Почати з аудиту і координуватися будинками
Російські обстріли спричинили цілий комплекс енергетичних і житлово-комунальних проблем і за рік з ними Україні не впоратися.
«Від держави (за чинної політичної моделі) масштабних рішень із забезпечення першочергових потреб громадян ми навряд дочекаємося – не бачу перспектив», – каже голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко.
Писати концепції швидкого відновлення пошкоджених систем, реагування на виклики треба якнайшвидше. А для цього – провести швидкий і якісний аудит стану мереж і об’єктів з залученням фахівців. «Це було б правильно, але у повному обсязі цього не зроблять», – переконаний експерт з питань ЖКГ.
Тому громадам треба мати план Б – точніше, 3-4 альтернативних плани на випадок різних ситуацій (з урахуванням регіональної специфіки). «Я б радив рухатися знизу, не розраховуючи на масштабні рішення держави», – каже він.
На думку Юлії Бородіної, співзасновниці громадської спілки ОСББ та ЖБК міста Києва, готуватися, координуватися необхідно на рівні будинків і громад, районів міста. Власний котел, інвертор з акумулятором чи зарядна станція у квартирі допоможе пристосуватися конкретній сім’ї, але не підніме ліфт і не прогріє труби у підвалі.
«Якщо замерзнуть загальнобудинкові комунікації, будівлі будуть непридатними для життя», – попереджає вона.
Як наразі – кількасот столичних будинків. У них залишаються жити 20-30% мешканців, що розраховують протягнути якось до весни. Та якщо розумітимуть, що опалення не з’явиться і наступної зими – покинуть оселі.
У цьому сенсі немає хороших новин для мешканців будинків, які залежакть від Дарницької ТЕЦ.
«Її до наступного сезону не відновлять. Гадаю два-три роки на це піде», – говорить Олег Попенко.
Якщо добре вкластися, бувало, відновлювали й за вісім місяців. За словами експерта, подібну ТЕЦ в Україні вже відновлювали протягом року (влучання – навесні, і до опалювального сезону запрацювала). Щоправда, та була менша, на 80 МВт, а Дарницька – аж на 200.
Тому зараз потрібні багато планів колективного порятунку – і для кожного будинку чи району він може бути свій.
Порятунок багатоповерхівок: генератори і мобільні котельні
Без опалення цієї зими змушені гартуватися мешканці Дніпра, Одеси, Харкова, Києва, і наступної зими перелік постраждалих міст може розширитися. Першочергове завдання нині – спланувати, як забезпечити теплом сотні чи й тисячі багатоквартирних будинків.
У деяких районах, де не щільна забудова і немає висоток, можна було б встановити мобільні модульні котельні, вважає Олег Попенко. Він посилається на досвід Харкова, де з 2023 року активно підключали такі мінікотельні. Це, як повідомляв мер міста Ігор Терехов, наприклад, після обстрілу в ніч на третього лютого порятувало від холоду 300 будинків із 1200, що опинилися в зоні ризику.
«За вісім місяців ми зможемо максимально заживити будівлі від цих котелень. Стару Дарницю, зокрема – понад 200 будинків старого типу, їм знадобиться 20-30 котелень, – говорить він.
Це рішення, втім, не годиться для висотних будинків: труба мінікотельні має бути вищою за найвищу будівлю, розташовану поруч із нею, що неможливо забезпечити поміж 16-25-поверхових будівель.
Для висоток доведеться шукати нестандартні рішення. На кшталт розбудови заводів з утилізації, які спалюють тверді відходи. «Універсальних рішень не буде, треба шукати можливості децентралізації генерації тепла», – каже він.
Будинкам, повністю залежним від електроенергії, допоможуть тільки генератори, інакше вирішити питання генерації на випадок тривалого відключення наразі неможливо, впевнений експерт. Встановлення сонячних панелей навряд виручить багатоповерхівки – взимку панелі дають до 10% номінальної потужності.
Найперше мешканцям багатоповерхівок, не позбавлених опалення, треба вирішити, як їх заживлювати під час відключень, зауважує Юлія Бородіна. Коли немає електроенергії, квартири вище п’ятого поверху не отримують тепла, бо насоси індивідуальних теплових пунктів (ІТП) не працюють, а реального тиску не вистачає, щоб подати теплоносій вище третього-четвертого поверху.
Якщо в будинку передбачений досить маленький ІТП, можна купити щось нескладне – інвертор з накопичувачем, що забезпечить будинок теплом годин на десять, каже експертка з питань ОСББ.
