ГлавнаяОбществоЖизнь

Той, хто землю їсть

Феномен розподілу столичної землі виглядає неповторним навіть на фоні так званої великої приватизації 90-х – початку 2000-х років. Тоді величезні підприємства переходили до рук бандитів і шахраїв в ході торгів, в міру сил імітованих відповідальними особами. Зараз же київська земля вислизає з власності громади просто-таки на безоплатних, комуністичних засадах, майже відкрито і повністю гласно, на очах у байдужої публіки.

Міліція охороняє депутатів Київради від вдячних киян
Фото: Макс Левин
Міліція охороняє депутатів Київради від вдячних киян

Клуб земельних комуністів

Нечуваної щедрості атракціон відбувається настільки давно і настільки регулярно, що всі до нього звикли і не звертають уваги. Практично ні у кого не викликає цікавості те, що декілька десятків нікому не відомих осіб ділять майно, і що аналогічного алгоритму нема ніде в світі.

Більш-менш масові протести проти такого дійства почалися лише після того, як у Київради сплив термін повноважень. Це стало приводом для того, щоб політичні партії та свідома громадськість спільно добивалися припинення діяльності цієї групи маловідомих індивідуумів. На жаль, навіть у цій ситуації об’єктом атак стали спроби провести сесію без належних на те повноважень. Проти самої несамовито абсурдної ідеї безоплатної роздачі землі народ не повставав.

Якщо ви поглядом оціните поставу більшості депутатів нинішньої Київради, то вам стане очевидно, що вони, попри свою демонічну і доленосну функцію – зовсім не керманичі процесу. Так, вони виглядають непогано, але в своїй масі вони – шістки шісток, непопулярні виконавці у жанрі «чого ізволітє».

Реальні центри прийняття рішень географічно не співпадають з будівлею на Хрещатику, 36. Право дарити землю і відбирати її має Адміністрація президента. Вона веде найбільш масивні земельні питання. Гостиний двір, як великий проект – це її рівень. Приміром, з Порошенком за його працю в міністерстві економіки розрахувалися формалізацією власності на територію під Ленінською кузнею, зокрема, в районі залізничного вокзалу.

Наглядом за земельними питаннями займається навіть не київська прокуратура, а генеральна. Власне, так було і при Ющенку – вартість київської землі передбачала особистий контроль з Різницької. До речі, Різницька – одне з небагатьох місць, де діє протиправна заборона суду на вуличні акції. Ділити награбовану землю там ніщо не заважає. Посполиті міщани змушені ходити на Предславинську до київських прокурорів – і там їх у кращому разі зустрічають лише обіцянками.

Фото: Макс Левин

Нарешті, найбільш маловідома та таємнича інституція, задіяна в процесі земельного дерибану – це так звана київська земельна мафія. Інституція ця неформальна, але тим не менш дуже впливова і досить давня, корінням своїм сягає ще СРСР. По суті, це професіонали з правових питань зі сфери власності на землю. Частина з них присутні у Київраді, частина – мають вплив на виконавчі структури. Приміром, містобудівний кадастр Києва зараз може спіткати та сама доля, що і реєстри, навколо які зараз воюють минулі і нинішні начальники Мін’юсту.

Як бачимо, Київрада – маленька деталь у великій машині, тому й не варто дивуватися, що прямі атаки на цей орган призводять до того, що малопомітні депутати червоніють, тужаться, але продовжують голосувати навіть після закінчення своїх повноважень. Їх тримають нитки набагато більш потужні за будь-який політичний тиск киян.

Ми бачимо також тенденцію, що кожна наступна сесія містить все більший відсоток земельних питань. Якщо перше «вдале» засідання Київради у серпні практично не було пов’язане з земельним перерозподілом, то останнє, 23 жовтня – це були суцільні гектари і гектари розданої території Києва.

Як це в ідеалі має бути?

Київрада має стати нудним органом місцевої влади. У неї треба забрати функції виділення землі, крім надзвичайних ситуацій. Земельні ділянки, їх функціональне призначення мусять визначатися Генпланом і детальними планами територій, і продаватися з аукціону.

Все, що не продане з аукціону – можна сміливо вважати вкраденим трохи менше, ніж повністю.

Тому і права оренди, і права власності слід продавати з аукціону. В ідеалі, мають продаватися готові проекти – коли будівля вже спланована, комунікації вже підведено, і залишається лише знайти інвестора, котрий перерахує місту найбільшу суму, котра дасть йому право цей проект реалізувати.

Якщо ви поглядом оціните поставу більшості депутатів нинішньої Київради, то вам стане очевидно, що вони, попри свою демонічну і доленосну функцію – зовсім не керманичі процесу
Фото: Макс Левин
Якщо ви поглядом оціните поставу більшості депутатів нинішньої Київради, то вам стане очевидно, що вони, попри свою демонічну і доленосну функцію – зовсім не керманичі процесу

При цьому складнощі з регулюючими органами мають дорівнювати нулю – влада сама спланувала, яку будівлю і де саме слід звести, і фактично пропонує вже готове рішення. Звісно, до цього громадськість мусить мати право обговорити доцільність того чи іншого проекту – задовго до того, як буде відомо ім’я його реалізатора.

На жаль, жодна партія, жодна організація не займається цілеспрямованою та масованою пропагандою на цю тему, котра фінансово найбільш важлива для столиці. Тема ця коштує десятки і сотні мільярдів гривень, і достойна бути донесена до виборців безпосередньо, оминаючи ті ЗМІ, котрі не вважають його цікавим. Тому так важко швидко і предметно пояснити середньому киянину, у чому небезпека нелегітимної Київради, чому бюджет Києва щорічно недоотримує суми з дев’ятьма нулями.

Игорь Луценко Игорь Луценко , народный депутат
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter