: пропонували дуже великі гроші, але потім погано з ними поводились, забирали мобільні телефони, документи».
Питання легальності
В Україні немає посольства Колумбії — всі питання вирішуються через посольство у Польщі, зазначає Каталіна. Українське посольство існує за сумісництвом, воно розташоване в Перу. Крім того дається взнаки ставлення колумбійської влади до участі своїх громадян в конфліктах на інших територіях.
«Зараз наш уряд не дуже схвалює участь наших громадян, говорячи: там йде війна між братніми народами, і тому ми цього не підтримуємо. Чому ідея цього фільму змогла бути реалізована, і ми тут спокійно це обговорюємо? Бо в Україні до цього нормально ставляться», — розповідає колумбійська режисерка.
В Україні немає засудження щодо участі колумбійців у війні — ані в медіа, ані в соцмережах, зазначає Каталіна. Але іноземні бійці все одно можуть не повністю розкривати дані про себе, свою мотивацію, вони часто не говорять всю правду своїм сім’ям — просто щоб не мати проблем після повернення додому. Хоча кримінальна відповідальність саме для них не передбачена, як за участь у війні в Україні, так і в Іраку чи в арабських країнах — вона є лише для тих, хто наймає їх на цю роботу у Колумбії.
«Дуже важко донести сім’ям у Колумбії думку про безвісти зниклих, коли не вдається повернути тіла», — зазначає режисерка фільму.
Проблеми взаємодії
«Мирний» зазначає, що під час злагодження та облаштування спільного побуту у підрозділі було спочатку дуже складно: «Нам, на жаль, ніхто не давав поради, ми розвивалися в цьому напрямку самостійно. Перша проблема — це мовний бар’єр. Коли є один перекладач і декілька людей, які розмовляють різною мовою, дуже складно не те щоб провести заняття, а довести якусь елементарну вимогу щодо побуту».
Проблемою було знайти перекладачів, які не будуть перекладати просто слова, а передаватимуть ще й емоцію, з якою подається інформація.
«Це дуже важливо. Коли командир ставить задачу або каже якусь мотиваційну річ, а людина перекладає це двома словами без жодної емоції — це виглядає, м’яко кажучи, непрофесійно», — говорить «Мирний».
У «Хартії» почали створювати групи людей для підготовки з однаковою ідентичністю або людей, які розмовляють однією мовою — наприклад, іспаномовних з іспаномовними, зазначає «Мирний».
«Таким чином ми прибрали дуже багато конфліктів, які виникали через те, що люди із взагалі різних регіонів світу розмовляли різними мовами і не розуміли, як поводитись одне з одним. Латиноамериканці більш емоційні, вони можуть махати руками, емоційно щось розповідати, для них це норма. Для нас і, наприклад, британців — це не дуже норма, і це викликало багато конфліктів», — каже військовий.
Також, за словами «Мирного», виникали проблеми з харчуванням: «Одне з найважливіших питань, яке ми для себе зрозуміли — це кухня. Половину з цих продуктів, якими забезпечує держава, люди просто не їдять».
Зрештою раціон трохи адаптували під потреби колумбійців, для яких обов’язкова наявність рису, макаронів та курки, каже заступник комбрига.
Нюанси підготовки
Підготовка — це фундамент, це впевненість у бою, у собі та у побратимі, і багато її не буває, каже «Мирний». Але деяким іноземним добровольцям потрібно було пояснювати її необхідність: «У нас були проблеми від наших друзів (не від “Качоро”, він — приклад ідеального воїна). Деякі люди приїжджали і казали, що в них вже є досвід війни в своїй країні — а це джунглі і наркокартелі — казали: навіщо нам навчатись, давайте йти на війну. І певний час ми витрачали на те, щоб пояснити, з чим вони можуть зіштовхнутися і для чого взагалі ми проводимо цю підготовку».
На підготовку перших іноземців, індивідуальну і колективну, витратили близько трьох місяців. На те, щоб пояснити специфіку постановки задач у бригаді, доводиться витрачати більше часу, ніж у випадку з українськими військовими.
«Але коли люди пройшли індивідуальну і колективну підготовку, кілька бойових завдань, відтренували десятки разів одне й те саме, що вони вже на автоматі виконують завдання — після цього в них з’являється розуміння, що таке наша тактика, наше розуміння ведення бою. І так вони стають більш-менш універсальними і ми їх уже можемо застосовувати в інших напрямках», — каже «Мирний» про колумбійських добровольців.