«Якщо ж будинок з великим ІТП, треба подбати про генератор, – пояснює вона. – Скористатися державною програмою кредитування, грантовою, шукати можливість отримати один з надісланих європейськими партнерами тощо». Як мінімум, упевнитися, що на ІТП саме вашого будинку в принципі можливо подати резервне живлення.
Необхідно перевірити й стан щитової – у багатьох будинках вони цієї зими погоріли. Провести огляд, профілактику. «Це відносно недорого – доведеться скинутись по якійсь 1000 грн, електрик з ЖЕКу чи компанії-підрядника приведе щитові до норми і вони переживуть навантаження взимку», – говорить Бородіна.
Ревізії підлягають також підвали та горища – треба позбутися зайвих отворів. «Через вентиляційні отвори в підвалі, які часто залишають «для котів», у «мінус» 20° виморозить всю систему опалення, – каже вона. – Загерметизувати двері, вікна, дірки в стінах – це мінімальні вкладення, які збережуть систему, а якщо буде тепло в будинку, то буде й вода з каналізацією».
Власними зусиллями будинку цілком реально на 75% забезпечити собі нормальне проходження наступного опалювального сезону, переконана Бородіна.
Щоб не мерзнути – треба гуртуватися
Без цільових програм державної чи донорської підтримки придбати і встановити таку кількість обладнання українцям не під силу. Потрібні механізми часткової компенсації при його купівлі (на кшталт програми «СвітлоДім»), каже Олег Попенко.
Юлія Бородіна нарахувала вже чотири такі державні програми і ще кілька міських у Києві.
«Грошей у міста і держави, які б могли отримувати будинки, є досить. Але програми виділяють їх на будинки тільки з організованим власником», – каже вона.
Тобто задум стимулювання до енергоавтономії населення гальмує, якщо у будинку немає ОСББ і людини, яка б могла налагодити надходження коштів від спонсорів чи державного, міського бюджетів. Нинішня енергокриза – вагомий аргумент, щоб будинкові спільноти таки зважились створювати ОСББ.
«ОСББ проходять цю кризу значно легше – зі світлом, опаленням і працюючими основними інженерними мережами», – каже Бородіна. У ЖЕКів, мовляв, вистачає ресурсу (зокрема, отримують від міста дотації), та не вистачає інформації по кожному будинку і близького контакту з ним.
«Треба вчитись домовлятися з сусідами», – констатує Олег Попенко. У його власній дев’ятиповерхівці, каже, мешканці довго не могли дійти згоди щодо купівлі інвертора з накопичувачем та коли в квартирах температура досягла п’ятнадцяти градусів, за два дні всі 46 квартир зібрали кошти і придбали обладнання.
Але для ефективного ОСББ потрібен діяльний голова, який буде двигуном ідей, матиме ресурс комунікувати з мешканцями, візьме на себе відповідальність за спільні кошти.
У багатьох українців відсутні «базові налаштування» власника житла, вважає Бородіна, і вони роками можуть мучитися з ЖЕКом і нічого не покращувати. Якщо немає серед мешканців охочого стати головою ОСББ – можна просто змінити управителя, законодавство передбачає такий механізм. Щоправда, бракує відповідної інформаційної політики з боку влади.
«Є багато приватних управителів, але вони мало затребувані і цей ринок не росте, бо люди звикли просто нічого не вирішувати, не ініціювати”, – каже співзасновниця громадської спілки ОСББ та ЖБК.
Держпідтримка кредитами або котлами
З іншого боку, практика показує, що лише третина співвласників активні настільки, щоб створювати ОСББ, і вони за останні десять років вже їх створили.
«А решта 70%, ймовірно, не здатні з цим впоратися, і держава повинна це визнати і рухатися в бік підтримки управителів також, відкрити для них ті ж преференції, кредитування, міські і державні програми енергоефективності», – говорить Бородіна.
Наразі ні у приватних, ні в державних управителів доступу до них немає, і Асоціація управителів житла активно працює над тим, щоб дисбаланс підтримки вирівняти, добитися спрощення процедур і права на певні пільги.
«Щоб не тільки ОСББ, а й всі управителі вийшли на «СвітлоДім» і придбали для будинків інвертори з накопичувачами», – каже Олег Попенко (для 5-9-поверхівок – можна інвертор, для висотки – генератор).
