Звичайно, той факт, що Превост є американцем за походженням, одразу ж підштовхнув чимало світських коментаторів до висновку, що його зовнішньополітична лінія збігатиметься з політикою Дональда Трампа і що обрання американця на папський престол (що сталося вперше в історії) є перемогою MAGA. Насправді це абсолютно не відповідає дійсності (хоча сам Трамп, поза сумнівами, намагатиметься представити своїм виборцям обрання Лева XIV як власну перемогу).
Незважаючи на спільність географії, Лев XIV і Дональд Трамп кардинально різняться світоглядно. Перший є вихідцем з чернечого ордену августинців, база якого — розвиток освіти й науки. Саме через таку оптику Роберт Превост, який починав свій шлях як математик, сприймає світ. Тут немає нічого спільного з теоріями змови, вельми популярними за нинішніх обставин.
Чи були США зацікавлені якщо не у впливі на процес виборів, то на їхні результати? Звичайно, що так. Чи була зацікавлена Росія? Чи робила відповідні спроби? Звісно, що так. Адже Ватикан — це не просто про 1.3 млрд віруючих католиків по всьому світу, а й про глобальну політику. У якій слово Папи, а не лідера якоїсь держави може стати вирішальним (як було, скажімо, в часи так званої Карибської кризи. Докладно — в нашому попередньому тексті).
Але природа влади у Ватикані відрізняється від світської. Світського лідера обирають на чотири-п'ять років (у середньому, якщо без форс-мажорів). Перстень Святого Петра вручають до скону віку (якщо, звісно, Папа сам не відмовиться від престолу, як, наприклад, вчинив Бенедикт XVI). Відповідно, критерії діють інші.
Так, кардинала Превоста не було в жодному переліку потенційних фаворитів на папство (так звані папабіліті). На нього не приймали ставки букмекерські контори. Очевидні фаворити на кшталт кардиналів Пароліна, Гуджеротті, інших не пройшли випробувань трьома турами голосувань. Конклаву знадобилось четверте коло, щоб зробити вибір.
Більшість співрозмовників LB.ua, що глибоко розуміються на темі, сходяться на думці про те, що Превост — компромісна фігура, яка не тяжіє до жодного «великого центру впливу». І саме це стало для конклаву вирішальним фактором. У ситуації, коли дві півкулі — кожна у власний, своєрідний спосіб — намагаються перетягнути Ватикан на свою сторону, папська столиця воліє триматися нейтралітету. Дослівно: «обирали людину духовну, молитовника».
Сам Превост, який вивищився до єпископа, а потім і до кардинала за часів свого попередника — результат відповідної кадрової політики Папи Франциска, який за життя встиг серйозно оновити кардинальський корпус, ввівши до його складу людей, що довго працювали on the ground, відтак мають відповідну оптику. І хоча Франциск не залишив по собі «наступника», перший публічний виступ Превоста як Папи вказує на те, що він не схильний радикально змінювати чинний курс. І точно не слідуватиме в унісон з курсом Трампа. «З одного боку, Превост є вихідцем з консервативного середовища. З іншого, для нього важливі гуманістичні цінності. Зокрема, він довго працював у Перу і добре розуміє, що таке права мігрантів», — коментує відомий учений-богослов, професор університету Лойола-Мерімаунт, науковий співробітник Єльського та Колумбійського університетів Кирило Говорун. «На відміну від того самого Венса, він точно не політичний католик», — додає отець Кирило (його розлогий коментар можна подивитися тут).
Оскільки Превоста не розглядали як можливого Папу, наразі важко прогнозувати, якими будуть його перші кроки на посаді, як він сформує найближче оточення. Але коли йдеться про обрання на найвищу церковну посаду «монаха, який поза політикою», в українського читача майже напевно виникнуть аналогії з літом 2014 року, коли після смерті керівника УПЦ МП, відомого прихильника автокефалії Володимира (Сабодана), в його крісло сів Онуфрій (Березовський). Останній мав репутацію монаха-молитовника, багато хто думав, що він зберігатиме для УПЦ МП проавтокефальний курс. Однак усе виявилося з точністю до навпаки. А фактичне управління УПЦ МП перейшло до рук проросійськи налаштованого митрополита Антонія (Паканича).
Чи існують подібні ризики щодо Папи Лева XIV? Хто стане його правою рукою?
Хто впливатиме на його позицію щодо війни і миру, зокрема в Україні? У першій офіційній промові він особливо відзначив важливість миру в усьому світі. Але що він вкладає в ці слова? Адже його попередник теж прагнув до «примирення ворогуючих сторін». От тільки, як кажуть, були нюанси.
На думку Кирила Говоруна, «багато вказує на те, що новий Папа буде більш проукраїнським, ніж його попередник. Хоча це і не значить, що він приділятиме українському питанню в публічній площині більше часу та уваги». Як мінімум через життєвий та освітній бекграунд Лев XIV точно не має особливих сентиментів до «великої русскої культури», фігури Путіна тощо.