Денис та Борода
На точці нас зустрічає Борода – старший інструктор на локації в день виїзду. В Dignitas він навчає уже два роки. До цього був у Госпітальєрах, ДФТГ, пройшов навчання у військовій школі Боривітер та Victory Drones.
«Я госпітальєрам ще в 2023 році пропонував з дронами кудись рухатись. Але розвитку ця ідея не мала, і я почав сами рухатись. Навчання давалося непросто. І, як інструктор зі стажем, можу сказати, що з віком з’являються дуже великі обмеження», – розповідає Борода.
Працює він у парі з Денисом – теж вихідцем із ДФТГ. Такі формування створюють самі громади: це підрозділи з місцевих, які на добровольчих засадах беруться захищати власне місто чи село й діють у зв'язці з силами тероборони. Здебільшого люди в них зберігають цивільну роботу, а навчаються і чергують у вільний час. За останні два роки для багатьох ДФТГ головним завданням стало збиття «шахедів» над своїми ж районами, звідти в перехоплювачі й приходить чимало пілотів.
«Я був у мобільно-вогневій групі кулеметником, та з кулеметом стояти, звісно, добре, але прольотів в моєму секторі було дуже мало. Тому зрозумів, що треба йти далі. Вчився літати на FPV самостійно. Літав досить багато. Далі перейшов на перехоплювачі. Але для цього в будь-якому випадку спочатку має бути база з FPV. Але в мене було і бажання розбиратися в самих дронах, що як працює», – пояснює Денис.
Сьогодні на локації працює два екіпажі: один із механізованої бригади, інший – з ТРО. В екіпажі по 3-4 людини, залежно від підрозділу: пілот, штурман, технік (який відповідає за встановлення вибухівки) і інженер по катапульті чи антенах.
«Якщо хочеш бути в команді, ти маєш ідеально знати роль кожної людини в екіпажі. Пілот має розуміти, як працює штурман,технік, бо якщо в тебе з дроном щось трапиться, а техніка поруч не буде, тобі треба буде з цим розбиратися», – пояснює Денис.
«У нас були «Жигулі», а тут «Феррарі»»
Сьогодні на точці проходить навчання екіпаж Луки. До цього вони літали на перехоплювачах українського виробника.
«Вебешки» (перехоплювачі від виробника «Вінницькі бджоли», – авт.) прекрасні. Там інструктор був класний, не засцяв поїхати з нами на позиції, показував, розказував. В тому плані вони дуже великі молодці. Просто борти… Порівняно з цими, то у нас «Жигулі», а це «Феррарі», – наводить аналогію Лука.
Різниця, каже, відчутна. Особливо того, як тут працює технологія донаведення, додає Дмитро, побратим Луки.
«Це ідеальна штука. На 50% полегшує роботу. Дрон сам підсвічує ціль, сам захоплює на достатній відстані для ефективної роботи. На попередньому борті треба було за 200 метрів в екран роздивлятися виглядати і камера була значно гіршої якості», – пояснює Дмитро.
Їхній екіпаж працює на північно-східному напрямку. Тому збивати доводиться, як ворожі розвіддрони, так і звичайні «шахеди», бо реактивні проходять через їхні позиції на максимальній швидкості.
«Хіба, якщо він на перехресті зупиниться на червоне світло, то тоді можна збивати», – віджартовується Лука.
Вже два тижні щовечора їхнє тренування починається зі складання парашутів, якими споряджають дрони Merops.
«Це тільки на тренування. А так він лише в одну сторону летить. І це прекрасно. Вони спеціально зробили функцію самоліквідації, щоб противник начинку не побачив. Якщо чесно, це дуже класно. Бо іноді вертати дрон у бойових обставинах, коли треба швидко переміщатися – таке собі заняття», – ділиться Дмитро.
Олександр, керівник проєкту «Антишахедний рубіж» додає, що підхід іноземців і підхід українських виробників тут часто відрізняється: «В українських виробників, в основному, це має бути багаторазова історія. Так, це подекуди від відсутності бюджету. Ну і плюс питання наявності вибухівки. У нас із цим бувають проблеми».
Тут виробник вимогливий навіть до інформації, яку поширюють про засоби підрозділи.
«Ми реально з травня місяця 2025 року, відколи система почала працювати на території України, все приховуємо, закриваємо. А тут рік тому поляки в усій красі фотки виставляють (в мережі доступні фото зі вказаним джерелом Збройні сили Польщі, – авт.). Але це ж банально просто – чим довше ворог не розуміє, з чим він має бодатися, тим довше він буде вигадувати протидію», – каже Олександр.
«Збиття – це удача»
Цього вечора екіпажі мають по шість вильотів.
«Навчатися взагалі не складно. Різниця тільки в програмному забезпеченні. Цим кожна група бортів відрізняється. Є, наприклад, класне і зручне ПЗ, але воно зв'язує борт та антену таким чином, що коли дрон падає у противника, вони можуть вичислити, де знаходиться екіпаж, як вони літали. Тут програмне забезпечення менш зручне, але якщо борт впаде у противника, то наші маршрути вони не зможуть відстежити», – пояснює Лука.
Це, каже, вже треті його курси по роботі на безпілотниках. І за цей час для себе дійшов висновку, що тактика ведення бою, якої намагаються навчити, в більшості своїй – лише теорія і на практиці не працює.
«Що таке збиття? Збиття – це величезна удача. Тому що тобі треба побачити ціль на відстані 200 метрів, бо всі ці програми [проходу цілей] дають похибку в кілометр. Це дохера. Найбільш точний робочий результат показує сам радар. Якщо він відкалібрований, якщо там нормальний радарист сидить», – ділиться Лука.