Також саме для багатоквартирних будинків наразі відкриті програми «ГрінДІМ», за якою Фонд енергоефективності надає гранти на встановлення сонячних станцій та теплових насосів, та «Енергодім» (спрямована на комплексну термомодернізацію будинків (утеплення, заміна вікон, модернізація ІТП)), «Доступні кредити 5-7-9%» (пільгове кредитування для придбання сонячних панелей, інверторів, систем зберігання електроенергії). Ними, а також відповідними програмами кредитування наші експерти й радять користуватися, готуючись до наступної зими.
Пройти її могла б допомогти і якась урядова програма децентралізації подачі теплоносіїв, вважає Олег Попенко. У містах і містечках так можна було б встановити тисячі котелень на газу, пелетах, вугіллі, дровах, брикетах, каже він. Це було б підстраховкою, як мінімум, на випадок відключень чи дефіциту газу і компенсувалось би, наприклад, спільно з місцевого та державного бюджетів.
Експерт посилається на досвід Польщі в умовах газової кризи наприкінці 1990-х-початку нульових. «Там людям фактично роздавали твердопаливні котли, щоб опалювали домівки вугіллям, – нагадує він. – Аналогічно можна стимулювати перехід на тверде паливо і у нас, його можна реалізувати за шість-вісім місяців».
Паралельно слід відновити соціальну програму забезпечення вразливих категорій дровами на кшталт тієї, яку запускали у 2022 році. «Бо дефіцит газу – теж дуже реальна перспектива», – міркує Попенко.
Для мешканців приватного сектора варто продовжувати стимулювання, підтримку охочих встановити сонячні панелі з накопичувачами енергії.
Усі ці заходи – тимчасові, підкреслює він, але саме такі наразі потрібні крані. Та й як, тимчасові, – будуть актуальними найближчі три-чотири роки, як не більше. Навряд у громад чи державного бюджету у воєнні і тим більше повоєнні роки стане досить коштів на модернізацію чи відбудову мереж теплопостачання і енергосистеми, а приватні інвестиції в галузь ще теж вилами по воді писані.
Без фінансової підтримки населенню і зараз не впоратися. Так, дизельний генератор для багатоквартирного будинку на 30-50 кВт коштує від 300-650 тис. грн, на 60 кВт – вже 1,2 млн грн, плюс – треба розрахувати щоденні витрати на паливо. Тепловий насос для приватного будинку площею до 155 м² коштує від 120 тис. грн, сонячна електростанція потужністю 10 кВт – 200-300 тис. грн мінімум.
Більше контролю над владою і волі теплокомуненерго
В Україну надходить дуже багато донорської та гуманітарної допомоги, говорить експерт Асоціації міст України з публічних (комунальних) послуг та відповідної інфраструктури Олег Гарник. Тільки через співпрацю Асоціації міст України та USAID в 2022-2024 роках надійшло понад 90 когенераційних установок та інше обладнання. Але деякі міста зіштовхнулись потім з труднощами його використання. Так, наприкінці січня в місті Обухів на Київщині міська влада вирішила передати дві когенераційні газопоршневі установки загальною потужністю близько 4 мВт Славутичу, бо цілий рік отримане від USAID обладнання вартістю 3,5 млн доларів простоювало без дії. Рішення передати установки спричинило скандал, в місті збирають підписи під петицією, щоб змусити міську раду його скасувати.
Громади мають проявляти активність і тиснути на місцеві органи влади, а якщо це не дає результату – скаржитися на злочинну бездіяльність до Держенергонагляду, Міністерства регіонального розвитку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) каже засновник ГО «Ліга енергетичного розвитку України» Олександр Голіздра.
І не відкладати. «Коли цим займається бізнес, від підготовки документації до встановлення обладнання минає близько семи місяців, – говорить Голіздра. – Є всі шанси встигнути до зими, але треба починати вже».
Щоб громади могли готуватися до наступного опалювального сезону треба, щоб уряд розв’язав кілька гострих питань з площини їх фінансової спроможності, каже Олег Гарник. Наприклад, спростив регуляторні процедури на рівні уряду та НКРЕКП для підключення і роботи когенераційних установок; компенсував нарешті з держбюджету заборгованість з різниці в тарифах, яка сягає вже 72 млрд грн (утворилась, бо діє мораторій на підвищення тарифів, а уповноважені органи не покривають реальні витрати на виробництво, транспортування та постачання тепла/води) тощо.