Припустимо, ЗСУ пробивають кілька проходів у мінних полях, шнурами та тралами під умовним Времівським виступом. Артилерійська підготовка. Противник зазвичай веде з нами контрбатарейну боротьбу, аби зменшити “розм'якшення” цілей на передовій.
Щоб ізолювати поле бою, Сили оборони завдають ударів по артилерії, штабах і складах.
Ворог переходить на кочові батареї, які оживають на лічені хвилини, і перекидає причіпну артилерію з інших секторів замість вибитих САУ та гармат.
Звісно, ставить із глибини дистанційно (“Смерчами, “Ураганами”, “Земледелием”, з літаків) мінні поля.
Уже на цьому етапі росіяни починають потерпати через ураження складів дивізійного і бригадного рівня в секторі.
Даються взнаки численні прильоти по порту Бердянська та детонації від М31 (реактивні снаряди для M270 і HIMARS. – LB.ua) в тактичному тилу.
Це може виглядати як рідкісні півпакети до “Градів” в інших секторах, зняті з чергування батареї, ліміти снарядів і мін, перебої з пайками і паливом.
Але пізніше приходять поїзди до Криму, зафрахтовані МО фури через поромну переправу, поїзди через Маріуполь до Волновахи і Комиш-Зорі.
Звідти автомобілями, фурами, навіть різними бусами все це розвозиться до останнього кілометра.
А частково складується в численних промзонах, на старих аеродромах, шахтах.
Там, де маневровий тепловоз може закинути старою гілкою пару вагонів, а потім звідти вже автотранспортом розкидають по полках і батальйонах.
Так, більше навантаження на ресурс автомобілів, такелажні команди, роти охорони, сиплються машини, розбиваються, потрапляють під обстріли.
Але нам на лінії фронту, розрізаючи вузькі смужки, серед мінних полів, який від цього профіт для успіху наступу тут і зараз?
Це питання стратегічної війни на виснаження – бригади і полки на передку переб'ються воженими, не врахованими запасами командирів на місцях, вийматимуть пальне та мастильні матеріали із цивільного сектору.
Але по наших штурмовиках і машинах з тралами поки що прилітатиме.
Ми не маємо безліміту високоточного оперативного озброєння, щоб випалити їм тил у нуль.
Бо запас виробів до “Точок” не безконечний, ми лише в першу кампанію понад 150 штук відправили росіянам.
Storm Shadow/SCALP коштує 1,7 млн штука.
І навіть якщо їх перекуповуватимуть для нас в експортному варіанті в Катару чи саудитів, то ми не можемо застосовувати їх як фантики від цукерок.
Потрібно ретельно готувати кожен виліт – це не панацея.
Утім і успіхи є. І досить яскраві.
Багато годин палав тепловозобудівний завод у Луганську, з якого окупанти зробили склад і рембазу для аварійних машин, – з розльотом звідти ракет і вторинними детонаціями.
Луганськ довго був тилом, але після прильотів по вищому військовому авіаційному училищу, проммайданчиках шахти "Ювілейна", Луганській академії внутрішніх справ там теж довелося навчитися розосереджуватися і ховатися.
Бальнеологічний курорт на Арабатській стрілці, де загинув полковник МВС РФ із Воронежа, що хотів трохи підчистити українське підпілля на адресах у Приазов'ї, але його спіткала прикра невдача.
Забитий у містечку Приморськ Запорізької області, разом зі штабом, заступник начальника 35-ї армії, колишній командир 201-ї бази в Таджикистані.
Пансіонат “Дюна”, де згорів на роботі, бо любив басейни на першій лінії, заступник начальника Південного військового округу армії РФ.
Дивна річ, бойовий офіцер, уже поранений у плече під час Харківської офензиви, а вибрав зліплений із гіпсокартону санаторій для командного пункту.
Чонгарські мости пробиті до опор, з руйнуванням поздовжньої балки, що вимагає серйозного ремонту.
Тепер от детонації в Криму – росіяни чомусь вирішили, що перевтілення закинутих аеродромів на бази зберігання забезпечить скритність і працюватиме як склади підскоку.
Але в епоху супутників, агентурної розвідки в смартфоні і дронів, що ширяють над Чорним морем з РЛС на борту, скритність зберегти неможливо.