«Ось це ефективність, – вказує він на дрони, що лежать і чекають початку тренувань, – Коли він сам бачить на чималій відстані. З таким буде збиття набагато більше».
Системою Merops працюють як по шахедах, так і по ворожих розвіддронах, пояснює Олександр. Полювати ним на Молнію, наприклад, невигідно – вартість неспівмірна, так як один борт тут коштує близько $15 тис, та і швидкості інші. Тоді як вартість Молнії – до $1 600.
«Молнію можна збивати десяткою (десятидюймовим FPV-дроном). Ми ж банально працюємо в зоні обмежених ресурсів, тому треба чітко рахувати і ділити. І це завдання лягає на командира екіпажу. В ідеальній картині цю задачу має вирішувати мала ППО – чітке розуміння, розподіл, насичення ешелону оборони, що передбачає, що там-то там-то мають стояти різні засоби, умовно Merops, Sting, P1Sun, Блискавка, ще щось. І кожен закриває цей ешелон, в залежності від того, яка ціль летить», – пояснює Олександр.
Плюс кожен тип засобу має свої задачі і висоти, на яких працювати, додає він. Зенітні перехоплювачі не зважають на висоту, дають швидкість, але мають обмеженіший час у повітрі. Крила – швидкість повільніша, відповідно, і маневреність нижча, але вони довше перебувають у повітрі, можуть по кілька годин літати шукати ціль.
Скільки дронів треба для ефективної роботи – питання теж непросте.
«Засобів чи наземних станцій? Грубо кажучи, це називається патрон, – вказує Олександр на сам дрон, – то називається автомат. Відповідно, патронів завжди треба більше, автоматів на певну кількість, щоб роздати військовим. Якщо одна наземна станція, в залежності від проходження цілей, на місяць мінімум має бути хоча би 32 засоби в екіпажу, щоб мати можливість ефективно працювати».
Є інша історія – локації, де може прийти 100 дронів. Відповідно, там треба більша кількість «патронів». А є локації, що і 5-6 достатньо.
Максимальне ураження цілей одним екіпажем дронами перехоплювачами в період чергування – 47 засобів. На це пішло 54 борти. Саме по Merops цього року зафіксований максимум 32 цілі одним екіпажем за чергування, витратили 34 дрони.
«Найбільша проблема перехоплювачів — це погодні умови. Жодна камера ще не справилась з погодними умовами», – каже Олександр.
Тут в розмову включається інструктор Денис:
«Я б не сказав. Я і в град, і в нормальний такий сніг працював, в туман. Але там дрони були без донаведення. Все в ручному режимі (де пілот самостійно на пульту наводиться і рухається на ціль, – авт.)».
Замовчування проблем
Повертаючись до теми роботи системи Merops, Олександр зауважує, як виробник працює зі зворотним зв’язком
«У липні, серпні минулого року росіяни запустили технологію ухилення на «шахедах». Тоді на два тижні інженери посиділи і знайшли рішення. Тому що виробник постійно в комунікації з екіпажами. Важливо, звісно, щоб хлопці не замовчували проблеми і казали, що «от таке от є, шукайте рішення», – пояснює він.
Денис додає, що особисто знає випадки, коли проблеми замовчувалися членами екіпажу.
«Це досить дивно було для мене, коли вони ще й навчалися не так давно. Не знаю з яких причин, вони не оновлювали прошивки на своїй наземій станції. І вони не змогли пояснити чому», – розповідає інструктор.
І додає: «Просто є люди, які “Окей, я служу, мене сильно ніхто не напрягає. Чому техніка не працює – не знаю. Відправте мене знову на навчання”. Тобто є люди, які прийшли аби відбути», – обурюється Денис.
Сам він у цивільному фізичний терапевт. Чому прийшов в ДФТГ, каже, не пригададає. На сьогодні і досі виїжджає на чергування, теж на перехоплювачах. Хоча, каже, іноді хочеться і повернутися в роботу в мобільно вогневій групі.
«Стрілецьку зброю я люблю. Але це зараз малоефективно. Особливо, якщо стояти в Києві. Відповідні цілі сюди просто не долітають. Якби десь в Чернігівській області і була б можливість по часу…По МВГ там досить хороший відсоток збиттів свого часу був, там звичайні шахеди заходять низько», – пояснює Денис.
За час роботи Бороди в Dignitas це вже його 38 потік кадетів. І з кожним, каже, залишаються на зв’язку.
«Звісно, там по дрібницях щось підказуємо. А вже вся технічна історія, яка глибше зашита, то працює техпідтримка виробника», – зазначає старший інструктор.
Щодо масштабів роботи на сьогодні, каже Борода, буває під час масованої атаки вже відповідні цілі не долітають до Києва.
«Коли заходить з Чернігова десь до 30 шахедів – шансів, що вони сюди долетять, ну, ноль. Їх по дорозі розбирають. Останній раз масована атака, коли долітало, ще до іранської війни була, там черга черга з дронів була аж до Чорнобиля, і вони далі заходили. Отоді ми тут всі попрацювали», – пригадує старший інструктор.
Сьогодні ж, каже, буває вже і реактивні «шахеди» звичайними перехоплювачами дістають.
«Бо стало зрозуміло, що вони не летять постійно 400 км на годину і на маневр скидають швидкість. А коли на нього діє РЕБ – відвалюється керування і він по колу йде. Біля нашої точки один так літав, Оксана з ДТФГ п’ять разів пробувала його уразити звичайним дроном, в результаті, шахед так і впав. Ми сміялися, що Оксана його заганяла».