І почало прилітати – нафтобази та склади у Жовтневому, склади у Старому Криму.
Поки писав ці рядки, прилетіло в село Красна Поляна Червоногвардійського району.
Детонації, пожежі, жирний чорний дим – усе, як ми любимо.
Багато в чому список вище – це заслуга ракет "Storm Shadow", які запускають із пострадянських Су-24М.
Численні удари росіян балістикою по Старокостянтинову та спроби підловити носії “Калібрами” результатами поки що не увінчалися.
Росіяни наскільки “раді” цьому факту, що тягають єдину ракету, що впала через несправність, фотографуючи з усіх боків і заявляючи, що збивають їх у кожній атаці.
Достатньо відчутні збитки і приголомшливий список.
Причини лежать на поверхні.
Технологічно досконаліша зброя.
Малопомітна в РЛС-діапазоні через геометрію, створена з менш помітних матеріалів.
Йде до цілі на надмалій висоті через систему TERPROM (цифрову мапу місцевості), за запрограмованим маршрутом з контрольними точками та показниками висотоміра.
Причому маршрут може бути прокладений нижче за радіогоризонт.
Руслом пересохлої річечки, далі балки, потім водосховище, де можна притиснутися до дзеркала води, сховатися за посадками і пагорбами над ним.
Су-24М з ракетами Storm Shadow. https://t.co/KAN417akXx pic.twitter.com/birri35xIi
— Анатолій Штефан (Штірліц) (@Shtirlitz53) June 7, 2023
Ракета вискакує в районі вбитих координат цілі, відкидає обтічник, набираючи висоту перед атакою.
У голові в неї інфрачервона головка самонаведення, із забитою базою цілей. Із зазначенням у процесорі, на яку ціль краще йти гіркою, на яку – по пологій траєкторії.
Пенетруючий заряд пробиває стіни будівлі або бункера, заводячи 400 кг основного в отвір – максимальна шкода на виході.
Плюс хороша тактика завдання ударів – групові, як по 10 цілях у Бердянську, з хибними цілями-декоями, синхронізацією роботи БпЛА і РЕБ у секторі.
Одночасно виринаючи на Су-24М з-під радіогоризонту і знову йдучи на надмалу висоту.
Навіть якщо перебувати на чергуванні в повітрі, перехопити на лічені хвилини бомбардувальники непросто.
А гнатися за ними вглиб, за лінію фронту — майже гарантовано потрапити під засідку на "Буках" або "Ірисках".
Не так просто впоратися навіть зі штучними застарілими українськими бортами, не кажучи про сучасну авіацію. Жартувати про слабких європейців добре і весело, якщо не брати до уваги об'єднані ВПС скандинавських країн, Німеччини, Франції та Британії.
Так, танків чи САУ у європейців небагато, але літаків покоління 4, 4+ і 5 вони можуть трохи виставити. Ну як небагато – кілька тисяч.
Тільки Німеччина має 600 ракет “Таурус”, понад 1000 "Storm Shadow" у Британії, у Франції разом із флотом – понад 800 одиниць.
Навіть без американських сил, тільки зі своїми HIMARS і М270 європейські країни спроможні зробити ймовірному противнику кілька тисяч високоточних подарунків протягом кількох діб.
Аби вистачало банку цілей.
Простіше кажучи, можуть дати такого ляпаса, що злетить шапка.
Тож розповідати, як “Вагнер” з Білорусі нападе на Литву – це одне. А от насправді зіткнутися з ВПС НАТО та ЄС, плюс з їхньою реактивною високоточною артилерією – це дещо інше.
Тому РФ марить історіями про Варшаву і коридор на Сувалки хіба на токшоу, не більше.
Ми ж поки що використовуємо наявне і передане з арсеналів партнерів – використовуємо досить ефективно й успішно, чекаючи на постачання авіації і навчання наших пілотів.
Евакуації в Джанкої та навколо покинутих аеродромів у Криму не дадуть збрехати.
Росіяни воюють із зерном в Чорноморську, позбавляючи п'ятимільйонну країну місячного споживання зерна.
Ми ж накриваємо “Онікси” та довбемо склади, які наддержава ховає від нас на покинутих аеродромах.
Це і було метою “СВО”, усе йде за планом.